§ 17. Зумовленість культурою головних ідей права

Уявлення про справедливу організацію державної спільноти, а також про легітимацію пануючої влади нерідко зумовлюються тією картиною світу, яку дає релігійна або нерелігійна ідеологія, а також окремими провідними ідея­ми, які нерідко є частиною загальної ідеології, — насамперед певними уяв­леннями про людину та про головну політичну мету суспільства.

/. Ідеологічні утворення

Те, що ми намагаємося мати всеохопну картину нашого світу, природи людини та її місця в Космосі, зумовлене глибоко вкоріненою потребою зро­бити безконечно складний світ зрозумілим, «збагнути» його. Виходячи із

складності нашого досвіду про світ, ми потребуємо не лише таких понять, які (як, наприклад, фізичні закони) охоплюють частину дійсності, але й та­ких всеохопних ідей, які були б спроможними впорядкувати окремі сприй­няття світу, беручи до уваги численність варіантів людської поведінки; необ­хідні також загальні соціальні ідеї, з яких людина могла б запозичати окремі норми поведінки [§ 8, II].

Ті універсальні ідеї, з якими ми входимо в наш світ і за допомоги яких усвідомлюємо своє власне місце в ньому, ми знаходимо в пануючому релігій­ному або нерелігійному «світогляді». Щоправда, поняття «світогляд» та «карти­на світу» нечітко окреслені. Так називають ідею, яка стає підґрунтям для ці­лісності думок суб'єкта, трансцендуючи як його досвід, так і чуттєвий світ [Кант, Критика чистого розуму, 1787, S.391, 502, 672 f, 860]. Нерідко нашу картину світу доповнюють на емпіричному рівні ілюзії про владу Бога та демона або про божественне походження та легітимацію пануючої влади.

Критика ідеологій та історичний досвід зняли претензію цих догматич­них утворень на абсолютність [§11, II, 2; Циппеліус, RS § 2]. У «відкритому суспільстві» всі намагання пояснити світ і справедливість виступають лише як спроби мислення, які можна критикувати й коригувати [§11, III]. Будучи вузьким для всеохоплення світу і водночас нездатним досягнути абсолютної істини, наш образ світу повинен мати значення лише як спроба смислової орієнтації в світі; а саме як модель всеохоплюючого світорозуміння, яка нам необхідна, але все ж є лише етапом у процесі «trial and error» (з англ. — «спроб і помилок»).

Люди різних культур перебувають у межах різноманітних «уявлень про світ». Провідну роль у картині світу первісної людини відіграють уявлення про магічні сили та стосунки, саме вони спрямовують її поведінку. Такі уяв­лення відсутні в природничо-науковій картині світу. У відкритому суспіль­стві сучасної західної культури є кілька ідей, які конкурують і які визначають його світогляд: частково це християнська релігія, частково — природничо-наукова картина світу або діалектичний матеріалізм, часто-густо у синкретич­ному вигляді вони існують у різних картинах світу.

Ті зразки мислення та ідеї, які мають світоглядний сенс, різними спосо­бами впливають на проблеми правосудця, справедливості: перш за все вплив головних культурологічних ідей позначається на розумінні того, який полі­тичний та соціальний стан справ та які потреби є найважливішими, особли­во тоді, коли це питання актуалізується. Іншими словами, домінуюча соці­альна картина світу та стиль мислення впливають на розуміння того, чи по­винен певний стан справ розглядатися як такий, що потребує узагальнення

та включення у зведення законів, чи як звичайна «правова проблема». Зазна­чена головна світоглядна ідея та спосіб мислення є мірою того, яке розв'яза­ння правової проблеми можна вважати достатнім, а яке таким, що потребує подальших пошуків та обмірковувань.

Зокрема, головні світоглядні ідеї впливають на мотиви дій, тобто саме вони є справжньою рушійною силою державних та правових організацій. Теоретичні проекти та попередні плани поліпшення права та конституції не можна не побачити у програмах політичних партій, які є імпульсом держав­них та правових змін. Водночас вони постають як правова підготовка тих правових та конституційних інституцій, які виникають на їхньому грунті.

