3) Залежно від наявності чи відсутності статусу юридичної особи розрізня­ють:

- господарські організації з наявністю такого статусу (підприємства, гос­подарські товариства, кооперативи, об'єднання), що вимагає їх реєстрації як юридичних осіб;

- господарські організації без статусу юридичної особи: реєструються або в спеціальному порядку як організації певного виду (пайові інвестиційні фонди) або інформація про них заноситься до відомостей державної реєстрації організації-засновника (філії, представ­ництва, інші відокремлені підрозділи).

Наявність чи відсутність статусу юридичної особи у господарської орга­нізації може мати відповідні наслідки для інвестора. Так, участь у пайовому інвестиційному фонді (далі - ПІФ) (останній не є юридичною особою) означає для інвестора, що він матиме справу з самого заснування ПІФ з компанією з управління активами такого фонду (остання має бути фінансовою установою), а, отже, результати інвестування коштів у такий фонд значною мірою залежить від професійнос­ті певної компанії з управління активами як постійного учасника відносин зі спільного інвестування.

2. Загальні засади створення господарської організації (як суб'єкта госпо­дарювання/господарських відносин) визначаються гк (ст. 56) та цк України (ст. 87-96, 104-109):

• правові підстави створення господарської організації – рішення власника (влас­ників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціаль­но передбачених законодавством, - також рішення інших органів, організа­цій і громадян;

• форми створення - заснування нової чи реорганізація (злиття, виділен­ня, поділ, перетворення) діючої господарської організації (господарських орга­нізацій), у т. ч. шляхом примусового поділу (виділення) за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного зако­нодавства України (ч. 3-5 ст. 40 ГК; ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р.).

Створення господарської організації має здійснюватися з обов'язковим додержанням вимог господарського законодавства, включаючи антимонопольно-конкурентне (ст. 25-41, 126, 251-257 ГК, Закон України «Про за­хист економічної конкуренції» та ін.), щодо запобігання еко­номічній концентрації.

Господарська організація створюється і діє на підставі установчих доку­ментів (документа), які мають відповідати встановленим вимогам. Загальні вимоги до установчих документів визначаються ст. 57 ГК та ст. 88 ЦК, а спеціальні - у відповідних положеннях ЦК (ст. 120, 134, 143, 151, 154 – щодо статуту і засновницького договору) та в законах, які ви­значають особливості правового статусу певних організаційних форм госпо­дарювання (Закони України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р., «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р., «Про кооперацію» від 10.07.2003 р., «Про холдингові компанії в Україні» від 15.03.2006 р. та ін.) і господар­ських організацій з виключними видами діяльності: «Про банки і банківську діяльність» (ст. 17-18); «Про цінні папери та фондовий ринок» (ст. 22 - статут фондової біржі); «Про інститути спільного інвестування» (ст. 11), «Про страхування» (ст. 2, 30) та ін.

Загальні вимоги щодо установчих документів стосуються:

- видів установчих документів: рішення про утворення господарської організації (щодо організації унітарного типу), засновницький договір (укладається у разі заснування господарської організації двома і більше особами), статут (приймається в передбачених законом випадках - при створенні підприємства; господарських товариств, що належать до об'єднань капіта­лів; виробничого кооперативу), положення (використовується при створенні господарськими організаціями зі статусом юридичної особи своїх філій, пред­ставництв, інших відокремлених підрозділів);

- змісту установчих документів (в них мають бути зазначені найменуван­ня та місцезнаходження господарської організації, мета і предмет її діяльності, склад і компетенція її органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови її реорга­нізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом).

Спеціальні вимоги до засновницького договору, статуту, положення:

- у засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити господарську організацію, визначають порядок спільної діяльності щодо її утворення, умо­ви передачі їй свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю такої організації та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників/учасників, інші умови діяльності господар­ської організації, передбачені законом, а також порядок її реорганізації та ліквідації відповідно до закону;

- статут господарської організації повинен містити відомості про її найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компе­тенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а та­кож інші відомості, пов'язані з особливостями організаційно-правової форми, передбачені законодавством;

- положенням визначається господарська компе­тенція філій, представництв, інших відокремлених підрозділів господарської організації, яка їх створює і, відповідно, приймає положення про них.

