§ 34. Вирівнювання збитків та вигод

приємців та власників значних джерел небезпеки, які мають місце в індуст­ріальному суспільстві, особливо збитків від (дозволених) залізниці, авто­мобілів, літаків, атомних електростанцій та енергетичних установок.

///. Компенсація збитків у публічному праві

Публічне право визнає вимогу компенсації навіть за законне заподіюван­ня шкоди. Найближчим прикладом є відшкодування експропріації або від­чуження [пор.: § 35, II, 1]. Питання вирівнювальної справедливості постає тут особливо чітко: обов'язок відшкодування можна вивести безпосередньо з принципу рівності перед законом, а саме з міркування: якщо певний влас­ник повинен зазнати особливих утрат понад загальні обмеження власності, що ставить його в нерівні умови стосовно інших власників, то справедливість вимагає вирівняти цю нерівність шляхом відшкодування. Щоправда, з практичних підстав не можна вирівняти правом кожне неістотне нерівноцін­не діяння. Тому видається розумним включити в цю «особливу теорію жертв» думку про важливість та значимість втручання як «крайнього коригування». Втручання, пов'язане з обов'язком відшкодування, слід розпочинати лише тоді, коли втручання вимагає особливої жертви, яка за своєю вагою та значи­містю є непосильною без вирівнювання.

І правомірна громадська діяльність, яка не спрямована на втручання у власність, може мати побічну дію, що вимагає від особистості специфічної жертви. Згадаймо хоча б порушення інтересів власника ділянки, прилеглої до дороги, при перебудові дороги, що тягнеться впродовж місяців. І за таких випадків також постає вимога компенсації. Такі значення мають і втручання, які безпосередньо стосуються не майна людини, а, наприклад, її здоров'я. Загальні юридичні положення такої вимоги компенсації були сформульовані під впливом природно-правового мислення вже прусським Всезагальним земельним правом: «Зі свого боку держава зобов'язана відшкодувати тим, хто своїми правами та вигодами змушений був жертвувати заради загально­го блага» [вступ, § 75].

Проблеми компенсації можуть постати також як наслідок війн. Якщо че­рез події, в які держава втягнула своїх громадян, особливо тяжко постраж­дали окремі особи, то постає вимога приблизно однакового розподілу тягаря («розподіл тягаря») й відшкодування жертвам війни.

Понад це, у соціальній державі висувається вимога соціальної справед­ливості стосовно того, щоб і деякі життєві ризики, які не створені й не ви­кликані державними акціями, вирівнювати або принаймні пом'якшувати: на­приклад, збитки від стихійних катастроф або насильства. Тут правова спільно-

231

та розглядається як страхувальне товариство, й тому майнові збитки пеп

носяться на всіх — з господарського погляду — платників податків.

Елементарний правовий принцип, згідно з яким кожен має відшкодову вати заподіяні ним збитки, діє і в міжнародному праві. Тут також панує насам перед принцип «відповідальності за провину». Але сучасна державна прак­тика дедалі більше схиляється до того, що і «безневинні», але неадекватно й у несправедливий спосіб спричинені збитки зумовлюють обов'язок відш_Ко. дування. Оскільки збитки спричинені ризиковими державними діями (на­приклад, випробуванням атомних бомб або ракет, або ж підприємствами атом­ної енергетики), то міркування з цього приводу міжнародного права стосов­но відповідальності за небезпеку подібні до міркувань, які є засадовими і стосовно цивільно-правової відповідальності за небезпеку.