Висновок

Ті одиниці мовлення, що не належать автору(їх можна назвати неавторськими словами, або ремінісценціями, чи інтертекстуальністю, чи реалізацією між текстових зв'язків) є одиницями форми, в якій реалізується зміст.

Спрлнші гтя літератури. Читач.

1. Читач і автор,

В процесі сприйняття літературного твору читачем можна виділити два аспекти: безпосереднє занурення утвір і необхідність його інтерпретації. Обидва аспекти

ажл •. ... ^:

літер ату рн о го твору.

Аналізуючи проблему !^!чгаач^АА авШЕ!! • вчені висловлюють полярні точки зору: 1) абсолютизація читацької ініціативи (О.Потебня, Р.Барт "Смерть автора" абсолютизував творчу ініціативу читача, вважаючи, що авторська заслуга полягає не в змісті твору а в творенні "гнучкого образу"» що здатен "пробу'жувати різноманітний зміст'"); 2) ггідкорєність читача автору (О.Скафтимов "И хорошим читателем является тот , кто умеет...отдать себя автору". Н.К.Бонецкой: "Сммсл влбженньш в произведение автором єсть величина гфинципиально постоянная"). Обидві, точки зору логічні, проте однобокі, їх крайності нівелюються і ерменевтичними орієнтаціями в літературознавстві, які передбачають стосунки автора і. читача як діалог. Літературний твір для читача -- це "вмістилище"" думок і почуттів, шо належать автору і "стимулятор" його власних думок, енергії, ініціативи. На думку Я.Мукаржевського, єдність твору запрограмована творчими намірами митця, а навкруги грунтуються "асоціативні уявлення і почуття", що виникають у читача, не залежно від волі автора,

Щоб діалог "читач - автор" відбувся, читач повинен: 1) мати естетичний смак; 2) інтерес до читача, твору; 3) здатність відчувати художній рівень твору В. Асмус писав, що читання - це "труд і творчість", "Ніякий твір не може бути зрозумілим... якщо читач на свій страх і ризик не пройде у власній свідомості по шляху, наміченому в творі автором. . Творчий результат читання в кожному окремому випадку залежить від...духовної біографії,,, читача... Найбільш чутливий читач завжди схильний до перечитування видатних художніх творів" ("Читання як труд і творчість")

2. Читач у творі Рецептивна естетика.

Читач може бути присутнім у творі щтщму. Автори інколи розмишляють про своїх

читачів, ведуть з ними бесіди, відтворюючи їх думки та слова >• І1б^Ааз читача' "'З

читачем вів бесіду Пушкін, Гоголь, Тур *енєз. Зюзкінд.

Прихована присутність читача, концепція читача... адресата. Читачем адресатом може

V

бути конкретна особистість (Пушкінські послання), сучасна автору публіка (О.Островський та демократичного читача),

Читач - адресат' проаналізований західнонімецькими вченими Х.Р.Яуссом. В.Узером. які започаткували школу рецептивної естетики.(н. Кегерпоп - сприйняття). Вчені виходили з позиції, що художній досвід має дві сторони: нродужІІШії (творчу) і ШІПЖІШУ (сфера сприйняття), Отже, є дві естетичні теорії традиційні теорії творчості., і, ними створена, теорія сприйняття, що ставить в центр не автора, а його адресата, так званого, ІМШШДИТВОГО читача, що приховано присутній у творі. Автор впливає на читача, текст .. апеляція (звертання) до читача. Авторський по і енціал, закладений у тексті, впливає на читача і визначає сприймання тексту реальним читачем. У цьому заклю чається сутність рецептивної естетики.

З, РеальніЙчитач.

Для літературознавства дуже важливе значення має читацький досвід. Реальним читачам притаманні різноманітні установки на сприйня г гя літератури та вимоги до неї. {Зони можуть відповідати природі і стану літератури в дану епоху, або й н л Ці установки та вимоги рецептивною естетикою названо Г'ОР|^АЮН.ТО! І ЧІІІСлНЬ. На тумку Х.Р.Яусса сутність діяльності письменника полягає в тому щоб гггжху в ага

' V ^ «> -

горизонти чекань читача, разом з тим їх. порушити, запропонувавши щось несподіване.

Чи тацьке середовище .числиться при цьому як щось за відомо консервативне., письменники виступають як "порушники" звичок і. оновлювачів досвіду сприйняття У авангардиському середовищі від авторів читачі чекають не дотримання прави і, а. краху всього звичного.

Горизонти чекань читача багатогранні. Читач чекає: - гедоністичних задоволень; емоцій шокуючого, • повчань;

втілення давно відомих істин; розширення кругозору; заглиблення у фантазію; ест етичної насолоди,

прилучення до духовного світу автора — це найвища, оптимальна установка художнього спри і і ня ггя.

