§ 26. Правова свобода

Руссо. — Прим. пер.), містить тільки один і тому однобічний момент ідеї розумної волі, яка є такою тільки тому, що вона є настільки ж у собі як і для себе» [RPh, § 258].

Одиницям при цьому залишається єдине завдання — пізнати і осягнути значення «всезагальності блага»: «Моральна (sittliche) субстсшційність от­римала, таким чином, своє право, а право свою значущість, яка виразилась в тому, що в моральній (sittliche) субстанційності зникли свавілля і власна совість одиничного, яка була б для себе і складала би протилежність, оскіль­ки моральний (sittliche) характер визнає за свою рухому ціль нерухоме, але в своїх визначеннях розгорнуте в дійсну розумність всезагальне і пізнає, що його гідність, як і всяке існування особливих цілей засноване в ньому (у все-загальному. — Прим, пер.) і дійсне в ньому» [RPh, § 152]. Це принцип того своєрідного поняття свободи, яке в дійсності є чистим конформізмом, свобо­ди як «знання, віри і волі» всезагального. За цією філософією «право, мораль­ність, держава є позитивною дійсністю і умиротворенням свободи» [Hegel, 1978,57].

Гегель, отже, хотів вплести одиницю як несамостійний момент в тоталь­ність, рушійним принципом якої повинен бути той розум, який начебто в прогресі світової історії розкривається в окремому народному духові. Згідно з гегелівською метафізикою розуму регулювання використання свободи по­винно узгоджуватись з історичним розумом. Від цієї метафізики розуму за­лежить також обґрунтування поняття свободи у Гегеля [§ 13, II].

3. Поділ суспільно зумовлених шансів. Життя з іншими в суспільстві означає не лише взаємне обмеження, але в багатьох відношеннях також і збільшення можливостей дій, а з ними — і свободи. Життя в суспільстві ство­рило, зокрема, багатства культури і цивілізації з їх щедрими пропозиціями можливостей розвитку; лише в суспільстві і завдяки йому особі відкриваються шанси вибирати між різноманітними професіями, подорожувати чужими континентами і ходити на концерти. В суспільстві і завдяки суспільству збільшується також різноманітність простору дій і з нею свободи. Таким чином, проблема свободи постає не в останню чергу як завдання справедли­вого поділу суспільно зумовлених шансів розвитку і ресурсів.

191

Розділ 7 СУСПІЛЬСТВО

Як свобода та право, так і суспільство та право є взаємопов'язаними: з одного боку, право потребує суспільства і правові норми виникають тільки в суспільстві. Й потрібне організоване суспільство, щоб ці норми надійно втіли­ти в життя [§ 5, IV; § 28, III]. З іншого боку, суспільство потребує права. Су­спільство є структурою смислоорієнтованих вчинків: структурою, при утво­ренні якої норми відіграють ключову роль [§ 27].

§ 27. Головна структура суспільства

/. Суспільство як структура вчинків, зорієнтованих смислом

За доби індивідуалізму та Просвітництва у вченнях про суспільний та владний договір виходили з індивідуумів та договірних відносин. Виник­нення суспільства та держави зводилося до добровільного консенсусу між людьми [Циппеліус, Gesch, розділи 12с, 13, 14а, 15а, Ь, є].

Організмічні теорії свідомо протиставляли себе цьому: згідно з ними, людські об'єднання, згідно з ними, не зводяться до окремих індивідів та суто договірних або подібних до них відносин, вони є життєвими цілісно­стями, в яких подібно до живого організму частина та ціле взаємно зале­жать одне від одного. У багатьох організмічних теоріях панує погляд, згідно з яким суспільства утворені надособовими реальними зв'язками, чимось подібним до спільної волі — надособовим психічним станом. Так, напри­клад, Отто фон Гірке²⁰ навчає, що суспільство є «цілісністю, якій прита­манна реальна єдність». Існують надособові «психічні зв'язки, які сяга­ють у глибини нашої душі». Проте за такого підходу відбувається відхід від емпіричних даних.

Як емпіричні та перевірені факти, за соціологією відносин Георга Зіммеля та Леопольда фон Візе, дані лише окремі люди, які увіходять у взаємовідносини та взаємодії один з одним. Особистості свої дії спрямовують одна на одну: