3. Релігійне осягнення історії

Релігійний світогляд  постає наступною відносноміфології стадією  в осягненні історичним суб'єктом своєрідностіісторичного процесу йогогенези, сутності, єдності тарозмаїттявиявів.Величезноюзаслугою релігії є передусім те, що вонапрагне не збагнути всесвітню історію як просто обширнішу у просторі й тривалішу в часі череду нескінченних перетворень, а виявити та зрозуміти внутрішній смисл історичного процесу. Однак за всіх достоїнств і переваг, цей підхід до з'ясуваннясамобутності світу історичних подій має і свої, досить вузькі межі, зумовлені, чи не тими самими чинниками, які визначають і переваги означеного підходу. З одного боку, специфіка природничо наукового підходу робить можливою об'єктивність розгляду історичних процесів, елімінацію суб'єктивних прагнень, інтересів, цілей, смаків та інших суб'єктивних чинників при вивченні історії. Та водночас ця об'єктивність неминуче зумовлює йоб'ектність розгляду історичних явищ, його дистанційованість, безсторонність, що межуєз байдужістю, а то й заступає в неї. Релігійне осягнення історичної реальності, на відміну від міфологічного, вже не є суто нерефлексивним, лише стихійним. Воно реалізується через єдність стихійної й свідомої складових. Щоправда, особливо на перших етапах формування й розвитку релігійного осмислення історії, з переважанням стихійного начала. Пізніше поступово зростає роль свідомого начала у релігійному розумінні історичного світу людей.Від свого виникнення й до сучасного етапу існування релігійне сприйняття історичної реальності (подібно до міфологічного) розглядає відношення "людина—світ історії" не у його чистому вигляді, а через посередництво інших, незвичайних істот — богів, духів, ангелів, демонів тощо.Особливо рельєфно ця особливість виявляється у релігійному, зокрема християнському, історичному світоставленні .Таким чином, релігійне осягнення історії має також риси, що єднають його з осмисленням міфологічним та філософським. Наявність таких рис пояснюється передусім тим, що всі три форми мають світоглядний характер.        4. Історичний коловорот у філософії історії ПолібіяГрунтується на вивченні історії власного народу.Життєве  коло народу як своєрідного індивіда і. вичерпується 3 основними формами  влади,що розрізняється за такими кількісними  ознаками:єдиновладдя,влада багатьох,влада  багатьох(по великому рахунку це і  є єдиновладдя)звідси випливає якісні ознаки:царство,аристократія,демократія.Рушієм перебігу історичних процесів є переродження кожної із згадених форм  позитивної у таку саму за кількісним принципом, але негативною за ознакою.(наприклад  єдиновладдя-влада багатьох)Єдиновладдя  –коли влада народу добровільно  віддає найдойстойнішому,аристократія-на чолі стають кращі люди держави.Демократія- влада народу як організованого цілого.Є  ще єдиновладдя-виникає без будь-якого  плану.Є ще консульска влада принцип  аристократичності,влада у камісіях –демократичність.     5.Філософія історії доби просвітництва

1-натуралістичний історизм, який отримали у спадок просвітники, ліг в основу їхніх теоретичних пошуків,спрямованих на створення нової картини світу. 2- головна мета роздумів просвітників про істор. стала критика її з позицій раціоналізм 3-механістичне розуміння,яке надавало підстави підстави аналізуватиістор-соц дійсність в контексті природних змін.3-за своїм метадологічним та теоретичним базисом європейська філ. претендувала на роль «нової філ» була субстанціолізмом.Субстанція як єдине ціле із претензією на всезагальність основ усього сущого.Прагнення філософсько осмислити істор.процес породжувало суперечності , які оптимізували засади субстанціолізму