§ 34. Вирівнювання збитків та вигод

помислити окремо» (тобто без його певної дії не було б і іншої дії. — Прим, пер.). Але такі здалека притягнуті умови не здаються достатньою підставою для відшкодування збитків. Тому вони випадають з кола визначальних для права причин. Певній дії приписують тільки такі «спричинені» нею резуль­тати, значні з позицій права, які на момент дії для її носія або для поміркова­ної людини в становищі носія були не повністю непередбачувані. Дія повин­на становити «адекватну» причину для збитків.

//. Протиправність та «необхідність відповідальності»

Адекватна причина збитків є, проте, сама по собі ще не достатньою для їх відшкодування. Якщо хтось, наприклад, поранив або вбив чужого собаку, який на нього небезпечно нападав, то по справедливості ці збитки не по­трібно відшкодовувати. Якщо хтось завдав шкоди чужому майну, то він прин­ципово зобов'язаний відшкодувати збитки лише тоді, коли він вчиняв при цьому недозволеним чином (через «недозволену дію»). Звичайно пошкод­ження чужого майна, як правило, не дозволяється²¹. Проте якщо хтось, як у наведеному вище випадку, в стані необхідного захисту або самооборони зав­дасть шкоди речам або людям, або на боці когось є подібні до цього підстави для виправдання, той діяв не недозволено й не зобов'язаний відшкодовувати через «недозволену дію».

Постає наступне питання про те, чи збитки вже одразу повинні перено­ситися від потерпілого на порушника, коли останній заподіяв шкоду недо­зволеним чином, чи ж для цього повинні бути виявлені ще якісь умови. По­рівняння з кримінальною відповідальністю спонукає до висновку, що з по­гляду цивільного права також за збитки повинен нести відповідальність лише той, хто винен у їх спричиненні. Але це не обов'язково, оскільки у праві стосовно відшкодування збитків йдеться не про справедливе покарання, а про компенсаційну справедливість: тому по справедливості мають відшко­довувати збитки або потерпілий, або порушник.

Якщо правопорядок звільняє від обов'язку компенсації збитків дітей або осіб, які при завданні збитків були психічно хворими [пор.: BGB, § 827, Satz 1; § 828, ст. 1 ], то це відбувається з огляду на особливу потребу в захисті цих осіб, а не через те, що обов'язок компенсації збитків принципово передбачає провину порушників. Тому ніщо не завадить там, де відсутній цей особли­вий захист або де він менше важить, віддавати перевагу вирівнюванню інте­ресу потерпілого, зокрема, коли порушник у змозі збагнути себе винним,

²¹ G.Schiemann, Das allgemeine Schadigungsverbot: «alterum nan laedere», Juristische Schulung, 1989, S.345 f.

229

Розділ 8. Філософсько-правові аспекти специфічної царини проблем______

перебуваючи у здоровому глузді або, наприклад, у випадку, коли психічно хворий мільйонер запалить будиночок власника невеликої ділянки [пор.: BGB, §827, Satz2;§829].

Здебільшого цивільне право передбачає все ж таки для виникнення обо­в'язку компенсації те, що порушник діяв недозволеним чином, навмисно, недбало й зі здатністю особистої відповідальності. Підстави для цього поля­гають частково у відзначеній увазі до особливого захисту осіб, які себе не усвідомлюють, частково також у тому, що право компенсації збитків історично має спільні корені з кримінальним правом. Звичайно, й для регулярних ви­падків компенсаційного права принцип провини проводиться не жорстко. Так, недбалість не з необхідністю визначена як провина. Поняття старан­ності, яка вимагається у відносинах [BGB, § 276, ст. 1, Satz 2], націлене — на відміну від кримінально-правового поняття недбалості — не на те, чи був спроможний порушник за своїми особистими здібностями виявити цю старан­ність, а радше лише на те, яка поведінка приписана у певній ситуації, тобто як повинен поводити себе кожний, хто перебуває в такій соціальній ролі у такого типу становищі. Але цією типізацією позначена лише генеральна лінія поведінки; те, що така типізація може бути об'єктивно порушена (мати об'єк­тивний недолік), — це, строго кажучи, стосується протиріч права, а не про­винності способу дії.

За певних обставин справедливим може бути навіть відшкодування та­ких збитків, які виникли через дозволене втручання. Якщо хтось, напри­клад, — у дозволений спосіб — поламав чужу загорожу при гасінні власно­го будинку, то він повинен її відновити [пор.: BGB, § 904]. І якщо хтось у дозволений спосіб створив джерело небезпеки, яка може викликати збитки, то він повинен по справедливості нести відповідальність за створений ним ризик збитків (запобігання небезпеці). І у цьому випадку з боку порушника може бути відсутня протиправна дія, якщо під «протиправністю» розуміти те, що дія або бездіяння (невиконання) порушують норми поведінки [§ 4, IV]. Якщо хтось, наприклад, утримує тварину, то він не робить нічого забо­роненого, але є справедливим, що він принципово відповідає за збитки, які заподіє його тварина. Справедливою може бути навіть вимога компенсації власником мисливських угідь за надмірну шкоду від дичини, тобто за шкоду, якої завдають дикі безгосподарські тварини, хоча тут власник угідь не діяв недозволеним чином, понад те, навіть не створював адекватних причин для збитків. Якраз саме тут стає зрозуміло: в компенсаційному праві йдеться про ніщо інше, як про критерій поділу ризику, що відповідає вирівнювальній справедливості. Важливу роль відіграє перенесення ризику збитків на під-

230