7.Загальні цінності християнської етики в порівняння до інших релігій.

Християнська мораль проголосила рівність усіх людей, незалежно від їх походження і становища. Крім старозавітного Декалога Мойсея, релігійна мораль втілена в Нагірій проповіді Ісуса Христа.

Нагорна проповідь містить у собі звід моральних ідеалів і принципів, які відображають багатовікові земні сподівання людства. В проповіді Христа присутні, як миролюбність, поступливість, лагідність, доброта. Нагорна проповідь містить також й інші моральні норми: непротивлення злу, любов до кривдника, які виражають загальні тенденції раннього християнства до переоцінки цінностей та ігнорування усталених відносин. З релігійною та світською інтерпретацією загальнолюдських моральних цінностей взаємопов'язані поняття безсмертя, страждання і втіхи, співчуття й милосердя.

Страждання — це стан, що періодично переживає людина у процесі її фізичного й духовного буття. У стражданні вбачають компенсацію, яку приносять за свою або чужу провину й яка відновлює порушений баланс справедливості в житті будь-якої спільноти. При цьому релігійна віра передбачає, що викуп може бути внесений за винного невинним. Догмат, згідно з яким Ісус Христос як суто невинний добровільно прийняв страждання та смерть за гріхи всіх людей і цим спокутував людство, покладено в основу християнства й християнської етики.

Співчуття — це одна з форм вияву людинолюбства; ставлення до іншої людини, засноване на визнанні законності її потреб та інтересів; виражається в розумінні почуттів і думок іншої людини, наданні моральної підтримки її прагненням і готовності сприяти їх здійсненню. Здатність до співчуття є однією з елементарних і водночас фундаментальних властивостей людини як суспільної істоти.

Милосердя — це співчутлива і діяльна любов, яка виражається в готовності допомагати кожному, хто цього потребує, і поширюється на всіх людей та на все живе. Християнство вносить специфічну мотивацію милосердя — особиста любов до Христа, який немовби стає на місце кожного, хто потребує милосердя від Господа. Християнське милосердя не потребує гучної реклами, оприлюднення доброї справи й хизування нею суперечать засадам християнства. «Коли твориш милостиню, не сурми перед собою..., — вчив Ісус Христос. — Нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя, щоб милостиня твоя була таємна, і Отець твій, який бачить таємне, віддасть тобі явно».

8.Християнство та іслам: дві релігії - дві етики.

Високий моральний зміст закладений також у проповіді Христа про любов до ближнього і про відношення до ворогів: «Ви чули, що сказано «люби ближнього твого і ненавидь ворога твого». А я говорю вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро робіть тим , хто ненавидить вас і моліться за ображаючих вас і тих, хто гоне вас». Мт. 5, 43-44. Новий завіт відкидає положення Старого завіту про те, що потрібно ненавидіти ворогів. Замість цього пропонує любити ворогів.

В Нагірній проповіді говориться про бажані моральні якості людей, причому тут мова йде в цілому про народ. Тільки люди з названими в Нагорній проповіді моральними рисами (плачучі, прагнучі правди, миротворці, борці за справедливість, люди лагідні) здатні досягти вершини моральної досконалості. Мораль і етика християнської культури виділяються своєю конструктивністю, через відношення до бідних, принижених і гнаних, котрих більшість у будь-якім суспільстві. Основний докір Ісуса книжникам і фарисеям полягає в тому, що вони тримаються за букву закону, але убивають його дух, що вони засвоїли зовнішню сторону закону, не розуміючи його внутрішнього змісту.

Характерною рисою мусульманської ментальності є її взаємозв`язок з Аллахом як Абсолютом, який відображається у постійному звертанні до Аллаха, виявах загальної покірності Аллахові. Мусульманин повинен стежити за своєю моральною поведінкою і своїми вчинками не тому, що це розумно, гуманно, доцільно, а лише задля того, що так вимагає Аллах, такими є морально-етичні приписи Корану. В етиці ісламу зафіксовані і загальнолюдські цінності - бути справедливим, віддавати за добро добром, бути щедрим, допомагати бідним тощо. Коран закликає людину працювати, оскільки саме завдяки цьому вона забезпечить собі небесне царство. Людина повинна бути скромною й терпеливою, мужньо переносити всі знегоди цього світу. Основних обов`язків мусульманина п`ять - сповідання, п`ятиразова щоденна молитва, піст упродовж місяця рамадана, милостиня - податок на користь бідних і хадж - паломництво до Мекки.

