§ 25. Свобода волі

комп'ютері. Коротше кажучи, правила, згідно з якими утворюються смис­ли, причиново пов'язані з каузальними процесами, які відбуваються у ба­зовій системі.

Прихильник каузального детермінізму, таким чином, переконливо довів би, яким чином фізико-хімічним шляхом з усієї різноманітності фізико-хіміч-них процесів, які відбуваються в мозку, синтезується особистий поняттєвий світ, виникає усвідомлення цілісності особистості та свідомість узагалі.

Не в останню чергу природничо-науковий детермінізм повинен полемі­зувати з тим, що свідомість має креативну силу уяви. Завдяки цьому можна планувати майбутні дії, з цією метою проектувати моделі майбутніх подій, порівнюючи їх між собою. Ці проекти майбутнього можуть справляти зво­ротний вплив на рішення та спрямовувати наші дії. Детермініст же повинен при цьому стверджувати, що ці продукти креативної сили мислення є лише суб'єктивною формою прояву (психічно осягненим «внутрішнім поглядом») необхідних фізико-хімічних каузальних зв'язків.

//. Питання мотиваційного детермінізму

Водночас питання детермінізму можна розглядати і у зв'язку із змістом свідомості, залишаючи при цьому відкритим питання про ті фундаментальні фізико-хімічні процеси, які відбуваються в мозку: для того, щоб виключити свободу прийняття рішень, достатньо сказати, що людські дії зумовлені на­перед неминучими закономірностями суб'єктивно пережитих мотивацій. Так, можна припустити, що вольові рішення, якщо вони й не зумовлені законами природи, все ж таки постійно детерміновані почуттями та уявленнями; це дуже схоже на рівнодіючу силового паралелограма — під впливом аналогіч­них мотивів та за однакових обставин завжди виникають однакові рішення. Зазначена гіпотеза переводить неминучість детермінації — яка існує у зовніш­ньому світі між спостережуваними фізичними та хімічними причинами та їхніми наслідками — у царину процесів мотивації дій, що відбувається вже у самій свідомості. Проте результати спостережень за певними природними процесами не доводять того, що суб'єктивно пережиті мотивації та рішення можуть виникати за каузальними моделями. Відношення між уявленням (на­приклад, про обов'язок) та вмотивованими ним діями не можна прирівнюва­ти до відносин між природними силами. Зокрема, не існує ніякого вичерп­ного доведення того, що такі мотивації відбуваються з такою самою немину­чістю, як і причини спостережуваних процесів. Загальновизнаній точці зору не суперечить і той факт, що людина має здатність «вільно поводитися з дум-

181

Розділ 6. Свобода

ками, на відстані тлумачити їх та перевіряти, перш ніж зробити їх своїми, або відкинути, або ж відкласти своє рішення на деякий час» [Форшнер, 1988, S.133].

Таким чином, якщо до сьогодні не доведена строга детермінованість дій «природними» причинами, то тоді є правильною точка зору про нестрогу та несуцільну детермінованість цих дій потребами та іншими уявленнями, які супроводжують ці дії. У зв'язку з цим видається можливим принаймні те, що людина, наприклад, може вільно вирішувати, чи виконувати їй свій обов'я­зок, чи ні. Тобто можна припустити, що за такого рішення до існуючих причи­нових залежностей та мотивуючих норм приєднується якась «третя детер­мінанта», тобто такий визначальний чинник, який відрізняється від природ­них причин та мотивуючих смислів, протиставляючи їм «kategoriales Novum» (з лат. — «категорійно новий факт») [Гартман, 1925, Кар.80 f, 82b, 83 f].

///. Позитивна екзистенція свободи

Якщо існування такої «третьої детермінанти» не заперечується й немає доведення її неможливості, то тим самим ще не доводиться реальне існуван­ня свободи.

Методи, які експериментально доводять можливість свободи вибору, ви­явилися неспроможними [Енгіш, 1965, 23]: вони виходили з того, що осо­бистість як саме ця певна індивідуальність діє однаково у кожній конкретній аналогічній ситуації, й спостерігали, чи бодай раз вона діятиме інакше, ніж у попередньому випадку. Але тут уже починає діяти пам'ять як чинник, який перешкоджає повторенню експерименту за одних і тих самих умов. Уже зав­дяки своєму спогадові про попередню ситуацію та рішення, яке приймалося раніше, та його наслідки, людина, приймаючи таке саме рішення вдруге, ро­бить це зовсім по-іншому, ніж у першому випадку.

Якщо виходити з того, що свобода вибирати між різними альтернатива­ми поведінки досі не є ні строго доведеною, ні строго запереченою, то у зв'язку з цим виникає запитання, що ж є більш імовірним — строга детер­мінованість дій чи (обмежена обставинами) свобода вибору.

Переконливі аргументи на користь більшої ймовірності такої свободи вибору — що, проте, ще не є «доведенням» свободи волі — запропонував Микола Гартман [Гартман, 1925, розділи 75—80]. Існування ж свободи волі він вбачав в усвідомленні самовизначення, у фактах відповідальності, про­вини та каяття. Вже усвідомлення свого самовизначення повинне мати пев­не підґрунтя; це підґрунтя не обов'язково має полягати у справжньому самови-

182