§ 34. Вирівнювання збитків та вигод

ма права — не тільки міркування суду [§ 40, II] — дія за аналогією, яка має спільні риси в різних обставинах, що виправдовують однаковий підхід до таких справ. Якщо типовий для договірних відносин спосіб дії справді від­бувся без укладання відповідного правозобов'язувального договору і якщо з цієї ситуації постали аналогічні або однакові інтереси, як і з договірних від­носин, то можуть виникати однакові або подібні правові наслідки, як і з повноцінно укладеного договору.

Існують і інші приклади правових відносин, подібних до договірних. Якщо трудовий договір є неправочинним, оскільки особа найманої праці є недієздат­ною, але трудові відносини фактично здійснилися, то видається справедли­вим, що до призупинення цих фактичних відносин триває «трудово-право­вий» обов'язок піклування та довіри, і фактична особа найманої праці здо­буває право на заробітну платню, виходячи з цих мотивів, а не тільки на підставі права про несправедливе збагачення. Якщо в торговельні відносини вступає товариство, яке не за правилами засноване, то може бути доречним до цього «фактичного» товариства застосувати закони стосовно торговель­них товариств, нехай то буде стосуватися чи то зовнішніх, чи то внутрішніх торговельних зв'язків.

Навіть з підготовчого періоду укладання договірних відносин можуть постати правові наслідки, подібні до тих, що випливають з договору. Так, уже під час підготовки договору виникають певні переддоговірні обов'язки, порушення яких веде до відповідальності, подібної до тієї, що й за умови порушення договору, тобто відповідальності за culpa in contrahendo (з лат. — недолік при укладанні угоди»).

§ 34. Вирівнювання збитків та вигод

При відшкодуванні збитків йдеться про проблему компенсаційного пра­ва: якщо хтось зазнав збитків, то постає питання, чи він їх сам повинен остаточно зазнати, чи ж слід приєднати компенсаційний платіж іншого, пе­ренісши на нього можливу частку збитків. Вирішальним є питання про те, за яких умов повинне по справедливості настати перенесення на іншого збитків, тобто компенсація з обов'язку. Це питання постає при боргових та особливо договірних правових відносинах стосовно всіх пошкоджень майна партнерів. Але воно виникає й поза борговими відносинами у випадку, коли хто-небудь заподіює шкоду іншому в «абсолютному» праві, тобто порушує права, яких дотримуються всі правові партнери, зокрема стосовно його здоров'я, його особистих прав або його власності.

227

Розділ 8. Філософсько-правові аспекти специфічно! царини проблем_____

/. Причина, що призвела до заподіювання збитків

Майже з очевидністю виникає думка, що по справедливості шкода по­винна бути перенесена на рахунок того, хто її у звичайному розумінні запо­діяв, тобто створив умови для неї. І все таки це положення потребує модифі­кації. Так ми, наприклад, вимагаємо, щоб лікар, який через недбалість про­гаяв потрібну операцію й тим самим «заподіяв» шкоду здоров'ю свого паці­єнта, був зобов'язаний відшкодувати її по справедливості, хоча він при цьо­му не був причиною в природничо-науковому розумінні. Існують, отже, ви­падки, в яких незапобігання шкоді ставиться декому в провину такою самою мірою, як і її «позитивне» заподіяння, а саме тоді, коли він був зобов'язаний правом і був у змозі відвернути цю шкоду.

Звідси ясно, що юридичне поняття «причини» не ідентичне природничо-науковому поняттю. Воно є допоміжним поняттям судових зважувань, яке повинне сприяти деталізації умов, за яких компенсація шкоди буде справед­ливою. Воно, отже, є додатковим поняттям у зважуваннях правосуддя. У цій функції воно слугує для того, щоб ставити мислений експеримент. Претензія на компенсацію повинна бути пов'язана лише з такою дією, яку не можна мислити без того, що вона завдає шкоди (відповідно до природничо-науко­вого поняття причини). До невиконання певної дії це поняття можна прив'я­зувати лише тоді, коли ненадана належна дія не може бути відокремлена від заподіяння шкоди. Ця гіпотеза повинна бути висунута з «позиції можливості, що межує з певністю».

У публічному праві трапляються іноді навіть вимоги перенесення збитків на осіб, які не «спричинили» їх і у розумінні цього юридичного додаткового поняття причини. Так, усі повинні по справедливості нести певний життє­вий ризик [III]. Але якщо не брати до уваги випадки державного та договір­ного (страхувально-правового) гарантування ризику, то для компенсації збитків між окремими людьми додержуються того, що відшкодувати зобо­в'язаний лише той, хто спричинив збитки в розумінні додаткового юридич­ного поняття.

При цьому поняття причини компенсаційного права, як і поняття недба­лості, повинне бути виокремлене саме для розв'язання судових проблем, по­в'язаних з компенсацією збитків [§ 39, III]. Поняття причини як додаткове поняття відшкодування збитків розширюється стосовно природничо-науко­вого поняття причини, беручи до уваги недбалість. В іншому відношенні воно повинне бути звужене порівняно з природничо-науковим поняттям. Якщо, наприклад, хтось розбив вітрину сокирою, то й робітник, який колись зробив держак до цієї сокири, спричинив збитки — у розумінні «не можна 228

1