Країни Центральної та Східної Європи в 1930-ті рр.
План:
Судетська проблема в Чехословаччині.
Встановлення режиму Антонеску в Румунії.
Національне питання в Югославії.
Державні перевороти 1929 та 1941 рр. в Югославії.
Судетська проблема в Чехо-Словаччині.
Після приходу до влади в Німеччині націонал-соціалістів з їхнім гаслом об’єднання у кордонах Рейху усіх німців, Чехо-Словаччина стала одним з першочергових об’єктів гітлерівської агресії. Приводом до таких дій стало питання про громадян ЧСР німецької національності, які жили в Судетській області, яка за Версальським договором була приєднана до Чехо-Словаччини. Було створено Судето-німецьку партію на чолі з Конрадом Генлейном, яка хотіла приєднати Судетську область до Німеччини. У 1937 р. Гітлер конкретно визначив завдання щодо приєднання Судетської області як першочергової акції.
Керівництво Чехо-Словаччини опинилося в украй складному становищі: Англія і Франція як гаранти безпеки ЧСР наполягали на задоволенні вимог судейських німців, оскільки не були готовими для збройної відсічі Німеччині у разі її нападу на Чехо-Словаччину.
29 вересня 1938 р. В Мюнхені була підписана угода про розчленування Чехо-Словаччини.
Правлячі кола Чехо-Словаччини під тиском Великої Британії, Франції капітулювали і прийняли пропозиції Німеччини. Угоду було укладено без участі Чехо-Словаччини.
Її підписали глави урядів:
Великої Британії – Н.Чемберлен; Франції – Е. Даладьє;
Німеччини - А. Гітлер; Італї - Б. Муссоліні.
Наслідки Мюнхенської угоди:
Судетську область і прикордонні з Австрією райони було передано Німеччині.
Чехо-Словаччина втратила 1/3 своєї території з населенням 5 млн. чоловік.(25%)
Країна втратила майже 50% важкої промисловості.
Кордон із Німеччиною тепер мав проходити за 40 км. від Праги.
Чехо-Словаччина була змушена задовольнити територіальні вимоги Польщі й Угорщини:
Польща отримала район Тушинської Сілезії (1000 кв.км. з населенням 230 тис. чоловік);
Угорщина частину південної Словаччини і Закарпаття (12 тис. кв. км. з населенням близько 1 млн. чол..).
Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і українців (русинів).
Жовтень 1938 р. Німецькі війська окупували Судетську область і прикордонні з Австрією райони.
14-15 березня 1939 р. Закарпатська Україна проголосила свою незалежність.
14 березня 1939 р. Словаччину було проголошено незалежною державою. Головою уряду став Й.Тисо.
15-18 березня 1939 р. Угорська армія окупувала Закарпаття.
15 березня 1939 р. Німеччина змусила президента Чехо-Словаччини підписати акт про ліквідацію Чехо-Словацької республіки і перехід чеського народу «під опіку» Німеччини.
Уряди західних держав не звертали уваги на порушення Мюнхенської угоди.
Висновки:
Дії Німеччини – порушення Мюнхенської угоди.
Ця угода дала змогу А.Гітлеру здійснювати агресію мирними методами.
В. Черчилль про Мюнхенський договір (зговір) заявив: «Ми зазнали поразки без війни», а пізніше додав: «Британія мала вибір між ганьбою і війною. Ми вибрали ганьбу і отримали війну».
Мюнхенська угода сприяла загарбання Німеччиною всієї Чехо-Словаччини. Через півроку німецькі війська ввійшли до Праги (березень 1939 р.)
Окупація Праги призвела до швидкої зміни балансу економічних і політичних сил на сході Центральної Європи.
Ця угода стала одним з етапів підготовки Другої світової війни і сприяла її розв’язанню.
Мюнхенська угода – це ганебна сторінка західної дипломатії.
2. Встановлення режиму Й. Антонеску в Румунії. На внутрішню ситуацію в Румунії значний вплив справляла міжнародна ситуація в Європі. Країна була багата нафтою, а відтак становила інтерес для держав, що форсовано готували свої армії до майбутніх баталій, зокрема Німеччини та СРСР. До того ж Бухарест постійно перебував під тиском СРСР, який вважав Північну Буковину та Бессарабію «споконвічними російськими землями». Роль арбітра у розрахунках румунської дипломатії відводилася Б. Муссоліні. Проте зі зближенням СРСР та Німеччини шанси Румунії на те, щоб зберегти і нафту, і Північну Буковину та Бессарабію, ставали примарними. Румунія зважилася на зближення з Німеччиною, проте за радянсько-німецьким договором, підписаним у серпні 1939 p., Німеччина визнала права СРСР на Бессарабію й у червні 1940 р. Румунія змушена була змиритися з приєднанням до СРСР не лише Бессарабії, а й Північної Буковини. До того ж у 1940 р. за рішенням Віденського арбітражу Угорщині було передано Північну Трансільванію, а за Крайовським договором до Болгарії відійшла Південна Добруджа.
Оскільки курс Кароля II на зближення з Німеччиною не убезпечив країну від територіальних втрат, то монарх був змушений звернутися по допомогу до генерала И. Антонеску. Останній через своє негативне ставлення до короля перебував на той час у засланні в одному з монастирів. Й. Антонеску висунув вимогу - зречення Кароля, яку було прийнято, і його було призначено прем'єр-міністром з надзвичайними повноваженнями.
На початку вересня 1940 р. Кароль II зрікся престолу на користь свого сина Міхая й залишив межі Румунії.