4. Психоаналітична філософія та її розвиток(з.Фройд,к.Юнг,е.Фром)

Психоаналітична філософія - це загальне позначення різних шкіл і течій. Засновником психоаналітичної філософії є Зігмунд Фройд,представниками є:К.Юнг,Е.Фромм.

Як лікар-психіатр, Зіґмунд Фройд досліджував причини і методи лікування неврозів, психічних розладів, для чого й розробив метод психоаналізу. Однак зрештою цей метод привів його до досить широких філософських узагальнень.

3. Фройд першим в історії західної філософії обґрунтував учення про те, що людська свідомість панує над усіма іншими людськими якостями, і є насправді є складним, багаторівневим явищем, де власне свідомості відводиться далеко не перше місце.

Психіка людини потенційно завжди знаходиться у конфліктній ситуації. Розв'язання внутрішніх конфліктів може досягатися трьома способами. Перший -безпосереднє задоволення бажань, другий - задоволення бажань через їх витіснення у сферу несвідомого, а потім - сублімація (що лат. - високо піднімаю, підношу), тобто перетворення енергії несвідомих потягів, переключення їх на «загальноприйняті» типи соціальної діяльності і культурної творчості. Третій - свідоме оволодіння бажаннями.Саме цей шлях розгортається у психоаналітичній системі Фройда, адже психоаналіз і призначений для надання допомоги тим, хто потребує переводу несвідомого у свідоме.Психіка людини, за Фройдом, складається з трьох шарів: несвідоме, надсвідоме, свідомість. Несвідоме є мовби глибинною основою психіки, яка визначає все свідоме життя людини і навіть долю окремої особи і цілих народів.

Головним і визначальним інстинктивним потягом людини Фройд вважав сексуальний (лібідо). Пізніше дослідник розвинув учення про два протилежні потяги - до життя (Ерос) і до смерті (Танатос). Ерос спонукає нас до творення, Танатос - до руйнування.

Карл Ґустав Юнґ розробив учення про колективне несвідоме, яке становить глибший рівень психіки, ніж індивідуаль­не несвідоме. У колективному несвідомому зберігаються архетипи — першообрази, які склалися ще в архаїчний період становлення людської культури.

Еріх Фромм досліджував взаємодію між психічними та соціальними чинниками, пропонував методи «соціальної терапії» для оздоровлення суспільства.

Як у самого З. Фройда, так і в його послідовників спостерігається тенденція до психологізації людської сутності і відповідне тракту­вання співвідношення психологічного та соціального.

Може здатися, що Фройд пробачив людству більше гріхів, аніж усі релігії разом узяті за всю їх історію. Однак сам 3. Фройд справедливо вважав свою діяльність ошляхетненням людства: «Там, де було Воно, мусить постати Я».

5.Еволюція релігійної філософії у 20ст..Неотомізм.Тейярдизм

Даючи загальну характеристику західної філософії, слід зупинитися і на такому її напрямі, як релігійна філософія, для якої, яка і для екзистенціальної філософії, головною проблемою є проблема людського буття.

Головне питання релігійної філософії - це питання про ставлення Бога до створеного ним світу та до людини і ставлення людини до Бога.

Неотомізм – одна з найбільш впливових течій католицької філософії. Найбільш відомі представники неотомізму є Етьєн. Жільсон,Жак Марітен.

Неотомізм – це сучасний томізм вчення Фоми Аквінського, яке його послідовники прагнуть модернізувати і пристосувати до сучасності.

Неотомісти, продовжуючи розвивати традиційні тлумачення Фоми Аквінського, стверджуючи, що теологія превалює над філософією, віра домінує над розумом, використовують сучасну наукову термінологію. Це робиться задля того, щоб уникнути конфліктів між прихильниками науки і релігії. Неотомісти прагнуть представити цей конфлікт як наслідок лише "непорозуміння", неправильного тлумачення текстів священних книг. Останні немовби не можна розуміти буквально.

Використовуючи ідею гармонії віри й розуму неотомісти намагаються довести ніби релігія і наука не протилежні а доповнюють один одного. Вони твердять що розум вільний у своїх міркуваннях доки не суперечить вірі.

