5. Основні теорії розвитку буття.

Основними теоріями розвитку буття є діалектика і метафізика. Метафізична концепція розглядає явища і предме­ти матеріального світу як ізольовані і не пов'язані між собою, як випадкове накопичення явищ і предметів.Сутність метафізичної концепції зводиться також до того, що вона заперечує внутрішнє джерело розвитку и саморозви­ток. Діалектична є протилежною, плюралістичний погляд на буття.

6.Поняття  матерії та форми  її існування. . Поняття “матерія”, його формування має свою історію. У найдавніший філософів античного світу вже була думка про першооснову всього існуючого. Нею, як відомо, вони вважали воду, повітря, вогонь, атом тощо. Міркування про це ми знаходимо, зокрема, у філософії Фалеса, Анаксімена, Геракліта, Демокріта.. Пізніше, у Арістотеля, ми вже знаходимо розуміння поняття матерії як філософської категорії, котра не має якихось конкретних ознак і є результатом абстрактного мислення людини. Арістотель стверджував, що “матерія... чуттєво не сприймається. Однак до визнання її існування ми приходимо на основі узагальнення наших спостережень” .Бекон про те, що “...древні уявляли собі першу матерію як таку, що має форму і якість, а не як абстрактну, тільки можливу і безформну. Однак не всі філософи поділяли подібне уявлення про поняття матерії. Насамперед, такий підхід відкидали ті, хто вважав першоосновою всього сущого дух, ідею, “абсолютний розум”, свідоме начало. Аргументація Берклі проти поняття матерії як абстракції була нескладною. Вона зводилася до проголошеної ним тези: “існувати означає бути сприйнятим”. “Матерія, - за Ф. Енгельсом, - є чисте творіння думки і абстракція. Ми відхиляємося від якісних відмінностей речей, коли об’єднуємо їх під поняттям матерії. Матерія, як така, не є чимось чуттєво існуючим” Таким чином, поняття матерії вироблено у філософії для позначення об’єктивної реальності, котра дається людині у її відчуттях. Ця об’єктивна реальність і є змістом такої філософської категорії, як матерія. Види матерії. 1) речовинні види (речовина). Речовина – матеріальне утворення, котре складається з елементарних частинок, які мають масу спокою;  2) неречовинні види матерії (поле) – магнітне поле; поле ядерних сил; гравітаційне; електричне; радіохвилі; ультразвук; рентгенові промені; йонізуюче випромінювання тощо. Неречовинні види матерії не мають маси спокою і володіють нескінченним числом ступенів свободи;  3) антиречовинні види матерії (антиречовина). Антиречовина – матерія, котра складається з античастинок.

7.Рух  і спокій.Співвідношення  руху, зміни і розвитку. Рух – спосіб існування матерії. З точки зору філософії, матерія не виникає і не зникає. Вона існує вічно. Матерія не може перетворюватися в ніщо. Які б зміни у світі не відбувалися кільність і якість матерії залишаються стабільними. Цей процес детермінується об’єктивними законами природи. Так, із закону збереження маси і енергії випливає, що: які б зміни у природі не відбувалися, загальний баланс субстанціональної матерії залишається незмінним (субстанція – це те, з чого складається світ).  Все існуюче знаходиться у русі. Це відомо. І ні в кого таке уявлення не викликає сумнівів. Ще в античну давнину говорили, що “життя – це рух. Де немає руху, там немає життя”. Рух – це фактично абсолютна величина. Спокій, стабільність речей – відносна. У русі предмет, річ виникає, стає. У спокої закріплюється, фіксується. Немає жодного виду матерії, яка б не знаходилася у русі. Ніде і ніколи не було і не може бути матерії поза рухом. Рух – це сам спосіб існування матерії. Відомо, що при нагріванні, скажімо, води остання інтенсивно випаровується. При охолодженні – інтенсивність випаровування зменшується. Рух – суперечливе явище. Щось рухається лише тоді, коли воно знаходиться в даному місці і одночасно в ньому не знаходиться. По суті, рух – це сама існуюча суперечність (Гегель). Рух не лише переміщення, котре можна спостерігати візуально, а й внутрішня, невидима зміна.  Основні форми руху матерії. У філософії розрізняють п’ять основних форм рух матерії:  1) механічна форма руху (дія – протидія; притягання – відштовхування тощо);  2) фізична форма руху (наприклад, позитивна – негативна електрика, симетрія – антисиметрія);  3) хімічна форма руху (розкладання – з’єднання; асоціація – дисоціація);  4) біологічна форма руху (асиміляція – дисиміляція; спадковість – мінливість);  5) соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо).

8.Співвідношення  матерії і духу  буття і мислення. Для Парменіда найважливіше визначення буття - осягання його розумом: те, що можна пізнати тільки розумом, і є буття. Почуттям же буття недоступне. Тому «одне й те ж є думка і те, про що думка існує». У такому твердженні Парменіда підкреслюється тотожність буття й мислення. Буття - це те, що є завжди, що єдине й неподільне, що непорушне й несуперечливе, «як думка про нього». Мислення ж - це здатність осягати єдність у несуперечливих формах, результат мислення - знання (episteme).