Порядок державної реєстрації господарської організації закріплено у ст. 58 ГК, в ст. 89 ЦК (щодо юридичних осіб), у Законі України «Про державну реєстрацію юридич­них осіб та фізичних осіб-підприємців».

Інвестор (інвестори) - засновник (засновники) повинні вжити заходів щодо набуття ор­ганізацією відповідного обсягу правосуб'єктності: отримати дозволи/ліцензії для здійснення тих видів господарської діяль­ності, щодо яких необхідним є отримання спеціальних дозволів (ліцен­зій) у порядку, визначеному законами «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про банки і банківську діяльність» (ст. 19), «Про державне регулювання ринку цінних паперів» (ст. 4), «Про цінні папери та фондовий ринок» (ст. 2, 16, 26-27).

Обираючи корпоративну форму інвестування, інвестор має враховувати і можливості щодо припинення інвестування. Це може відбуватися шляхом:

- виходу з господарської організації, для чого можуть бути застосовані різні процедури залежно від організаційно-правової форми (в АТ - продаж усіх акцій, що належать інвестору; в інших видах гос­подарських товариств - відчуження частки іншому учаснику або третій осо­бі, якщо це не заборонено установчим документом товариства, чи виходу з товариства з отриманням інвестором грошового еквівалента своєї частки; в унітарному підприємстві - продаж цілісного майнового комплексу підприєм­ства; у кооперативі - вихід з кооперативу з отриманням вартості паю/загаль­ної частки члена кооперативу в майні останнього); порядок виходу з господар­ської організації певного виду (організаційно-правової форми) регулюється відповідними положеннями ГК, ЦК, спеціальними законами про певний вид організації (господарське товариство, кооператив, фермерське господарство, колективне сільськогосподарське підприємство, кредитна спілка, господар­ське об'єднання та ін.);

- припинення господарської організації, що використовується для корпо­ративного інвестування; основні засади припинення діяльності суб'єктів гос­подарювання визначаються ГК (ст. 59-61), ЦК (ст. 104-112), а спеціальні - відповідними положен­нями ЦК (щодо господарських товариств та виробничих кооперативів), зако­нами, що визначають особливості правового статусу суб'єктів господарюван­ня певної організаційно-правової форми та/або зі спеціальним (виключним) видом діяльності.

Основні засади, закріплені в ГК, передбачають:

- форми припинення (реорганізація шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення чи ліквідація);

- підстави припинення діяльності, відповідно до яких розрізняють: до­бровільне припинення - ліквідацію чи реорганізацію (за рішенням власника чи уповноваженого ним органу або вищого органу управління суб'єкта гос­подарювання, яким зазвичай є загальні збори учасників (акціонерів, членів кооперативу), у зв'язку із закінченням строку, на який створювався суб'єкт господарювання, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено) та примусове припинення (за рішенням антимонопольних органів чи суду в передбачених законом випадках, у т. ч. у разі визнання суб'єкта господарю­вання в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених за­коном; у разі скасування його державної реєстрації у передбачених законом випадках);

- форми захисту інтересів кредиторів (щодо реорганізації - визначення правонаступників суб'єкта господарювання, який припиняє свою діяльність у результаті реорганізації, а також закріплена в ст. 107 ЦК можливість для кредиторів юридичної особи, що припиняється в результаті реорганізації, ви­магати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання); щодо ліквідації - встановлення порядку ліквідації та задоволення вимог кредиторів (задоволення претензій кредиторів з майна суб'єкта господарювання, що лік­відується); повернення майна, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, його власникові (учасникам суб'єкта господарювання, що лікві­дується). Ст. 112 ЦК більш ґрунтовно регулює питання задоволення ви­мог кредиторів, встановлюючи черговість (чотири черги). Спеціальні порядки черговості встановлюються законами: «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Питання припинення діяльності суб'єктів господарювання, крім статей 59-61 ГК, регулюються ЦК (стосовно юри­дичних осіб – ст. 104-112), а також Законами України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 26, 28, 77-78); «Про цінні папери та фондовий ринок» (ст. 21); «Про інститути спільного інвестування» (39, 46); «Про страхування» (ст. 43); «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом» (в ред. від 22.12.2011 р.) та ін.