3.Філософія екзистенціалізму у 20ст. Філософські вчення м.Хайдеггера,ж.П.Сартра,а.Камю,к.Ясперса

Екзистенціалізм(що з фр.озн.існування)- напрям у філософії XX ст., який досліджує, осмислює людину, як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

Основні ідеї екзистенційної філософії:

1)існування (екзистенція) передує сутності. На відміну від будь-якої матеріальної речі, виготовленої людськими руками за певним за­здалегідь визначеним проектом, людина «закинута» у світ: вона народжується, лише потім усвідомлює своє внутрішнє «Я» і до кінця свого життя переживає й сама творить своє справжнє,індивідуальне, єдине і неповторне існування;

2)людина відповідає не тільки за себе, але й за всіх людей. Свобода вибору не означає, на думку екзистенціалістів, довільності людських дій і вчинків. Навпаки: кожен нібито вільний крок людини може мати досить масштабні наслідки. Тому, творячи себе, людина повинна усві­домлювати свою відповідальність перед іншими. Наприклад, одружую­чись, людина має усвідомлювати, що її шлюб підтримує інститут звичай­ного моногамного шлюбу між чоловіком і жінкою. Якщо ж, приміром, дедалі більше людей почнуть віддавати перевагу альтернативним одностатевим шлюбам, то зрештою свобода їх особистісного вибору обернеться радикальною реформою родинних стосунків у світі;

3)людина приречена бути вільною. Немає нічого й нікого, що могло б виправдати людину чи виправити її помилки. Не годяться тут ані посилання на Бога, ані на зовнішні обставини, ані навіть на інтриги власної підсвідомості.

Екзистенціалізм М.Хайдеггера.

За Хайдеггером, онтологічну основу людського існування становить його скінченість, тимчасовість, а тому час повинен розглядатися як сама суттєва характеристика буття. Три форми часу (минуле, сучасне, майбутнє) є трьома структурними елементами існування. Людині притаманне дійсне існування лише в тому випадку, коли панівною формою є майбутнє, а перевага сучасного призводить до розчинення у світі. Специфічність людської екзистенції вбачається у її постійній "націленості" на майбутнє.Тільки зосередженість на майбутньому дає людині "дійсне існування", бо перевага теперішнього (світу речей) заступає для людини кінцевість світу. Усвідомлення смертності зумовлює те, що її існування – є вихідною ознакою людського існування.

Атеїстичний екзистенціалізм Ж.-П. Сартра.

Жан Поль Сартр, приділяв особливу увагу проблемі свободи, вважав, що вона є невід´ємною складовою людського існування. Свобода - це вибір самого себе, свого проекту і відповідальність за здійснений вибір. Відмова від свободи, це означає стати як всі і зректися себе як особистості. Людина, на його думку, абсолютно вільна. В будь-якій ситуації у людини завжди існує вибір, у кожному випадку людина може вибрати смерть, і в цьому вияв її свободи. Але, вибравши життя, вона повинна нести всю відповідальність, яка випливає з цього вибору.

Екзистенціалізм А Камю.

Світогляд Камю має ірраціональний характер: на його переконання, весь світ, усе сутнісне глибоко безглузде. Абсурд - ключ до всієї філософської проблематики А. Камю, стрижень буття та мислення, єдине можливе керівництво до дії, життєдіяльності.

 Він пише, що сімнадцяте століття було століттям математики, вісімнадцяте — століттям фізичних наук, дев'ятнадцяте — біології, а наше двадцяте є сто літтям страху. Страх - основний- «екзистенціал» його філософії, який набуває тотального характеру. Заперечуючи на словах примат «існування» стосовно «сутності», Камю ототожнює саму «сутність» з «абсурдом нещасної свідомості». Він рішуче заперечує віру в Бога як безґрунтовний, утопічний самообман, несумісний з безглуздістю всього, що існує. Для віруючих сам «абсурд» став Богом.

Все реальне чуже для свідомості, випадкове, а отже, абсурдне. Абсурд і є реальність.

Той, хто зрозумів, що «цей світ не має значення, одержує свободу». А свободу можна одержати лише тоді, коли повстанеш проти всесвітнього абсурду, бунтуючи проти нього. Бунт і свобода, на думку Камю, нероздільні.

Свобода як найвища моральна цінність мислиться як притаманна природі людини потреба самовираження особистості; бунт — це не революційне перетворення суспільства, а повстання проти долі, моральний бунт проти Абсурду. «Я бунтую, отже, існую».

 Справді вільна людина, вважає Камю, — це та, яка, приймаючи смерть, разом з нею приймає і можливі наслідки.

Для мислителя Бога немає, тому що «Бог помер» у серці людини. Людина, яка усвідомила абсурдність свого існування, повинна керуватися тільки тим, що вона знає, рахуватися з тим, що існує, і не дозволяти втручатися у її життя нічому, що не було б достовірним.

Філософія існування» К. Ясперса.

Центральне поняття вчення Ясперса - екзистенція,яка визначається як необ'єктивована реальність, що не може бути предметом розгляду науки. Мислитель визначає екзистенціалізм як філософію буття людини, яка виходить за межі людини.

Екзистенції відкриваються перед нами тільки в особливих умовах - це боротьба, провина, страх, страждання тощо. Тільки в такі моменти людина спонтанно усвідомлює своє справжнє існування, яке приховане за буденністю.

Універсальною умовою буття людини є комунікація.

Поза нею не може бути свободи. У екзистенцій ній комунікації людина постає сама собою. Це не те спілкування де людина грає соціальні ролі.. Тільки комунікація дає людині відкриває її дійсну сутність.

 У суспільному житті існують два устої — це «істинність і глибока повага до людського буття, або наука та гуманність», але все ж таки Ясперс, як і раніше, рішуче заперечує «тотальне знання», тобто науковий світогляд замінюючи його «тотальною вірою» -своєрідним екзистенціальним релігійним світоглядом Людство, на думку Ясперса, приречене на спільність долі та єдиної віри. В іншому разі історія людства може закінчитися катастрофою. Тому встановлення взаєморозуміння, відкритість різноманітних типів суспільства, релігій і культур є життєво необхідними для людства. Звідси Ясперс робить висновок про особливу роль філософії, яка з допомогою філософської віри, завдяки якій відкривається сенс і призначення історії, покликана об'єднати людство на спільних духовних засадах.