§ 31. Конституційне право: поділ влади

во цілі зовнішньої та оборонної політики, господарської та соціальної полі­тики, політики в царині культури та безпеки. Також необхідно досліджувати й готувати юридичні та політичні засоби для здійснення цих цілей (напри­клад, у вигляді проектів законів). У цьому полягають специфічні функції уряду, діяльність якого сягає, отже, далі простого дотримання законів.

По-друге, для здійснення означених цілей потрібно законодавчим шля­хом видавати загальні норми, тобто правила, які стосуються відповідних осіб та обставин.

По-третє, треба через судочинство подбати про випадки, в яких вчиня­ють всупереч правовим обов'язкам: потрібно обов'язково встановити, чи такий супротив мав місце. Якщо необхідно — примусити до виконання пра­вового обов'язку, або скасувати протиправний акт, або подбати про покаран­ня порушника обов'язку [§ 28, III].

По-четверте, повинні розв'язуватися такі конкретні громадські завдання, які не є функцією ні уряду, ні судочинства і які не завжди зараховуються до регулятивних завдань у строгому розумінні. Це частково просте дотримання законів (наприклад, надання гарантованої законом соціальної допомоги); частково планова діяльність, яка, будучи скромнішою у постановці цілей, нагадує урядову діяльність і до якої прилучається здійснення плану (напри­клад, планування та спорудження спортивних та розважальних установ для міста); частково розв'язання інших громадських завдань (наприклад, метео­рологічні спостереження, функціонування університетських бібліотек, ви­везення сміття). Все це — завдання адміністрації.

Не вкладаються в класичну схему поділу влади функції сучасного голови держави, як, наприклад, британського короля. За нормального функ­ціонування державних справ він розв'язує завдання почесного представниц­тва держави, а також виконує функцію надання важливим державним актам, зокрема законам, остаточного зобов'язувального схвалення. У кризовій си­туації голова держави постає і як «резервна влада». Він діє як регулятор кон­ституційного життя, якщо внаслідок кризи кабінету уряд йде у відставку. Те, що за часів кризи репрезентативне місце голови держави зберігається зайня­тим, ускладнює, крім того, можливість узурпатору заволодіти з позірною ви­димістю легітимності всією повнотою верховної влади в державі.

3. Організаційна субординація регулятивних функцій. Щоб один носій компетенцій перешкоджав зловживанню владою іншими носіями, потрібно пов'язати функціональну відмінність з організаційною структу­рою. Для функцій законодавства, управління та судочинства мають, як за-

215

Розділ 8. Філософсько-правові аспекти специфічної царини проблем писано у Боннському основному законі [ст.20, абз.2], існувати «особливі органи» (законодавчі об'єднання, управлінські владні структури, суди); діяльність кожного з цих органів повинна принципово обмежуватися на­даними йому функціями.

Такий поділ влади узгоджується з принципом «єдності влади». Цей ос­танній вимагає, щоб держава являла собою правовим чином організовану дійову єдність, для цього достатньо, щоб регулятивні повноваження були розчленовані й скоординовані згідно з правовою схемою. Розпорядження інструментами правового управління повинне також бути такою мірою цен­тралізованим та розчленованим, щоб уникати суперечливих норм та рішень і щоб різні регулятивні функції доповнювали одна одну й сполучалися в єдину схему порядку [§ 28, II, 3].

У політичній дійсності парламентської демократії система поділу влади функціонує не «згідно з моделлю». Як правило, добре відчленоване судо­чинство. Але стосовно законодавчої та виконавчої влади розподіл повно­важень не був строго проведений від самого початку. Так, керівні органи видають загальнообов'язкові правові норми як правові постанови. З іншо­го боку, парламент ухвалює план бюджету й у такий спосіб через фінанси впливає на діяльність уряду. Істотним є тільки питання, чи ці та інші пере­ступання меж компетенцій забезпечують існування системи дійового вза­ємного контролю, чи ні.

4. Різноманітність систем регулювання. Важлива характеристика дер­жави полягає не лише в моделі, згідно з якою розподілені центральні регуля­тивні функції. Має значення також і те, в якому обсязі існують у ній системи з власною, хоча й обмеженою автономією. Так, регулятивна влада може бути поділена між центральними органами федеративної держави та її складови­ми частинами, вона може бути делегована громадсько-правовим об'єднанням та установам для самоврядування. Насамкінець вона може бути передана громадянам у формі приватної автономії для правового регулювання відпо­відних прав [§ 33,1]. Право самовизначення громадян може здійснюватися не лише через демократичну участь у процесах державного регулювання, але значною мірою більш безпосередньо і дієво в регулюванні своїх взаєм­них правових відносин і в безпосередньому впливі на конкретне формуван­ня своїх обов'язків і прав на основі цього права.

Культивування такого розподілу функцій, посилення та сприяння при­ватній автономії й таким частинам системи, завдяки яким особи спільно від­повідають за наочну життєво важливу царину й мають право вирішального

216