§ 27. Головна структура суспільства

*і

192

"O.v.Gierke, Das Wesen der menschlichen Verbande, 1902; Nachdr. 1962, 14, 25.

працюють, розважаються, аргументують і ведуть справи одна з одною. Спільнота постає там, де утворюється організована структура міжлюдських дій, які супроводжуються індивідуальними психічними уявленнями.

Кельзен погоджується із соціологією відносин у тому, що не існує ніяко­го надіндивідуального субстрату суспільства. Але його критика спрямована й проти зведення суспільства до суто фактичних відносин та психічних станів, оскільки в суто психічних процесах, які відбуваються в головах окремих людей, не можна знайти ніякої єдності, яка б сполучала одиниці. Отже, го­ловним є визначити, в чому полягає чинник, який закладає цю єдність, чин­ник, який зумовлює координацію дій, оскільки для багатьох людей ідентич­ним може бути не психічний процес, а тільки об'єктивний стан речей або ідей [§ 4, III]. Це міркування становить також підвалини нормативної теорії держави Кельзена: якщо суспільство позначають як «спільноту», то це озна­чає наявність «спільного для людей порядку, який істотно регулює відносини між ними» [Кельзен, RR, 90], у будь-якому випадку спільнота існує не інак­ше як на ґрунті цього порядку [Кельзен, RR, 154].

Ось порівняння, яке робить наочною концепцію Кельзена: концерт від­бувається завдяки тому, що всі музиканти орієнтуються на композицію, отже, на об'єктивний упорядкований план, який лежить перед ними в нотних ар­кушах, відтак, згідно з Кельзеном, можна твердити, що власне конститутив­ною в концерті є композиція. Відповідно до цього існування спільноти грун­тується на тому, що співучасники дотримуються певного об'єктивного нор­мативного порядку й узгоджують з ним свої вчинки, й так на грунті структу­ри виникає суспільство. У вуличному русі, наприклад, дії координуються таким чином, що учасники руху в своїй поведінці керуються одними й тими самими правилами руху. На ринку вчинки регулюються законами торговель­ного права. Коротше кажучи, люди стають скоординованою спільнотою не на підставі природних законів або суто психічних механізмів, а завдяки тому, що вони свої дії узгоджують згідно з нормативними зразками поведінки: спільнота утворюється як структура смислово зорієнтованих вчинків.

З іншого боку, можна конструювати спільноту «суто нормативно», при­наймні у правовому відношенні. Практичні норми конституюють спільноту лише тоді, коли люди в своїй поведінці справді керуються ними. Правові норми, які визначали вчинки в державі Хаммураппі, хоча й сьогодні кваліфі­куються як смислові витвори та як феномен мислення, не існують вже як діюче право й не мають більше суспільнотвірної сили. Люди нині звіряють свої вчинки не з цим «орієнтаційним планом», а з іншими правовими норма­ми. Він, отже, не є більше дійовою актуальною (тобто здійснюваною в суб'єк-

193

Розділ 7. Суспільство_____________________________________________

тивних актах) інтеграційною схемою, й відмінність між передреволюцій­ним та післяреволюційним конституційним та правовим порядками не можна розуміти «суто нормативно». Вона також полягає в тому, що старий норма­тивний порядок втратив надійну можливість безперервного застосування й продовження, а новий конституційний порядок набув цієї можливості. Тільки фактичне здійснення приводить у дію певний нормативний порядок і надає існування певній державній спільноті.

//. Норми, що керують поведінкою

Дійовими орієнтирами поведінки є правові та позаправові норми, а та­кож не в останню чергу широкі світоглядні «ідеали» людського суспільства [§ 17]. Зокрема, звичаєві норми, які супроводжують народження дитини, хрестини, одруження, похорони, є зразками дій, які люди наслідують у своїй поведінці. Існує багато вчинків, здійснюючи які люди керуються тільки та­кими нормами, які у правовому відношенні не забороняються й не схвалю­ються, наприклад, запрошення друзів у гості, вітання із знайомими на ву­лиці, вияв співчуття близьким померлого. Спільнота, отже, конституюється різноманітними нормами й підтримується різноманітними мотиваціями: нор­мами, гарантованими правом, звичаєвими нормами та нормами соціальної моралі, за якими стоять лише суспільні санкції [§ 5, III, 4]. Ці норми, як і норми права, виконуються, виходячи з різних мотивів: частково — щоб уник­нути правового або громадського примушування, а також суспільного осуду, частково —з переконань, правил пристойності, тактовності або з надією на віддячення. Правові норми становлять, отже, лише частину тих норм пове­дінки, які керують соціальними життєвими відносинами. У повсякденних життєвих відносинах у вузькому колі, наприклад у сім'ї, в колі друзів або серед добрих сусідів, правові відносини приховані за неправовими зразками поведінки: за вимогами пристойності та обов'язками взаємної поваги і вза­ємної допомоги. Навіть у царині бізнесу багато що регулюється неправови­ми нормами, наприклад вимогами ввічливості.

Добре функціонування сім'ї, підприємства, об'єднання та інших спільнот безпосередньо залежить від дотримання цих позаправових норм, які допов­нюють право, — норм лояльності, турботи, гідності, пристойності, тактов­ності, «стилю», воно ні в якому разі не може бути забезпечене самими тільки нормами права. Добре функціонування держави також залежить не тільки від правових норм, але й від позаправових норм, політичного стилю, при­стойного поводження та взагалі від самодисципліни політиків та громадян. Так відбувається за умов, коли політичні дискусії проводяться змістовно, коли 194

, §28. Державна спільнота

, поразка на голосуванні та виборах сприймається з гідністю, коли ■} Пепем женим суперником поводяться чесно, коли міністр, який скомпрометував себе, знає, що йому слід скласти свої службові повноваження. Те, цю англі" ський парламентаризм функціонує впродовж такого тривалого часу, пов' зане не в останню чергу із здатністю та готовністю англійців укладати кон­венції й дотримуватися їх не тільки в суспільному, але й у політичному житті Якщо конституційне право кодифіковане в конституційних актах і якщо у такий спосіб правові принципи чітко виокремлені, то це не спокушатиме до помилок, тоді нормативні принципи добре впорядкованої політичної сис­теми цілком наявні.

Але оскільки правові норми не завжди мають достатню мотиваційну силу для свого ствердження, право повинне бути напоготові, щоб принаймні заш­кодити тому, аби міжлюдські відносини не стали патологічними в соціально нестерпних розмірах; стосовно цього право повинне гарантувати «етичний мінімум» [Єлінек, Die sozialethische Bedeutung von Recht, Unrecht und Strafe 2, 1908, S.45]. Так само і в інших царинах, де це іншими соціальними нор­мами недостатньо забезпечено, право повинне гарантувати безперешкод­ний перебіг життєвих процесів і державного функціонування. У цьому ас­пекті і вуличний рух, і державне управління належать до матерій, які потре­бують керування. При цьому суспільнотвірна функція позитивного права повинна виходити на передній план тим виразніше, чим більше втратили свою спроможність керувати поведінкою в суспільстві позаправові орієн­тири поведінки соціальної моралі та релігії. Не завжди легко розумно про­вести межу між обов'язками, що існують як вимоги звичаїв та соціальної моралі, та обов'язками, за якими стоять правові санкції. Так, соціальна мо­раль знає різноманітні обов'язки допомоги серед близьких родичів, і зако­нодавці повинні вирішувати при створенні цивільного кодексу законів, які з них піднести до рівня правових обов'язків. Якщо виникає дискусія з приво­ду їх виникнення, то перед суддею стоїть складне питання, який обов'я­зок — правовий або моральний — мав здійснити звинувачений, щоб запоб­ігти завданню шкоди благові, яке охороняється кримінальним правом.