1. Відображення питань валеології у традиціях українського народу.

В сучасних умовах в Україні, відбувається загострення проблем здоров'я людини, питання її виживання в умовах сучасного погіршення соціального становища, екологічної кризи і примушує ретельніше придивлятися до досвіду попередніх поколінь, бачити в цьому раціональні способи гармонійного розвитку особистості, вивірені століттями прийоми підтримання фізичного і морального здоров'я.

Український народ з глибокої давнини цінує здоров'я як найвагомішу перлину життя і наші предки до свого здоров'я ставилися значно уважніше, ніж ми. Про це свідчать різноманітні порівняння, прислів'я і приказки: «Без здоров'я немає багатства», «Нема щастя без здоров'я» тощо. В основі колядок, щедрівок є побажання здоров'я господарям, заповзятістю здорового способу життя виграють веснянки, петрівчані пісні, купальські, жнивні та інші свята.

Важливим компонентом здорового способу життя є раціональне харчування, яке дозволяє задовольнити потреби організму в енергії та речовинах відповідно до конкретних умов її життєдіяльності. Основними принципами такого харчування українців завжди були збалансованість, різноманітність, висока біологічна цінність, дотримання певного режиму, простота у приготуванні. Наприклад: запорізькі козаки на стіл звичайно ставили соломаху (густо зварене на воді житнє борошно), тетерю (не дуже густо зварене на квасі житнє борошно та пшоно), щербу (рідко зварене на риб'ячій юшці борошно). Круту тетерю їли з риб'ячою юшкою, жиром, молоком чи водою. Ласували козаки й м'ясом, зокрема дичиною, свининою та рибою. Не відмовлялись від вареників, сирників, гречаних галушок із часником. Простота і різноманітність козацької їжі забезпечувала їм високу працездатність і міцне здоров'я.

Важливим компонентом здорового способу життя українців завжди була культура руху. Дбаючи про фізичний розвиток і здоровий спосіб життя дитини, наші предки всіляко заохочували її до рухів. Чим більше дитина рухається, вважали вони, тим краще росте і розвивається: "Як дитина бігає та грається, то їй здоров'я усміхається". Традиційними для українців є рухливі ігри: "гуси-лебеді", "піжмурки", "третій-зайвий", "мисливці й качки", "квач" та ін. Вони спрямовані на розвиток фізичної витривалості дітей, виховання спритності, рішучості, ініціативи, товариської взаємовиручки, привчали долати психічні навантаження, створювали бадьорий настрій. Навіть під час відпочинку, у свята українці уникали пасивності. Ігрища, розваги супроводжувалися різноманітними фізичними вправами (перестрибування через вогонь на купальські свята, весняні гаївки, хороводи, ритуальні кусання "калити" в стрибках на свято Св. Андрія в грудні тощо). Українські танці можна визначити як своєрідні високо інтенсивні тренувальні та фізичні вправи.

Персонажі українських казок, легенд, дум, наділені надзвичайною фізичною силою: Кирило Кожум'яка, Байда, Котигорошко, Вернидуб та ін. Об'єднує цих героїв: богатирська сила, простота, відданість, бажання служити людям.

Особиста гігієна завжди була невіддільною від здорового способу життя українців. У сім'ї дітям прищеплювали елементарні гігієнічні навички: тримати в чистоті тіло, одяг, взуття, постіль, житло. Немовля купали вже на другий чи третій день по народженні. Зазвичай клали у першу купіль різні ароматичні квіти й трави, висловлювали дитині при цьому побажання. Так, у купіль хлопчика клали любисток ("щоб любили"), гілочку дуба ("щоб був міцний"), барвінок, ялівець або тую ("щоб довго жив"), чорнобривці ("щоб був чорнобровий"), а в купіль дівчинки – ромашку ("щоб білолицею була"), калину ("щоб красивою була"), гілочку вишні ("щоб гарною була"), любисток ("щоб люб'язною була"), яблуко ("щоб була червонощокою").

Загальнодоступними засобами гігієни завжди були сонячні промені, свіже повітря, чиста вода. Ще у стародавніх слов'ян побутував звичай виносити хворих із хати під пряме чи розсіяне сонячне проміння. Козаки вміли ефективно використовувати сили природи для оздоровлення і загартовування. Більшу частину року вони ходили в легкому одязі, без головних уборів, часто босими і з оголеним торсом. Від повітряних ванн, їх організм поступово пристосовувався до температури навколишнього повітря, нижчої від температури тіла. Завдяки загартовуючим процедурам поліпшувався сон, з'являвся бадьорий та життєрадісний настрій. Це сприяло нормалізації артеріального тиску і кращій роботі серця. В теплу пору козаки спали на свіжому повітрі, а це підвищувало стійкість організму до простудних захворювань. Козаки прокидалися зі сходом сонця і йшли вмиватися та купатися на річку не тільки влітку, а й восени та взимку. Загартовування водою надавало ще більшого оздоровчого впливу на організм, сприяло швидкій адаптації до різних умов середовища.

Відповідали нормам гігієни такі загальновідомі звичаї українського народу, як необхідність закривати на ніч посуд з їжею чи відро з водою ("щоб туди не потрапив чорт"), заборона їсти кільком однією ложкою чи витиратись одним рушником ("щоб не посваритись").

Народна пісня теж славить здоров'я та його складники: чистоту тіла і помислів, чистоту побуту, навколишнього середовища, збереження природи, чистоту рідної мови від лихослів'я тощо. «Роса плаче без голосу, журба січе русу косу» (народна пісня); «Я висока, як та сосна, я при своїй мамі росла» (веснянка); «Постарили, брате, мене чужі хати, чужа роботонька та зла недоленька» (сімейно-побутова). Здоров'я бажають при зустрічі і прощанні, у взаємних привітаннях. Важливе значення для виховання та здоров'я мали колискова пісня, уміння правильно дихати, а також купання, ігри, загартування, фізична праця (Як дитина бігає і грається, так їй здоров'я всміхається).

Такі й інші заборони, хоч і засвідчували примітивність уявлень народу про явища дійсності, однак були раціональними у своїй основі..

Нинішній час ставить перед нами завдання зберегти людину, а тому культ здоров'я виокремлюється серед інших, як феномен буття. У понятті здоров'я ми вбачаємо сукупність властивостей організму людини, впливу довкілля, які гарантують оптимальний розвиток розкриття всіх позитивних властивостей особистості, таланту і обдарованості, забезпечення фізичної та інтелектуальної працездатності на максимально тривалий термін життя. Суттю традиції є збереження, своєрідного повторення того, що триває в усі часи і збирає воєдино досвід різних поколінь.