Смак, читання, світогляд читачів багато в чому визначають долю літературних творів, а також авторитет і Ішпщщщість авторів. Відомий книгознавець Н.Рубакін (к.ХІХ - поч.ХХст.) писав: ""Історія літератури.... не тільки історія письменників, ...але й історія читачів".

'Читацька публіка вивчається соціологами, а вплив літератури на життя суспільства- літературознавчою дисципліною, яка називає! - .ся історико-функнюншіьне вивчення літературні 1~ф. в,д.).

!-ф в.л. вивчає побутування літератури у віках, усвідомлення і ворчості, письменника людьми його часу, вивчення відгуків на його твір. Для вивчення долі літературного твору слід вивчити:

а) кількість, характер видань: б) тираж; в) наявність перекликів;

г) відгуки на прочитане; д) ілюстрації; ж) постановки; з) відгуки (пуол. філос.,

мистецтвозн., критиків, літературозн.) і ін.

4. Масовий читач. Коло читання широкої публіки любої епохи... різноманітний. Він не зводиться лише до примітивного чтива, включає і високохудожню літературу, класичну. Художні інтереси "масового читача" виходять за рамки низькопробних творів. Хоча е протиріччя між читацьким досвідом більшості і художньою освітою меншості. Особливо чітко проявляється відчуження від естетичних традицій в епоху війн, тоталітарних режимів, урбанізації'

XX століття - ексцентричне, передбачає відречення від культурної спадщини, від зразків і норм. 1 тому дуже часто не€' гарним підґрунтям, до засвоєння високого мистецтва. Але це не заважає розвиватися високоосвіченим читачам.

І і ІЧШЦІПІИ РОЗГЛЯДУ ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ.

ОПИС ТА АНАЛІЗ

1. Сутність твору не можна осягнути, обговорюючи довільно вибрані фрагменти, судження або на основі якихось "висновків'¹.

2. Учений повинен бути уважним до всього, що здатно діяти на читача: текстові факти, форма, всі нюанси твору, його зміст і ін

3. Першочергова задача філолога, стосовно художнього твору, полягає в описі всього того, що в ньому формалізовано (мовні одиниці, предмети, дії, композиційні зчеплення). Науковий опис - перший етап дослідження. Це > ф і л ол о і і ї до м і ну є спостереження.

4. Опис художнього твору зв'язаний з аналізом (д-греньк. - розчленува ння, апа!у818), бо опис базується на співвіднесенні, систематизації, класифікації елементів твору.

5. Опис та аналіз - не механічні заняття філолога. Це творчий процес: спираючись на свої читацькі враження, використовуючи свій професійний досвід, літературознавець відокремлює важливе, значиме від нейтрального, допоміжного або випадкового.

6. В багатьох випадках опис і. аналіз мають чисто констатуючий характер, перераховуються і групуються формальні компонентиї засоби) твору і ним аналіз останнього закінчується. * Вивчення фонетики віршів на раиьому етапі формальної школи.

7. Більш перспективним є аналіз, що має на меті визначити, як ел- ти форми відносяться до цілого ( * визначення функції прийомів). Конструктивна функція. Це теж принцип структурної о аналіз) твору.(1920р )

8. В літературознавстві 20-х рр. 20-го сторіччя є і інший підхід до аналізу хтдожнього твору і визначення взаємозв'язку художніх засобів і авторської думки (змістова функція прийомів). Це "вінець" описово-аналітичної діяльності

ЛІТЕРАТУРОЗН АВЧІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

1. Отже, перехід від аналізу до синтезу веде до осмислення цілісност і змісту твору, фактично до його інтерпретації. Ми розглянули інтерпретацію як поняття герменевтики. Тепер розглянемо його як характеристику наукового освоєння літературних творів.

2. На відміну від читацьких, естетичних освоєнь художніх творів (вони можуть базуватись на. емоціях, інтуїції) літературознавче освоєння змісту, що претендує на об'єктивність, спирається на опис і аналіз форми: "... обговорення змісту без обговорення форми надає необмежені можливості для шахране і ва"(Г.Белдь). На думку А.ГІ.Скафтимова (1923р.), видалення змісту

з тексту вимагає мислення відповідального і строгого. Він стверджував, що

інтерпретація повинна бути послідовно аналітичною та іманентною ; зору (тобто повинна відповідати його складу та сіруюурі: " интерпретатол і е безконтролен. Состав произведения сам в себе носит нормьі его истолкования. Все части произведения находятся в некоторьіх формально определенньїх отношениях. КомпонентьІ... льют свет друг на друга, й через . сєлоставление частей, через целостньш охват всего создаиия неминуемо ' должньї раскрьіваться центральная значимость й нстетический смьісл как

ей, так й

й не'іор. рассмотрения в истории литературьі")

3. Але вчений не відкидає суб'єктивне (досвід) начало в аналітичному процесі читання літератури, але визначає його рамки: "Но субьективизм не єсть произвол. Для того, чтобьі понять. Нужио уметь отдать себя чужой точке зрения. Нужно честно читать."

