1.Провідні течії, риси та напрями сучасної зарубужної філософії

В середині 19, на поч.20 ст. у філософії відбувається своєрідна "переоцінка цінностей", яка охопила практично усю духовну культуру, в тому числі і саму філософію.

У ХХ столітті висувається низка нових ідей:

1)ідея вивчення окремої людини, примат індивіда над великими соціальними громадами;

2)наявність та аналіз у людини не тільки розуму та свідомості, але й несвідомого, підсвідомості;

3)ідея двох непересічних джерел людського знання - істин науки та філософської мудрості, що протистоїть антигуманній сутності науки.

Виникають нові філософські картини світу, у яких поряд з глобальними проблемами людства (війни і миру, енергетична, екологічна) у центр ставиться історія людини, людина з її фізичним та духовним світом. Виникають і нові типи мислення, зокрема, соціально-екологічні.

У сучасній світовій філософії можна виділити напрямки: філософія життя, філософія науки (позитивізм), феноменологічний напрямок, екзистенціалізм, прагматизм, герменевтика, психоаналіз, релігійна філософія (неотомізм, неоавгустінізм, персоналізм); філософія техніки; філософська антропологія, постструктуралізм, постмодернізм, філософія культури, філософія цінностей (аксіологія).

Ірраціоналізм (з лат.озн - несвідомий, нерозумовий) - вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання - інтуїція, почуття. Ірраціоналізм проголошує основою світу і людини (отже, основою світогляду) волю, інстинкти, життєві поривання, протиставляючи їх розумові, вважаючи їх такими, що непідвладні розумному пізнанню та регулюванню.

Ірраціоналізм представлений концепціями «філософії життя» таких мислителів як Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше, Вільгельм Дільтей.

Позитиві́зм (що з лат. озн.- позитивний) –філософський напрям, що зазначає,що позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового пізнання.

Феноменологія дослівно можна перекласти,як вчення про феномени,(наука про форми свідомості).

Прагматизм- напрямок в філософії , що ставить усе знання і правду у пряме відношення до життя та дії.

2)Ірраціоналізм «філософії життя”. Людина як суб’єкт воління у філософії а.Шопенгауера та ф.Ніцше.Людське життя як культурно-історичний процес у філософії в.Дільтея

Ірраціоналізм (з лат.озн - несвідомий, нерозумовий) - вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання - інтуїція, почуття. Ірраціоналізм проголошує основою світу і людини (отже, основою світогляду) волю, інстинкти, життєві поривання, протиставляючи їх розумові, вважаючи їх такими, що непідвладні розумному пізнанню та регулюванню.

Ірраціоналізм представлений концепціями «філософії життя» таких мислителів як Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше, Вільгельм Дільтей. Ірраціоналізм становить головний зміст «філософії життя», що оголосила, що духовний світ людини не зводить до його логічного мислення, а включає в себе всю сукупність людських почуттів, переживань, справжніх проявів волі - усвідомлених чи неусвідомлених. Все це прояв життєвої сили людини.

2.2)У формуванні філософії життя значну роль відіграли погляди А. Шопенгауера. Світ, на думку філософа, існує лише настільки, наскільки людина його уявляє. Уявлення розпадається на суб'єкт і об'єкт: споглядання того, хто споглядає. Без суб'єкта уявлення немає його об'єкта.

Концепція А. Шопенгауера ґрунтувалася на двох основних положеннях: “світ - це воля в собі” і “світ - це уявлення для нас”

Світ постає у мислителя як "сліпа воля до життя».

Декартівське “Я мислю, отже, існую” вважав твердження “Я хочу (волію), отже, існую”. Саме в бажанні суб'єкт виступає сам по собі, розкриває свою сутність, тобто волю. Вона завжди перебуває у стані прагнення, оскільки цей потяг є її єдиною сутністю. Воля не має чітко окресленої мети, якої можна досягти. Воля невгамовна, ніколи не може бути вдоволеною, а людина – не може бути щасливою.

Цікавими,оригінальними у філософії життя відіграли погляди нім.філософа Фрідріха Ніцше.

Основа життя, за концепцією Ніцше, - це воля. Життя людини є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі – волі до влади. Людське щастя Ніцше вбачає в владі, вмінні переборювати всі перешкоди.

На думку Ніцше життя тотожне інстинкту зростання, влади, нагромадження сил, впертого існування; якщо воля до вла­ди відсутня - істота деградує. Влада над собою суттєвіша, ніж влада над іншими.

2.3)Видатна роль у «філософії життя» належить німецькому мислителю Вільгельму Дільтею, який здійснив спробу обґрунтувати ідею життя як парадигму нового світогляду Заходу.

Мислитель відходить від властивих Ф. Ніцше тенден­цій у трактуванні життя як позбавленого мети, непідвладного для оцінки підтримки певного життєвого виду. Дільтей розглядає життя як потік культурно-історично обумовлених переживань людини. Життя для нього - не просто біологічний факт існування людини поряд з іншими живими істотами. Воно - людське життя, котре переживається нами в його різно­манітності. Кожний стан життя - це поділ або звершення.

У структурі стану життя В. Дільтей виділяє три моменти:

-репрезентативний момент зовнішнього або внутрішнього світу. Він приводить до виникнення в індивіда (і в суспільстві) об'єктивного образу світу;

- момент афективного стимулу обумовлює перевірку життєвих цін­ностей, пов'язаних з цією картиною світу;

-вольовий момент «висвічує» принципи діяльності, завдяки яким керу­ють життям.