§31. Конституційне право: поділ влади

голосу стосовно неї, є сьогодні важливим способом позбавлення від всебіч­ної залежності від анонімного державного апарату. Згідно з «інституційним» розумінням головних прав певні індивідуальні та соціальні царини діяль­ності повинні бути гарантовані програмою головних прав: наприклад, сис­тема вільної комунікації на основі свободи поглядів і засобів інформації, вільні наукові установи на основі свободи науки, порядок товарно-грошового гос­подарства на підставі приватної автономії, свободи професій та приватної власності. Межа приватної автономії, полишеної громадянам, є вирішальним показником того, якою мірою держава є тоталітарною або ліберальною. Так, абсолютистська поліцейська держава з такими властивими їй рисами, як меркантильне диригування економікою, втручання в релігійну царину, навіть у звичаї харчування, моду та в інші глибоко особисті справи, репрезентує себе як держава з тоталітарними рисами. Навіть якщо державне регулюван­ня здійснюється у правових формах, за умови поділу державної влади, все одно за надмірності державного регулювання та опікування існує загроза індивідуальній свободі. Тому принципи співвимірності та заборони надмір­ності, які гарантують громадянам стільки свободи, скільки це можливо, бе­руться до уваги також і тоді, коли вирішується, чи підлягають узагалі певні життєві відносини офіційно-правовому регулюванню.

З лібералістичного погляду саме угода і ринок виступають суттєвими зв'яз­ками регулювання соціальної системи. Угода є проявом і інструментом при­ватної автономії. Завдяки їй учасники самі формують права і обов'язки, які їх стосуються. Ці зразки регулювання протилежні «адмініструванню» — на­в'язуванню правових відносин вищими інстанціями. Ринок означає самови­значення, тобто договірний обмін товарами на основі оцінки їх вартості. Тут питання справедливої ціни і справедливої заробітної плати вирішується са­мими учасниками [§ 16, II, 2]. Вільний ринок є повною протилежністю ззовні визначеному централізовано керованому плановогосподарському поділу виробництва і виробничих обов'язків.

З іншого боку, позитивний досвід лібералістичних держав XIX ст. дає змогу так вимірювати царину приватної автономії, щоб ця остання не пере­ростала в соціальне безладдя. Інші міркування забороняють державі пов­ністю випускати з рук кермо централізованої влади: насамперед інтерес сто­совно нормативної єдності права, а для деяких інших царин управління — як, наприклад, кримінального переслідування — також вимога ефективно­сті, для інших — як, наприклад, фінансової та господарської політики — також вимога компетентності та кругозору. Так, питання про спосіб та міру розподілу регулятивних функцій постає як проблема їх оптимізації. Недо-

217

Розділ 8. Філософсько-правові аспекти специфічної царини проблем_____

торканним залишається при цьому перш за все принцип єдності державної влади, згідно з яким усі офіційно-правові та приватно-правові регулятив­ні повноваження перебувають у центральному правовому розпорядженні держави.

Які риси більш притаманні державі — тоталітарні чи ліберальні — ви­значається якраз мірою приватної автономії, яка залишається громадянам. Так, абсолютистська «держава благополуччя» зі своїм меркантилістським диригуванням господарства, втручанням у релігійні справи та особисте жит­тя, була державою з тоталітарними рисами. Але й правова державна демо­кратія може набувати тоталітарних рис, коли вона прагне всеохопно регулю­вати життя суспільства [Циппеліус, AStL, § 35, IV]. Тому принцип відповід­ності і заборони надмірності, зміст якого полягає в тому, щоб оптимізувати задоволення інтересів і простір свободи [§ 20, III, 4], слід мати на увазі й тоді, коли вирішується, чи повинні взагалі певні життєві відносини під­даватися громадсько-правовому регулюванню.

У цілому це повсякденна турбота і мистецтво політика — знаходити від­повідно зі зміною ситуації оптимальні відношення між необхідністю дер­жавного регулювання, з одного боку, і «автономного» формотворення в пра­вових відносинах — з іншого.