4. Літературознавчі інтерпретації, навіть глибші, не можуть вичерпати змісту літературних творів. Про це говорили Бахтін, Потебня, Овсянмко- Куликовський.

5. Інтерпретація, на думку М.Бахтіна, це з одного боку, пізнавальний процес, а з другого - "наднаукова" форма.

6. Як же вчені ставляться до інтерпретацій?

• Як домінанта літературознавства [ Д.Ліхачов: "Інтерпретація - стержень про літературу: її гнучкий, позбавлений твердості центр, що оточується більш точними науковими дисциплінами, які є для інтерпретації ніби "ребрами" (вивчення біографії, історія тексту, віршування)].

• Скептичне ставлення, як до псевдонаукового методу дослідження твору. Шеллінг вважав, що художній твір "допускає безкінечну кількість товкмачень, причому ніколи не можна сказати, вкладена ця безкінечність самим митцем чи розривається у творі як такому".

• Протиставлення наукової поетики та інтерпретації представниками формальної школи та структуралізму. Вони вважали, що якщо інтерпретація не може дати вичерпних знань про твір, то наука в ній не має потреби (Цвєтаєва, Тодоров). Ю. Лотман вважав інтерпретацію- передчасною для сучасних вчених, бо наданому етапі л ітературознавства вимагає "строгої'', "типової" методики аналізу.

Як бачимо, принципи розгляду літературних творів неоднозначні, але є певні загальні теоретичні положення стосовно літературознавчих інтерпретацій:

КОНТЕКСТУА* і ЬНЕ В» і ВЧ Еі ні;,

1. Термін "контекст" (лат. соніехіш- зв'язок, з'єднання).

2. Характерний для сучасної філології.

3. В літературознавстві- це зв'язок худ. твору із зовнішніми фактами як літературними,текстовими (інтертекстуальність- скупчення в тексті раніше використовуваних мовних і розмовних одиниць, які входять в нього поза волею автора- Р.Барж., ІО.Крістєва, Б.Томашевський),так і поза художніми і поза текстовими ( біографія психолог ія світогляд письменника риси епохи культурна традиція. .) Конгет:ети творчості письменника різнопланові і часто визначають риси літ,- художніх творів.

4. Є контексти ближні та віддалені.

5. Ближні: чорновики, творча історія твору, біографія автора, його особистіші якості, оточення (сім'я, друзі, колеги).

6 Віддалені-сопіальна і культурна обстановка епохи: традиції, поза художній досвід поколінь, співвідношення автора з ним, а також ще співвідношення поглядів митця з нацюн., класовими, корпоративно- груповими, соціально-прошарковими, конфесіональними поглядами. Сюди відносимо архетипи.

7. Контекст, в якому створюється худ. твір- безмежно широкий. Чим повніше вчений враховує ні зв'язки, тим більше виграють його аналізи та інтерпретації.

8. Але контекстуальне вивчення, зрозуміло, не може бути повним та вичерпним. Воно вибіркове (за необхідністю).Тут більше таємниць і загадок. Але вивчення контекстів- необхідна умова проникнення в смислові глибини творів.

9. Літературознавство потребує синтезування іманентного і контекстуального вивчення. *Ю.Лотман " Идейная структура позми Пушкина "Анджело".

10. Аналітико- інтерпретаціоний підхід.* ст. О.Скафтимова про О.М.Достоєвського, Л.Н.Толстого, А.П.Чехова, І.Франка про творчість Шевченка.

змїст не вичерпується одиничною трак гонкою твору; літературні інтерпретації передають лиш відносні істини; •процес осягнення смислу художніх творів - безкінечний

літературознавчі трактовки повинні бути аргументованими, чіткими, повинні враховувати складні зв'язки елементів тексту; в літературознавчих інтерпретаціях не може бути повторів очевидного, довільного фантазування:

літературознавча інтерпретація повинна бути не тільки іманентна художньому твору, (якщо претендує па і диби ну), але й повинна підкреслюватися контекстуальним розглядом твору.

1В романі М. де Сервантеса "Дон Кіхот" священник і цирюльник розбирають книги, які читав Дон Кіхот, щоб їх спалити. обра' літератури (рицарських романів) без цитування. *" Маленькі трагедії" А.Пушкіна * - "Реквієм" Моцарта *В романі Гюго "Собор Паризької Богома тері" (пам'ятник готичної архітектури).