Форми страхового захисту підприємства

Самострахування – формування грошових фондів безпосередньо підприємством.

Переваги – кошти залишаються на підприємстві.

Недоліки - покриваються лише незначні ризики

Страхування – передача ризиків підприємства на утримання страховим компаніям.

переваги – покриваються великі і середні ризики.

Недоліки – достатньо дорога вартість страхових послуг

Сурогатні форми страхового захисту (термінові угоди, хеджування).

Переваги - покриваються специфічні ризики, що не покриваються при страхуванні та самострахуванні.

Недоліки – висока вартість, складність, доступність лише для великих підприємств

Рис. 6.1. Форми страхового захисту підприємств

В значній мірі витрати підприємств на захист від ризиків залежать від галузі, в якій підприємство здійснює свою діяльність. Найбільші витрати на захист від ризику здійснюють гірничі підприємства і лікувальні заклади.

В Україні поки страхування підприємницьких ризиків не набрало достатнього поширення через ряд об’єктивних причин (фінансова нестабільність, високий рівень збиткових підприємств). Отже, очікувати реального зростання страхування від підприємницьких ризиків в Україні можна лише після остаточного здолання кризи у виробничому секторі і особливо таких її проявів як значна заборгованість за платежами і збиткова робота багатьох підприємств.

6.2 Страхування майна на випадок вогню та інших небезпек

Страхування майна промислових підприємств від вогню є традиційним і найбільш поширеним видом страхування.

Сутність страхування від вогню – відшкодування збитку від раптових і непередбачених випадків пожежі або вибуху, а також деяких інших випадкових і непередбачених подій (ризиків), додаткових щодо ризиків пожежі та вибуху, що призвели до спалаху застрахованого майна (страхування «від вогню та інших випадків»). Під поняттям «пожежа» слід розуміти неконтрольоване горіння, яке спричинило матеріальний збиток. Страхові компанії відшкодовують також збитки, які виникли внаслідок безпосередньої дії вогню (пожежі), а також дії побічних явищ (тиск повітря або газу, тепло, дим).

Для того щоб підприємство змогло захистити себе від фінансових збитків у разі настання непередбачених обставин, укладаються договори добровільного страхування майна державних, кооперативних, громадських, акціонерних, орендних, приватних та інших форм власності підприємств і організацій незалежно від видів діяльності.

Державні підприємства, а також акціонерні товариства й корпорації, що виникли на їх основі, можуть укладати різного виду договори страхування.

За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству: будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, обладнання, транспортні засоби, риболовецькі судна, знаряддя лову, об'єкти незавершеного будівництва, інвентар, готова продукція, сировина, товари, матеріали та інше майно.

За додатковими договорами може бути застраховане:

1. майно, одержане підприємством згідно з договором майнового найму (якщо воно не застраховане у наймодавця), або прийняте від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо;

2. майно на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, що передані в оренду іншим підприємствам та організаціям.

Не приймаються на умовах добровільного страхування:

а) гроші готівкою;

б) акції, облігації та інші цінні папери;

в) рукописи, креслення й інші документи, бухгалтерські та ділові книги;

г) дорогоцінні метали;

д) технічні носії інформації, комп'ютерних та аналогічних систем (магнітні плівки, касети, магнітні диски тощо);

е) майно, яке знаходиться в застрахованому приміщенні, але не належить страхувальникові.

Не можуть бути застрахованими також будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чи розташовані в зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені та інші стихійні явища.

У разі страхування майна на час проведення експериментальних чи дослідницьких робіт або експонування на виставці воно вважається застрахованим із часу, коли його взято з постійного місця перебування (організація, музей, виставка), для того щоб упакувати й далі транспортувати до місця випробування або експонування. Стан застрахованості цього майна триває і в період його тимчасового складування, випробування, експонування та зворотного транспортування доти, доки це майно не буде встановлене на постійне місце перебування в пункті, зазначеному в договорі.

Страхові випадки. У разі страхування майна підприємств вирізняють два типи договорів:

а) страхування від вогню, удару блискавки, вибуху;

б) комплексне або розширене страхування «від вогню та інших випадків», яке включає, крім ризиків пожежі і вибуху, додатково такі страхові події: землетрус; зсув; обвал; буря; ураган; повінь; град, злива; осідання ґрунту; затоплення; шторм; цунамі; туман; пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем; крадіжки зі зломом (пограбування).