Як мотиви дій ідеї є не лише стимулом для законодавців. Хоча саме в головах творців законів вони набувають форми стимулу, який спонукає до того, щоб викликати саме ті закономірності, які стають підґрунтям правових та конституційних інституцій. Історичним прикладом такої реальності ідей є харизматична влада папи та короля в Європі. За сучасних умов таким прикладом може бути заснована у 1979 р. на принципах ісламу влада Хо-мейні в Ірані.

Пануючі ідеї зумовлюють вибір правових норм. Те, які смисли та наміри законодавці пов'язують з цим вибором, значною мірою зумовлюється куль­турно-історичною традицією та домінуючою картиною світу, з якою законо­мірно пов'язані правові інституції. Так, наприклад, для Заходу та його куль­тури класичною, головною правовою гарантією, поза сумнівом, вважається (коли немає інших, більш важливих підстав для подальшої інтерпретації) те, що найбільше відповідає історичному типові права. Тому головним правом, яке відповідає європейському стилю мислення, є право індивідуального, осо­бистого самоствердження; натомість у соціалістичних державах розуміння головного права людини значною мірою залежить від образу солідарної спільноти, згідно з яким окрема людина на перше місце ставить не свою власну користь, а «волю спільноти».

Тому правові інституції сімейні, службові і трудові стосунки, набувають у різних культурах різних форм і інтерпретуються з різних смислових гори­зонтів. Це сфера пізнання історії права і порівняльного права. Щоб навести хоча б один приклад, вкажемо на те, що «на Заході, виходячи із західноєвро­пейської традиції, людину сприймають скоріше як індивіда і вона відчуває себе індивідом, відношення якого до інших визначено і гарантовано, тимча-сом як в Азії чи Африці людина почувається швидше як член певної спільно­ти, сім'ї (також і в переносному значенні), причому належність до спільно­ти, з одного боку, надає впевненості, з іншого — накладає обов'язки турбу-

ватись про цю спільноту»¹³. Оскільки поняття і норми права розуміються так, як це відповідає культурному контексту, специфічному світу уявлень культури, кожна рецепція включає «переформування» рецепійованих право­вих інституцій.

Коли все ж на питання справедливості відповідають аргументами, що містять ідеологію, слід пам'ятати про специфічну культурну зумовленість світогляду і пов'язану з цим ідеологічну схильність нашого мислення: по-перше, постає уже згадувана небезпека перетворення ілюзії в засаду світо­розуміння і орієнтира поведінки. По-друге, всі прагнення пояснювати дані досвіду і цілі з певних засадових уявлень наражаються на небезпеку підно­сити некритично окремі фактори дійсності — наприклад, економічні умови суспільних явищ — до всеохопних інтерпретаційних схем, а партикулярні цілі — до рангу всезагальних життєвих орієнтирів.

//. Образ людини в праві

Два світоглядно зумовлені уявлення, які визначають правове і держав­ницьке мислення, заслуговують на особливу увагу: першим є образ, який витворила людина про себе і своє місце в світі, другим — уявлення про го­ловні цілі, заради яких функціонує політична спільнота і право.

Образ людини часто є частиною всеохопної ідеології. Як правило, він абсолютизує (в формі ідеальних типів) то одні, то інші з численних власти­востей людини. Такий образ людини не слугує вищим поняттям для фор-мальнологічної дедукції, людей уявляють скоріше як основні елементи, з яких утворюється політичний порядок. У образах людей, які ми творимо, виходя­чи з їхніх основних властивостей і їхніх цілей, часто неявно перемішані фак­ти і вимоги. Некритичне пояснення суспільного порядку на основі ізольова­но представленого індивіда викликає принциповий сумнів [§ 8].

Очевидним є те, що природне право початку Нового часу було антропо­логічно визначеним, це те право, в якому передбачені провідні принципи і уявлення про законність сучасних конституційних держав. Це, зокрема, такі ідеї, як ідея невід'ємних прав людини, вимога інституціонального контролю над владою і інші принципи правової державності, сучасна версія демократич­ного мислення, але також вимога консолідованої суверенної державної вла­ди, яка гарантує порядок і правовий мир.

У цьому природному праві намагались визначити основні властивості люд­ського характеру, аби можна було з них виводити загальнозначущі принципи