Стилізація

і. Це навмисна орієнтація автора на раніше побутуючий в художньому мовленні стиль, його імітація, відтворення його рис,

• Епоха романтизму - письменники створювали свої твори у дусі фольклору * "Пісня про царя Івана Васильовича"! Лєрмонтов),казки Пушкіна, "Коньок -Горбужж" Єршова, казка Т.Франка "Ріпка", зб. казок "Коли ще звірі говорили.І,'", казки М.Коцюбинського. І.Драч "Голосіння матері України". ("Смерть Шевченка", сим фонія *).

• Дуже характерними були стилізації для російської літератури початку 20-го ст. "Огнений ангел" В.Я.Горюсова імітує середньовічну повість. В епоху символізму стилізації розглядалися взагалі як домінанта сучасного мистецтва.

ПОДРАЖАНІЯ ( НАСЛІДУВАННЯ)

я що

якийсь зразок.

2. Наслідування можуть бути учнівськими ( Лєрмонтов наслідував Пушкіна) і творчими, зрілими ( "Нодражанія" Т.Г.Шевченка, "Подражания К ор ану" А.С. П у і п кша).

ПАРОДІЇ

1. Якщо в стилізаціях та наслідуваннях автор намагається адекватно відтворити певну художню манеру, то в пародіях відбувається перелицювання попередніх літературних фактів (чи окремих Творів, чи жанру, чи стилю, чи художнього прийому). Це своєрідне висміювання того, парадіюється. Воно буває добродушне, іронічне, саркастичне. В процесі пародіювання пародіюється сама література. Тобто пародія може існувати лише за рахунок "не пародійної" літератури. Сукупність пародій невідповідність предметне- тематичного і мовленевого планів.

•До пародії в літературі ставились не дуже прихильно. Гете писав, що

Іастернак

ставлення висловив у другій частині доктора "Фауста" у висловах " некиственность гіародий", "следует крикливой моде".

3. Але пародія має і "високе призначення" - висміювати все мертве з літературі, те, що вичерпало себе. * Вислови Кузьми Пруткова.

4. Пародія має довге історичне минуле.

⁴ Ранній зразок, давньогрецька поема - пародія "Війна мишей і жаб" (6 ст. до н.е.), що висміює високий епос.

• Актуальною була пародія в літературі 20-х рр. 20-го ст.

• Пародійне начало є у творах "Гаргантюа і Пантагрюєль", Ф.Рабле, "Руслан і Людмила", "повісті Бєлкіна" А.С.Пушкіна, "Історія одного міста" М.Сал - тикова- Щедріна, у творі І.Котляревського "Енеїда".

  5. В ст. "Про пародію" Ю.Тинянов розглядав пародію як аналог карикатури у живописі та графіці. Він вважав пародію засобом літературної боротьби, її задача - "викривання умовностей", висловлення відношення до застарілих явищ. Вказував на близькість пародії та стилізації.

СКАЗ

]. Орієнтується на розмовну мову, що є чужою для письменника, неавторською. (Це відмінність від стилізацій, пародій)

Сутність сказу - імітація живої мови, її лексичних відтінків,

інтонаційно- синтаксичних особливостей. Це дає змогу звернути увагу н оповідача (голос, лексику, фразеологію).

• П.Бажов "Малахітова шкатулка"

• О.Твардовський "Василь Горкін"( ознаки) В.Войнович "Незвичайні пригоди Івана Чонк на" (ознаки)

• Оповідання М.Зошенка