Майно береться під страховий захист також від ризиків, що виникають під час ведення експериментальних та дослідницьких робіт.

Будівлі, споруди та інше майно вважається застрахованим і на той випадок, коли у зв'язку з пожежею або раптовою загрозою стихійного лиха їх необхідно розібрати або перенести на нове місце.

Страхова оцінка. Для оцінювання основних фондів застосовується їх повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу.

Товарно-матеріальні цінності як власного виробництва, так і придбані підприємством оцінюються в розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діяли на день укладання договору з вирахуванням зносу.

Об'єкти у стадії незавершеного будівництва – у розмірі матеріальних і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку.

Компанія не приймає на страхування будівлю зі зносом, який перевищує 40-50%.

Продукція у процесі виробництва або обробки – у розмірі вартості витрачених на момент страхового випадку сировини, матеріалів і вкладеної праці.

Експонати виставок, музейні коштовності, колекції, авторські роботи, антикваріат – на вартість, визначену за пред'явленими страхувальником документами або згідно з експертною оцінкою.

Договір страхування всього майна може бути укладеним на таких засадах:

• на балансову вартість;

• на договірну вартість;

• на певну частку (відсоток) вартості.

Якщо майно взяте на страхування на певну частку (відсоток), то всі об'єкти вважаються застрахованими на ту саму частку.

Договір страхування майна, одержаного підприємством за договором майнового найму або прийнятого ним від інших організацій і населення для переробки, ремонту, перевезення, на комісію, зберігання тощо, укладається на повну вартість цього майна на підставі даних бухгалтерського обліку підприємств, яким належить це майно (з вирахуванням зносу).

За договором страхування майна підприємства мають право обрати обсяг власної участі у відшкодуванні витрат (франшизу). Сума платежів відповідно зменшується на розмір установленої договором франшизи.

Головний принцип такого страхування – принцип відшкодування збитку. Його суть полягає в тому, що після настання страхового випадку і появи збитку, страхувальник повинен знаходитися у тому ж фінансовому стані, в якому він був до настання страхової події. Загальна формула розрахунку збитку має такий вигляд:

З = В – Из + Р – З’

де З – сума збитку;

В – вартість майна за страховою оцінкою;

Из – сума зношення;

Р – витрати для рятування ат приведення майна в належний стан;

З’ – вартість залишків майна, придатних для подальшого використання (у залишковій вартості).

Дана формула при різних варіантах збитку може бути відповідно змінена. Якщо майно пошкоджене частково, то збиток визначається таким чином:

З = ВВ – Из + Р

де ВВ – вартість відновлення (ремонту) пошкодженого об’єкту;

Из – сума зношення пошкодженого об’єкту;

Р - витрати для рятування ат приведення майна в належний стан.

Страхова сума. Основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на дату настання страхового випадку. За кожним застрахованим об'єктом страхова сума має відповідати його дійсній вартості.

В організації страхового забезпечення, яке визначає обсяг відповідальності страховика, розрізняють декілька систем страхування:

- пропорційної відповідальності;

- першого ризику;

- «дробної частки»;

- за відновною вартістю;

- граничного страхового забезпечення.

Страхування за системою пропорційної відповідальності - організаційна форма страхового забезпечення, за якою передбачається виплата страхового відшкодування в наперед фіксованій частці (пропорції). В основі цієї системи лежить математична ознака – пропорція: страхове відшкодування так відноситься до збитку страхувальника, як страхова сума – до вартості застрахованого майна.

Зазначену пропорцію можна виразити наступною формулою:

Q / Z = S / W або Q / Z = S / Z_max

де Q – страхове відшкодування;

Z – страховий збиток;

S – страхова сума;

W – вартісна оцінка майна;

Z_max – максимально можливий збиток.

Виходячи із зазначеної пропорції, розмір страхового відшкодування може бути визначений за формулою:

Q =	Z * S
	W

або

Q =	Z * S
	Zmax

Страхове відшкодування = Збиток * Страхова сума / Вартість майна

При страхуванні за системою першого ризику (система страхування перших збитків) збиток при настанні страхового випадку відшкодовується повністю тільки в межах страхової суми, що зазначена в договорі страхування. Збиток в межах страхової суми називається в страховій практиці «першим ризиком».

