§ 29. Огляд

Головна ідея «філософії права» полягає в тому, що за допомоги раціо­нальних міркувань та почуттів у ході розвитку культури «експериментально виокремилася» певна сукупність уявлень про право, здатних забезпечити консенсус, і що за нормальних обставин та умов «відкритого суспільства» правотворення повинне перебігати легітимно [§ 11, III; § 39,1].

Пошук правильного порядку людського поводження та сумісного життя в типових царинах життя та обставинах привів до специфічних питань і поглядів стосовно їх розв'язання. Так, постали проблеми «конституційного права», «компенсаційного права», «права відносин», «розподільчого пра­ва», «процесуального права» та «кримінального права». Але це тільки деякі особливо важливі предметні царини та аспекти. Й поза цим полем проблем існують ситуації, наприклад, ускладнення, які мають свої специфічні пра­вові проблеми та принципи.

/. Конституційне право

Питання правового порядку виникають уже стосовно діючих у суспіль­стві владних, тобто регулятивних, повноважень («компетенцій»), особливо щодо їх розподілу, виконання, обмеження, контролю й щодо доступу до цих компетенцій [§§ ЗО—32]. Ці проблеми «конституційного права» важливі не гільки для держави, але й для всіх організованих спільнот, наприклад гро­мад, спілок та акціонерних товариств: скрізь тут повинні бути встановлені сєрівні органи, забезпечений у легітимний спосіб доступ до «влади», а прав-іяча влада має бути «правильно» поділена, обмежена та у своїй виконавчій функції впорядкована й контрольована.

У державі діють принципи «конституційного права», насамперед у формі іегулювання легітимного доступу до державних посад — якщо це відбу-'04

§29. Огляд______________________________________________________

вається на підставі демократичних виборів — та у формі головних прин­ципів поділу влади (парламентського та конституційно-судового контролю над владою), а також у формі обмеження правлячої влади, які здійснюються переважно через правові гарантії.

Згідно з демократичним розумінням конституції представники правлячої влади мають спиратися на згоду більшості громадян і перебувати під їхнім контролем. Якщо «зворотний зв'язок» з волею більшості функціонує, то гро-~ мадянам повинні регулярно через кілька років надаватися істотні альтерна-v тиви для вибору. Це має місце тоді, коли вибори ведуть до формування уря­ду, тобто до заміни наявного уряду з його політичною програмою претен-дентом-конкурентом та його уявленнями про політичні цілі. За цих умов реп­резентанти тісно пов'язані з готовністю громадян до консенсусу [§ 21,1, 3; § 32, II].

//. «Компенсаційне право» та «право відносин»

«Компенсаційне право» стосується вже обговорюваного питання про спра­ведливу компенсацію цінностей між співчленами однієї правової спільноти. До цієї царини належить насамперед питання про те, за яких обставин хто-небудь, хто зазнав шкоди від когось іншого, може законно отримати ком­пенсацію, чи це відбудеться за умов «поруки», чи під «загрозою», чи ж за обставин відмови від добровільного відшкодування [§ 34,1, II]. Компенсацій­не право також передбачає компенсацію несправедливого збагачення, яке хто-небудь здійснює за кошт іншого [§ 34, IV]. Але перш за все до цієї царини потрапляє правово-торговельно узгоджений обмін товарами, й саме тут по­стають одвічні спірні питання про еквівалентність обмінюваних товарів та послуг [§ 16,11,2].

У цій важливій царині обміну товарами перетинаються питання ком­пенсаційного права з питаннями «права відносин». Останнє взагалі стосується принципів правових відносин, які вступають у дію тоді, коли члени однієї громади самі між собою регулюють свої правові відносини—не тільки обмін товарами, але й, наприклад, сімейно-правові відносини [§ 33]. До цих прин­ципів належить насамперед головне правило «pacta sunt servanda» (з лат. — «договорів дотримуються»). До кола проблем «права відносин» належать також питання про те, за яких обставин дефект волі може бути достатньою підставою для скасування договірних обов'язків, а також де мають бути межі приватної автономії: чи там, де правова справа порушує добрі звичаї, чи там, де приватна автономія повинна бути обмежена в інтересах гарантії права, захисту слабшого партнера або захисту третьої особи чи громадськості.

205

Розділ 8. філософсько-правові аспекти специфічної царини проблем III. «Розподільче право»

Розподільче право регламентує розподіл благ та тягарів у суспільстві. Такі проблеми розподілу повинні розв'язуватися згідно з іншими принци­пами, ніж питання компенсаційного права [§ 16, II, 1]. Це останнє діє прин­ципово, «незважаючи на особистість»: та обставина, чи то бідняк, чи то багатій розбив чужу вазу, не повинна відігравати ніякої ролі для домагання повного відшкодування збитків. Розподільче ж право, навпаки, «бере до уваги особистість». Заможні повинні платити більші податки, ніж бідні, здібніші повинні мати кращі шанси обійняти цивільну службову посаду, ніж нездібні. Але виявляється, що це одразу ж веде до відкритого питання: за яким точ­ним методом повинні бути поділені тягарі податків? Як можна правильно встановити здібності для обіймання цивільної службової посади?

Так само й соціально-політичне питання про те, як повинне бути по-спра­ведливому поділене народне майно загалом і на випадок потреби перерозпо­ділене за допомоги державних податків, є проблемою розподільчого права [§35, III].

Але проблеми iustitia distributiva (з лат. — розподільче право) проника­ють і в приватну царину [§ 16, II, 1]. Наприклад, у праві успадкування регу­люється розподіл спадщини між дружиною померлого та його дітьми.

Навіть для світової спільноти розподільче право набуває значення. Полі­тична сила принципів справедливості стане відчутною, коли країни, що роз­виваються, заявлять претензію на справедливий розподіл багатств цього світу й особливо на добробут багатих націй.