3. Психіка ліодіїїіп як предмет інтересу і наукового вивченим

Шлях розвитку уявлень про психіку можна розділити на два періоди - донауковий і науковий. У донауковий період психіку розглядали як душу. Первісні люди за допомогою поняття душі пояснювали такі явища, як сон, втрата свідомості, психічні захворювання, смерть тощо. Душа розглядалась, як окрема щодо тіла сутність, тотожна йому за формою. Вона залишає тіло під час сну або по смерті, і живе поза тілом з тими самими потребами й заняттями, що й при тілесному житті.

Перші уявлення про психіку виникли в стародавньому світі (Єгипті, Китаї, Індії, Греції, Римі). Вони відбивалися в працях філософів, медиків, педагогів. Можна умовно виділити ряд етапів

1	2	3
Друга половина XIX ст.	Поведінка	Сукупність реакцій у відповідь на зовнішні подразники, згідно з поглядами біхевіористів, має бути протиставлена свідомості.
Кінець	Самосві­	Система уявлень індивіда про себе,
XIX ст.	домість	що регулює його стосунки 3 іншими людьми, ставлення до себе, образ власного “Я”.
Початок	Особис­	Соціально зумовлена система
XX сг.	тість	психічних якостей індивіда, яка формується й виявляється в предметній діяльності та спілкуванні. Містить комунікаційні, характеро­логічні, самосвідомісні, психофі­зіологічні властивості суб’єкта творчої діяльності.

Найдавніші спроби науково пояснити психіку зафіксовані в давньоєгипетському папірусі - “Пам'ятці мемфіської телеології” (кінець IV ст. до н. е.), де вперше описується механізм психічної діяльності. Центральний орган - це серце людини, котре “усякій свідомості дає підніматися”. Мова ж повторює все, “ що замислене серцем”.

У стародавніх китайських медичних книгах (наприклад, у “Книзі про внутрішнє” - VIII ст. до н.е.) головним органом, з яким пов’язана психічна діяльність, також називається серце.

Засновник відомої етико-філософської школи Конфуцій (551 - 479 до н. е.) вважав, що психічні властивості людини є природженими. Він поділяв людей на тих “хто мас знання від народження”, тих, “хто має знання завдяки навчанню”, тих, “хто починає вчитися при виникненні труднощів”, та тих, “хто ніколи не вчиться”. Перші - мудрі правителі. Другі - мають вчитися, розмірковувати, самовдосконалюватись. Треті - вчаться стихійно, під впливом складних обставин життя. Останні - “народ” — потребують керівництва та примусу.

Етико-філософське положення Стародавнього Сходу вплинуло на формування наукових поглядів філософів Стародавньої Греції та Риму.

Перші грецькі філософи усвідомлювали, ідо уявлення про світ, які привертали увагу богів і богинь, щоб пояснити поведінку людей, опиралися на міфи. Але поряд із цим вони були впевнені, що в кожній людині є дещо таке, що дозволяє їй мислити, приймати рішення, хвилюватися тощо. Цей “дух” був на їх, думку, чимось нематеріальним, він був схожим на полум’я. Наприклад, в уяві Платона “дух”, або “душа”, знаходиться в тілі людини і скеровує її протягом усього життя, а після смерті покидає його і вступає у “світ ідей”.

Вершиною психології в період античності стало вчення засновника психологічної науки давньогрецького філософа Арістотеля, що жив у 384-322 рр. до н.е. (трактати “Про душу”, “Про пам’ять”, “Про сновидіння”, “Про виникнення тварин”).

Уродженець Стагіри, син відомого медика при македонському царі, учень Платона й учитель Олександра Македонського, Арістотель трактував душу як функцію тіла, а не як зовнішній по відношенню до нього феномен. Згідно з теорією Арістотеля душа - це двигун, який дозволяє живій істоті реалізувати себе.

Центр душі знаходиться в серці, куди потрапляють враження від органів почуттів. Ці враження утворюють джерело ідей, які нагромаджуються протягом усього життя і підпорядковують собі поведінку людини.

