§ 24. Загальні норми та справедливість

важати останню. Там, де право значно суперечить правовому чуттю, aequitas (з лат. — рівність), equity (з англ. — справедливість, неупередженість) сама торує собі шлях у праві — для того, щоб зі свого боку забезпечити свою участь у загальному регулюванні: саме у такий спосіб визначилися чіткі контури римського преторіанського права, і перш за все через обов'язки претора від самого початку свого володарювання видавати такі накази, які містили б у собі принципи, відповідно до яких був намір гарантувати до­тримання права; далі до цього вердикту, як водиться, додавалися накази, які видавалися вже під час правління й містили у собі відповідні зміни — edictum tralaticium; у подальшому посиленні стабілізуючого первня брав участь lex Cornelia (з лат. — закон Корнелія), який забороняв претору відступати від положень, сформульованих в едиктах; усе це отримувало певну заверше­ність в Edictum perpetuum Hadrians (з лат. — загальновизнаному едикті Адрі-ана), де діставав довготермінове закріплення зміст протеріанських актів, аби їх могли уникати лише «ex auctoritate principis» (з лат. — «згідно з авто­ритетом») [§ 18, II]. До консолідації намагаються підійти також англійські Equity — судові рішення, критерії яких від самого початку звернені до совісті короля або канцлера: це виявляється в обов'язковості прецедентних рішень, а також у створенні загальних принципів та правил [§ 18, II].

Таким чином, правова безпека, з одного боку, та принцип тотожності — з іншого, ведуть до генералізації справедливих рішень. Останні коригують норми, які мають дуже узагальнюючий характер, стоять на перешкоді одна­ковій інтерпретації нетотожних ситуацій і прагнуть віднайти такі рішення, які враховують своєрідність розглядуваних випадків. Проте водночас вони висувають і вимогу аналогічного застосування щодо аналогічних — особли­вих — випадків. Коротше кажучи, справедливі рішення — на противагу вель­ми поширеній думці — зводяться не до справедливості у кожному окремому випадку, а до врегульованої законом диференціації нормативної системи, а саме — до того, щоб якомога точніше розмежовувати головне в схожому та головне в несхожому, поводячись із схожим як із схожим, а з нетотожним як з нетотожним [§ 39, IV; § 40].

У взаємозв'язку ius strictum та aequitas (з лат. — строгого права та рівності), а також у намаганні законів правосуддя, у свою чергу, створити тверді принципи, виявляється нерозв'язне, постійно існуюче й реальне на­пруження між бажанням справедливих рішень, з одного боку, та потребою в правовій безпеці й відповідно у розробці загальних норм — з іншого. Яким же чином можна розв'язати це протиріччя та як законодавчій і виконавчій владі віднайти золоту середину між правовою безпекою та справедливістю?

175

Розділ 5. Забезпечення прав і недоторканості громадян________________

На це запитання однакової відповіді не пропонує жодний правовий порядок жодної доби. У певні епохи юристи віддавали перевагу правовій безпеці, в інші — юриспруденції справедливості.

Загалом же право обирає середній шлях. Його загальні норми дають мож­ливість інтерпретації, різного тлумачення вчинків, що дозволяє шляхом уточ­нень та заповнення законодавчих прогалин розширити його там, де в своєму сучасному поняттєвому контексті законодавчі норми не задовольняють по­требу справедливості [§ 39, III, 4].

176

Розділ 6 СВОБОДА