IV. Хибні шляхи соціальної моралі

Серед пануючих ціннісних уявлень в «обігу» можуть також перебувати й «фальшиві монети». «Фальшиві» уявлення про цінності можуть виникати різним чином.

Вони з'являються у тому випадку, коли, оцінюючи існуючий стан речей, ми сприймаємо його не таким, яким він є насправді. Коли хтось зв'язується з нечистою силою й намагається зачарувати людей, щоб вони негативно ста­вилися до свого блага або здоров'я, то він заслуговує на осуд та покарання. Проте це висловлювання не містить у собі ніякого хибного критерію оцінки. Просто існуючий стан речей не відповідає нашому уявленню про нього. Та­ким чином, наші головні етичні норми навряд чи відрізняються від норм тієї людини, яка, як в описаному випадку, займається чаклунством; наша відмін­ність від неї — у різних знаннях про стан речей. Чаклун є жертвою свого хибного бачення справжнього стану речей. Якщо ми покажемо, що саме це бачення є засадовим стосовно його уявлень про цінності, то тим самим ми викриємо їхню хибність.

Водночас хибними можуть бути й самі етико-правові передумови. Й тут йдеться не про можливість такої ситуації, коли створені звичаї відхиляються від існуючої соціальної моралі, — прикладом може бути покровительство на службі, мотиви якого аж ніяк не відповідають справжньому станові речей.

Ще більш складною є ситуація, коли погляди більшості підпадають, без тривалих роздумів, під вплив тих оцінок, що їх навіюють засоби масової

інформації або «чутки». Моральна синхронізація трапляється набагато рідше, ніж смакова. Про що взагалі можна говорити, якщо людина вважає за нор­мальне бойкотувати своїх співгромадян через їхній світогляд або расову приналежність? Уже від часів війн та громадянських конфліктів нам відомо, наскільки сильно навіювання може впливати на формування світогляду цілих народів або інших груп, навіть якщо воно не має переконливої сили. При цьому потрібно виходити з того, що совість кожної окремої людини є не лише витоком, але й межею моральних переконань [§ 18,1]. Відповідно випробу­ванням для рекомендованих моральних норм є питання про їх відповідність совісті більшості населення.

З іншого боку, ці прагматичні передумови не впливають на те, що в ролі «пануючої суспільної моралі» повинні сприйматися лише ті погляди, які витримують перевірку таким критерієм, як совість більшості. У багатьох випадках совість окремої особистості пробуджується лише тоді, коли їй на­справді доводиться розв'язувати певний етичний конфлікт у конкретній життєвій ситуації, задаючи собі при цьому конкретні запитання про те, що є справедливим, а що — ні. Цілком очевидно, що пануючі етико-правові по­гляди, оскільки вони не можуть відповідати потребам усіх без винятку членів суспільства, не можуть бути перевіреними й на їхню відповідність совісті кожного окремого індивіда. Й часто йдеться лише про те, чи відповідають вони голосу совісті хоча б більшості членів суспільства.

Питання про те, чи повинні певні уявлення про справедливість постій­но витримувати таку перевірку, найбільше загострюється тоді, коли відбу­вається зміна пануючої соціальної моралі. Трапляється також, що погляди, які були спочатку лише результатом навіювання, поступово стають мо­ральними переконаннями більшості. Те, про що спочатку говорили, не вель­ми замислюючись, змогло перебудувати всі ціннісні орієнтири та, зокре­ма, витіснити одні певні пріоритети й посилити інші. У такий спосіб відбу­вається перерозподіл існуючих у суспільстві пріоритетів, і те, що спочат­ку не відповідало переконанням совісті більшості, починає впливати на сприйняття цією більшістю цінностей, беручи у зазначеному розумінні участь у вихованні цієї більшості. Народ постійно зазнає таких змін паную­чих пріоритетів. Ймовірно, що в усіх базових моральних поглядах існу­ють і такі орієнтири, які увіходять своєю незмінною частиною до соціаль­ної моралі й не можуть зникнути під впливом змін. Але не менш очевид­ним є й те, що численні моральні погляди, які спочатку здавалися просто зайвими, поступово стають переконаннями совісті. Найважливішим під­ґрунтям для такого морального узгодження є емпірична потреба людей в

усталених орієнтирах та вплив конформістського первня, а саме — інстин­кту подолання пригнічуючого дисонансу між власними переконаннями та поглядами свого середовища, неможливість постійно жити у протиріччі з думками оточуючих. Ініціаторами такого формування головних цінностей часто є місіонери, реформатори, ренесанси та революції. Але яким чином той, хто творить нові моральні погляди й робить їх переконаннями совісті більшості, хто сам себе призначає та затверджує суддею, яким чином він може визначити, чи насправді його погляди неістинними?

Можливість того, що люди внаслідок теоретичних міркувань визначають справедливість або несправедливість певних речей, є, ймовірно, обмеженою. Радше за все такі межі окреслені самою «біологічною програмою» [§ 8, І; § 19, IV, 1]. Проте можливість визначення цих меж як підґрунтя консенсусу може бути у кінцевому підсумку виявлена за допомоги самого консенсусу [§18,1,4].