Алгоритм розрахунку страхового відшкодування за цією системою можна представити наступним чином:

Q = Z = S.

Якщо збиток перевищує страхову суму, то витрати по його компенсації та ліквідації наслідків несе сам страхувальник. Різниця між страховою вартістю і страховою сумою називається «другим ризиком».

Страхування за системою дрібної частки (дробової частини) передбачає встановлення двох страхових сум, одна з яких називається показаною вартістю. За цією системою страхове відшкодування встановлюється в розмірі дробу чи відсотку від показаної вартості об’єкту страхування. Тобто відповідальність страховика обмежується встановленим дробом або відсотком. Проте завжди витримується умова: страхове відшкодування дорівнює збиткам, але в межах страхової суми.

Можливі два варіанти встановлення показаної вартості:

- показана вартість дорівнює дійсній вартості об’єкта;

- показана вартість менша від дійсної вартості об’єкта.

Якщо показана вартість застрахованого об’єкта дорівнює його дійсній вартості, то система страхування дрібної частки тотожна страхуванню за системою першого ризику. Якщо показана вартість об’єкта менша за його дійсну вартість, то страхове відшкодування розраховується аналогічно, як за системою пропорційної відповідальності.

Страхування за системою граничного страхового забезпечення передбачає встановлення завчасно певної межі відповідальності страховика у сумі страхового відшкодування у вигляді коефіцієнта (чи відсотка) покриття збитку. Розмір страхового відшкодування визначається множенням встановленої межі (коефіцієнта чи відсотку) на різницю між заздалегідь встановленим рівнем та реально отриманим страхувальником доходом. Система граничного страхового забезпечення (граничної страхової відповідальності) використовується при страхуванні сільськогосподарських ризиків, фінансових, кредитних, інвестиційних тощо.

Розглянуті системи та методи страхування вказували на участь страховика у покритті збитків при настанні страхового випадку. А особисту участь страхувальника в покритті збитків при настанні страхового випадку виражає франшиза.

Розмір франшизи задається або у відсотках по відношенню до страхової суми, або в абсолютній величині (гривнях). Проте зустрічаються варіанти, коли франшиза встановлюється і як частка від страхової вартості об’єкта страхування або від розміру реально отриманого збитку.

Розрізняють безумовну (що вираховується) франшизу та умовну (що не вираховується). В особливих випадках в договорі страхування може бути передбачена сукупна франшиза, яка найчастіше застосовується при перестрахуванні.

За безумовною франшизою збиток у всякому разі відшкодовується страхувальнику за вирахуванням із розміру збитків встановленої франшизи. Таке страхування називається страхуванням за принципом «все і всякий» (адже відшкодовується все і кожний збиток за вирахуванням франшизи) найчастіше застосовується при страхуванні автотранспорту та деяких інших об’єктів. Це дає змогу страховикам уникати розрахунків за дрібними ризиками, що суттєво зменшує витрати на ведення страхової справи.

При страхуванні за умовною франшизою страховик звільняється від компенсації збитку, якщо понесені збитки менше розміру франшизи. А якщо збитки більше франшизи, то страховик виплачує її повністю. Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні. Наприклад, правилами страхування може бути встановлена певна кількість днів хвороби до початку надання страхової допомоги. А якщо хвороба застрахованого тривала довше, то допомога виплачується за всі дні непрацездатності.

При застосуванні сукупної франшизи всі понесені страхувальником збитки додаються за певний період часу, а із сумарного збитку вираховується франшиза.

Страхування підприємств від втрати прибутку є відносно новим і дуже складним видом страхування. Як правило, воно виступає додатковим видом страхування до страхування майна підприємств від вогню та інших ризиків. Втрата прибутку в основному договорі визначається наступними ризиками:

- пожежами та іншими випадками, які приводять до втрати майна,;

- аваріями та технічними неполадками;

- стихійними лихами;

- несприятливими змінами на ринках збуту продукції;

- зривом поставок матеріалів, комплектуючих і енергоносіїв.

Відшкодуванню підлягають наступні втрати:

- втрати прибутку;

- втрати як здійснені постійні витрати;

- втрати як здійснені додаткові витрати, необхідні для виконання виробничої програми на момент закінчення перерви.