VI. Впевненість в орієнтирах, що досягаються за допомоги правового стану речей

Найважливішим підґрунтям спільного життя людей — не лише у пра­вовому відношенні, але і в їхніх стосунках, що виходять за межі права, — стає крім надійності норм та державних рішень послідовність особистої по­ведінки й, зокрема, надійність угод між індивідами. Сісеро писав, що право­суддя звертається до «fides», а саме — до «постійності та істинності ви­словлювань та угод». На початку Нового часу Гуго Гроцій вважав принцип «stare pactis» (з лат. — «дотримуватися угод»), або ж, як це звучить у більш сучасному варіанті, «pacta sunt servanda» (з лат. — «договорів дотримують­ся»), головним принципом природного права. Ця закріплена в законі ідея про те, що людина повинна дотримуватися свого слова й не обманути дові­ри, формує (разом з принципом автономії) й сьогоднішнє розуміння підвалин договірного права [§ 33, II].

Проте право повинно бути тут певною мірою послідовним: якщо хто-небудь упродовж тривалого часуне користується законом, то, таким чином,

Розділ 5. Забезпечення прав і недоторканості громадян________________

створюється ситуація довіри до існуючого стану справ: через деякий час людина починає вважати, шо це право взагалі більше не застосовується. Це підтверджується й «теорією мовчання», яка існувала в німецькому праві: хто мовчить упродовж певного часу, — в старому праві часто йдеться про «рік і день», — той повинен мовчати завжди. Хто впродовж кількох років мовчки мириться з тим, що його конкурент використовує аналогічний то­варний знак, той уже не може заборонити використання цим конкурентом цього знака. Ці правові ідеї зустрічаються й сьогодні у правовій інституції строку давності. Схожість полягає в тому, що строк давності не є безпереч­ною та визначальною вимогою: він не означає повного припинення дії пра­ва, допускає можливість винятків та їх реалізації за допомоги судових рі­шень. Вимога послідовності дій не дозволяє протиріччя між словами люди­ни та її власними діями — заборона venire contra factum proprium (з лат. — йти всупереч власній волі); наприклад, коли хтось переконує свого кредито­ра в тому, що строк давності не впливає на існуючі обставини, то потім послатися на строк давності буде неможливо. Схожі правові ідеї знаходять своє підтвердження і в англо-саксонському Estoppel-Prinzip (з англ. — прин­цип процесуального відхилення). Завданням охорони порядку є також зміцнення віри в стабільність певної об'єктивної ситуації, що забезпечує можливість довгострокового, надійного та спокійного володіння речами як приватною власністю.

З метою забезпечення надійних орієнтирів стосовно значимого з право­вої точки зору стану речей право прагне зберегти довіру до безсумнівного стану справ, які є типовими для певних правових ситуацій. Прикладом може, зокрема, бути розв'язання питання на користь того, хто успадковує ту влас­ність, яка йому не належить. Питання також буде розв'язуватися на користь того, хто покладається на справедливість положень поземельної книги. І якщо в правових відносинах хтось поставатиме як комерсант, хоча насправді він не є таким, то третій особі, яка ставиться до нього як до комерсанта, до­зволяється у найважливіших ситуаціях, дійсно, поводити себе з ним як з ко­мерсантом.