Значний внесок у пояснення психіки було зроблено арабомовною наукою. У працях відомого лікаря Ібн-Сіни (бл. 980- 1037) на основі досягнень східної медицини та медичної практики викладене матеріалістичне вчення про психіку. Психіка визнавалась як явище, залежне від мозку. Афекти Ібн-Сіна пов’язував із тілесними змінами. Його ім’я стоїть за відомою легендою про лікаря, який визначив душевну причину тілесного виснаження юнака. Лікар називав йому ряд слів, імен і зафіксував зміни в пульсі, пов’язані з ім’ям дівчини, в яку юнак був закоханий. Дослідами Ібн-Сіни було закладено основи майбутнього асоціативного експерименту і так званого “детектора брехні”. Ібн- Сіна надавав великого значення вихованню, завдяки якому

Нервова система поділяється на центральну й периферичну.

Центральна - це мозок (головний і спинний), периферична - це нерви.

Мозок має кілька частин. У хребті розміщений спинний мозок, який регулює найпростіші рухи. Він переходить у довгастий мозок, що керує різними процесами життєзабезпечення в організмі, такими, як травлення, кровообіг, дихання тощо. Великі півкулі головного мозку складаються з підкоркових вузлів і кори головного мозку, яка керує психікою людини.

За сучасними науковими уявленнями спинний мозок і мозковий стовбур здійснюють ті форми рефлекторної діяльності, які є вродженими (безумовні рефлекси), тоді як кора великих півкуль - це орган набутих за життя форм поведінки, що регулюються психікою.

Значна частина кори великих півкуль належить клітинам, пов’язаним із діяльністю кисті руки, особливо її великого пальця, а також клітинам, пов’язаним із функціями м’язів органів мовлення - губ і язика. Отже, у корі великих півкуль людини найповніше представлені ті органи рухів, яким належить основна функція в праці та спілкуванні.

Якщо в людини ушкоджено потиличну частину кори, втрата нею зорових відчуттів є неминучою.

У психічному житті людини особлива роль належить лобним часткам, які охоплюють ЗО відсотків поверхні великих півкуль. Враження лобних часток (унаслідок захворювання, травми тощо) позначається не на елементарних, а на вищих формах поведінки. Наприклад, хворі з ураженими лобними частками, в яких зберігаються зір, мова й письмо, розв’язуючи арифметичну задачу, не прагнуть проаналізувати її умову, хоча до хвороби подібні задачі легко розв’язували.

З ураженням лобних часток мозку не тільки знижуються розумові здібності, а й відбуваються порушення в особистісній сфері людини. Інваліди, які до захворювання відзначалися тактовністю, врівноваженістю, стають нестримними, запальними, брутальними.

Установлено, що психічні функції певним чином розподілені між правою та лівою півкулями. Обидві півкулі здатні отримувати й переробляти інформацію у вигляді як образів, так і слів, але існує функціональна асиметрія головного мозку - різний ступінь виявленості тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях.

Функцією лівої півкулі є читання й рахування, переважне оперування знаковою інформацією (словами, символами, цифрами тощо). Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе послідовне аналітичне мислення. Розлад діяльності лівої півкулі зазвичай призводить до порушення мовлення, блокує можливість нормального спілкування, а за глибокого враження нервової тканини - до значних дефектів розумової діяльності.

Права півкуля оперує образною інформацією, забезпечує орієнтацію в просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення до сприйнятих та усвідомлених об’єктів.

Обидві півкулі функціонують у взаємозв’язку. Функціональна асиметрія, притаманна тільки людині, формується в процесі спілкування і залежно від переважання правої чи лівої півкулі впливає на індивідуально-психологічні характеристики особистості.

Отже, мозок є матеріальною основою для виникнення й функціонування психіки, матеріальним містком, що поєднує її з об’єктивним світом, але “психічна діяльність” не може визначатись як “діяльність мозку”.

Мозок не є причиною психічного, а є лише умова виникнення й функціонування психіки, її розвитку, а також, як це не прикро, - її деградації, патології.

Психіка людини залежить від зовнішніх обставин і внутрішнього світу людини. |