Неотомізм притримується принципу творення всього існуючого Богом. Творець протилежний світові але його творіння дозволяє судити про нього. Буття Бога повинно бути доведено лише на основі тих речей котрі він створив. Людина пізнаючи матеріальний світ пізнає його творця – Бога.

Природа людини двоїста. Людина це єдиний носій духу в матеріальному світі. Бог ств. кожному душу індивідуально. Душа безсмертна.

Людина має волю. Свобода волі подарована Богом, але людина зловживає ним і в цьому корінь зла. Людина не вміє вірно розпоряджатися цим благом.

Неопротестантизм що грец.неос-новий,протестаннс-незгідний,публічно доказуючий).

Представники-К.Барт,П.Тілліх ,Р.Бультман.

Основні питання, поставлені неопротестантистськими філософами, — це питання про пізнаванність Бога і питання про своєрідну християнську віру. Але пізнання Бога пов'язане із самопізнанням, тому вчення про Бога виступає у формі вчення про людину. Людина може існувати як «справжня» (та, що вірить у Бога) і як «несправжня» — яка не вірить. Невіруюча людина перебуває в ілюзорному світі, її життя тривожне, перейняте страхом. Вивести людину зі стану страху й тривоги може тільки релігія.

Персоналізм (що з лат. - особистість) – це напрям в філософії, що визнає особистість первинної творчої реальністю і вищою духовною цінністю, а весь світ - проявом творчої активності верховної особи - Бога. Центральним поняттям у прагматизмі є поняття особи,особистості,.Особу прагматисти котру розуміють як «першоелемент» буття, певну духовну сутність, якій властиві - активність, воля, самосвідомість. Все матеріальне персоналісти розглядають як наслідок творчої активності особи або як те, що набуває значення лише коли включається у досвід особи.

Засновниками персоналізму були американський філософ Бенджамін Боуен і російські релігійні філософи Микола Бердяєв, Лев Шестов, Миколо Лосський.

Американська персоналістська філософія характеризується як найбільш абстрактне академічне вчення. Особистість трактується як неповторна, унікальна суб’єктивність, спрямована на створення суспільного світу. Історія людства уявляється як однобічний розвиток особистісного початку, в ході якого людина досягає найвищого блаженства в єднанні з Богом.

«Персона», з точки зору американського персоналізму, це особливий «світ у собі», замкнений для інших створених особистостей і відкритий лише для всевідаючого творця.

Російський персоналізм розрізняє поняття Індивіда та особистості. Людина виступає як частина роду людського, як частина суспільства є індивідом; про неї як біологічний або соціальний атом - нічого не відомо, вона лише елементна частина, що визначаться співвідношенням із цілим.

Людина як особистість стверджує себе тільки на шляху вільного волевиявлення, бо воля долає і кінцевість життя людини і соціальні перепони як би із середини людини.

Таким чином, у фундаменті вчення російського персоналізму лежить теза про свободу волі. Рішення завжди походить від особистості, що передбачає спрямованість волі, вибір, моральну оцінку.

Християнський еволюціонізм П. Теяра де Шардена

Намагався узгодити релігійний світогляд з досягненнями сучасної науки. Він розглядав дійсність як світ що розвивається.

Ключ до розуміння еволюції Всесвіту Тейяр де Шарден бачив у «феномені людина». Людина є свідомим продовжувачем еволюції. Діяльність людини в процесі еволюції розглядається не тільки як спосіб єднання л. зі світом, а як вихід за межі свого Я для приєднання до Христоса.

Бог спрямовує розвиток усього універсаму(космогегезу).

Еволюція є основою розвитку проходить три етапи: дожиттєвий(1), життя(2),думка(3).

1.Це еволюція хімічних елементів і галактик. Утворення складних молекул і перших форм життя.

2.Виникає біосфера, живі організми.

3.Відбувається становлення людини, формування сфери духу через яку можливий вихід до «точки Омега» - це духовна сила. Існує поза часом і простором. Вона трансцендентна.