9.Універсальність і гуманізм християнської етики та етики іудаїзму й східних релігій.Загальноетичні приписи Біблії, які засновані на принципі стримування від нанесення шкоди іншим людям, є надбанням всього людства і складають основу загальнолюдської етики. Деякі характерні риси біблійної етики, наприклад, приписи жити по справедливості і захищати вдову й сироту, були широко поширені на стародавньому Близькому Сході. Хоча зміст етичного вчення Біблії не є унікальним, Біблія відрізняється від будь-якого іншого релігійного або етичного джерела. Найважливіші розділи біблійного закону - Десять заповідей, та Божі благословення і прокляття - містять багато головні етичні приписи. Сам біблійний закон містить вказівку на його етичну мету. Хоча література мудрості в Біблії схожа з аналогічною літературою сусідніх народів, вона відрізняється більшою увагою, яка приділяється етичному вихованню. Припущення, що Бог справедливий і питання про відплату, що випливає з цього припущення, складають основу релігійного світовідчуття.Біблійна етика не вимагає щоб людина відмовилася повністю або частково від повсякденного життя заради досягнення досконалості. Аскетизм, який розглядає нормальні людські потреби як корінь зла, чужий Біблії і взагалі культурам Близького Сходу. Етичне вчення Біблії, як і вся Біблія, адресоване насамперед єврейського народу. Але деякі біблійні етичні вимоги поширюються на все людство.Однак найважливішою плодом біблійної етики є заповідь про суботній відпочинок. Вперше в історії людства право на відпочинок надавалося всім людям, незалежно від їх соціального статусу.Етичні заповіді - це закони без санкцій, яким варто добровільно підкорятися, але які не носять примусового характеру.В іудаїзмі етика є невід’ємною складовою релігії. В іудаїзмі пізнати Бога не означає зрозуміти природу його буття; богопізнання передбачає знання про те, що Бог керує світом, що людина повинна прагнути слідувати правильним шляхом, який Бог відкрив для людей. Любов до Бога - перший обов'язок людини, бо якщо людина захоплена Богом, вона буде прагнути робити добро навіть ціною свого життя. Борг людини - зберігати чистоту душі, бо вона - дар Божий. Людина народжена зі схильністю до гріха, але у неї є також схильність до добра, що дозволяє їй подолати гріх, особливо за допомогою поучень Тори. Якщо людина згрішила дією чи бездіяльністю, шлях до прощення відкрито через покаяння, істотна частина якого - відшкодування будь-якого завданого збитку. Людина, створена на образ Божий, повинна зберігати і захищати свою і інших гідність. Всі люди рівні і в рівній мірі мають право на свободу і справедливість. Заповідь "Люби ближнього твого, як самого себе" - це спосіб висловити, що людина повинна любити інших людей, оскільки всі є дітьми Божими. Така єврейська концепція людського братерства під батьківською владою єдиного Бога. Людина повинна бути вірною правді, бо "печатка Пресвятого є істина". Світ стоїть на істині, і той, хто нехтує своїм обов'язком жити, говорити і діяти в ім'я істини, зраджує світ. Світ сам по собі добрий, і тому його дари, включаючи багатство, благословенні, якщо ними користуються правильно. Іудаїзм виступає проти аскетизму. Він з оптимізмом дивиться на майбутнє цього світу, від світу не потрібно бігти в інший світ, він є тим місцем, де Бог пропонує нам побудувати його царство. У число чеснот, які єврейська традиція вважає обов'язком кожної людини, входить благодійність. Ті, хто потребує допомоги, вважаються гідними цієї допомоги, адже і вони - діти Божі. В іудаїзмі вважається, що милостиня - це не просто співчуття, а форма здійснення справедливості як такої, відновлення того, чого люди виявилися позбавлені внаслідок недосконалості суспільства, і тому в іудаїзмі милостиня так і називається - "праведність". Людина не може відокремити себе від суспільства і має виконувати всі зобов'язання по відношенню до держави. Сім'я в іудаїзмі вважається наріжним каменем суспільного життя. Безшлюбність завжди рішуче відкидається, і завданням сім'ї вважалося не тільки народження дітей, але забезпечення згуртованості її членів. Шлюб дає можливість внести внесок у добробут світу; шлюб - це божественне встановлення. Жінка, як і чоловік, сотворена за образом Бога, тому вона - рівноправний партнер у шлюбі і у всьому іншому. Змішані шлюби заборонені ортодоксальним іудаїзмом. Розлучення допустиме, але не схвалюється, за винятком випадків, коли шлюб виявляється невдалим. За біблійними законами, жінка не могла перешкоджати чоловікові, якщо він мав намір розлучитися, але вже раннє рабинське законодавство давало право дружині вимагати розлучення у випадку жорстокого поводження. Пізніший рабинський закон заборонив розлучення без згоди дружини. Нинішня ортодоксальна практика близька до старих рабинських звичаїв. Обов'язок навчати дітей зафіксований в Біблії. Діти повинні надавати батькам шану і повагу. Етика буддизму. Основою ранньобуддійського навчання лежить повдінка людини. Через роздуми і споглядання людина може досягти істини, знайти правильний шлях порятунку і, дотримуючись заповіді святого навчання, досягти досконалості. Елементарні, обов'язкові заповіді для послідовників Будди: не вбивати жодної живої істоти, не брати чужої власності, не торкатися чужої дружини, не говорити неправди, не пити вина. Для тих же, хто прагне досягти досконалості, ці п'ять заборон розвиваються в систему набагато більш суворих приписів: заборона порушення подружньої вірності розширюється до вимоги повного цнотливості, заборона брати чужу власність замінюється вимогою відмови від усякої взагалі власності. Виконання моральних приписів буддизму озночало вимога чернечого способу життя. Одна з важливих заповідей буддизму - любов і милосердя до всіх живих істот. Буддизм наказує при цьому не робити відмінності між ними і ставитися з однаковою доброзичливістю до добрих і злих, до людей і тваринам. Особлива, виняткова прихильність до будь-якої людини рішуче засуджується. З іншого боку, буддистська любов до живим істот - це не активна і діяльна любов, а прощення образ. Послідовник Будди не повинен платити злом на зло, бо цим не знищуються, а лише зростають ворожнеча і страждання. Не можна навіть захищати інших від насильства, мститись за несправедливість, карати за вбивство. Послідовник Будди повинен спокійно, терпеливо й безпристрастно ставитися до зла, ухиляючись лише від участі в ньому. Багато дослідників вважають, що етика в буддизмі займає центральне місце і це робить його в більшому ступені етичним, філософським вченням, а не релігією. Послідовники Будди утворили численні чернечі громади, що стали головними осередками розповсюдження релігії