
- •Затверджено
- •Тема 2. «Організація Об’єднаних Націй та її роль у створенні загальносвітових стандартів у галузі захисту прав людини, засуджених і ув’язнених, поводження із ними та розповсюдженні їх вимог у світі»
- •1. Мета заняття
- •2. План лекції (розрахунок навчального часу)
- •3. Організаційно-методичні вказівки
- •4. Література.
- •1. Законодавчі і інші нормативні акти України.
- •2. Навчальна література.
- •4. Порядок проведення заняття
- •4.3. Заключна частина лекції
- •1. Права людини і тюремні установи в системі діяльності Організації Об'єднаних Націй.
- •1) Розробка керівних принципів для Організації Об'єднаних Націй в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя;
- •3) Сприяння і допомогу у координації заходів інститутів Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками;
- •4) Мобілізація програми підтримки з боку держав-членів;
- •5) Підготовка до конгресів Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками і розгляд поданих конгресами пропозицій щодо можливих тем програми роботи.
- •2. Джерела, системи і стандарти Організації Об'єднаних Націй в галузі прав людини при відправленні правосуддя.
- •3. Принципи, Мінімальні правила та Декларації Організації Об'єднаних Націй, що мають відношення до діяльності працівників в'язниць.
- •Вивчення змісту наступних документів пропонується курсантам для самостійного опрацювання.
- •4. Завдання та методичні вказівки щодо самостійної роботи курсантів під час підготовки до семінарського заняття
- •4.1. Самостійно опрацювати зміст наступних документів, використовуючи матеріали офіційного сайту оон http://www.Un.Org/ru/:
- •Завідувач циклу кримінально-правових дисциплін,
4.3. Заключна частина лекції
Викладач формулює висновок з теми, відповідає на запитання слухачів.
Визначає ступінь досягнення мети заняття;
Викладач визначає завдання щодо підготовки до наступного заняття і рекомендує літературні та інші джерела для самостійної роботи курсантів; надає відповіді на запитання.
Вступ:
У більшості суспільств в'язниці існують протягом багатьох століть. Як правило, вони призначалися для утримання під вартою окремих осіб до того часу, доки відносно них не приймалися певні правові санкції. Ув'язнені могли перебувати у в'язницях в очікуванні судового розгляду, приведення вироку у виконання, висилки або ж до сплати викупу, штрафу або боргу. У ряді випадків особи, які представляли особливу загрозу для місцевого правителя або держави, могли бути позбавлені волі на тривалий термін.
Практиці використання тюремного ув'язнення як безпосередній міри покарання за вироком суду початок було покладено у Західній Європі та Північній Америці у XVIII столітті. Поступово ця практика поширилася на більшість країн, причому часто як наслідок колоніального панування, тому що у деяких країнах ідея поміщення людей у в'язницю насилу вписується в місцеві культурні традиції.
Довгі роки велася активна дискусія з приводу цілей тюремного ув'язнення, яка триває й понині. Деякі фахівці стверджують, що тюремне ув'язнення повинно використовуватися лише для покарання злочинців. Інші фахівці наполягають на тому, що його основна мета - попередження вчинення особами, які перебувають у в'язниці, нових злочинів після звільнення, а також попередження таких злочинів з боку осіб, які їх ще не скоювали, але є схильними до їх вчинення. Ще одна точка зору зводиться до того, що люди поміщаються у в'язницю для виправлення або перевиховання. Це означає, що під час відбування призначеного покарання у виді тюремного ув'язнення вони повинні усвідомити неправомірність скоєння злочину і навчитися тому, щоб вести законослухняний спосіб життя після звільнення. Іноді стверджується, що перевиховання особистості забезпечується працею. У певних випадках люди можуть переводитись до в'язниці, оскільки скоєні ними злочини свідчать про те, що вони являють серйозну загрозу для суспільної безпеки.
Однак з практичної точки зору мети тюремного ув'язнення слід розглядати комплексно, як поєднання деяких або всіх зазначених причин. Відносна значущість кожного фактора буде змінюватися в залежності від обставин справи окремих ув'язнених. Однак все частіше висловлюється думка про те, що тюремне ув'язнення є украй дорогим заходом, який слід використовувати лише в тому разі, якщо суд абсолютно впевнений в тому, що винесення вироку, що не передбачає позбавлення волі, буде невідповідним скоєному злочину та особі злочинця.
Найбільш серйозне занепокоєння викликає утримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду. Вони перебувають у досить спірному становищі порівняно з особами, засудженими за скоєння злочину. Їх вина у скоєнні злочину ще не доведена, і тому за законом вони вважаються невинними. Насправді ж вони часто утримуються в найжорстоких умовах, інколи рівнозначних посяганню на людську гідність. В окремих країнах більшість ув'язнених під варту складають особи, які ще не поставали перед судом. Їх частка іноді досягає 60%. Особливі проблеми виникають стосовно методів поводження з особами, які перебувають в умовах попереднього ув'язнення, зокрема, коли їх доступ до адвокатів і до своїх сімей залежить не від волі тюремної адміністрації, а від інших інстанцій, до яких можна віднести прокурора або слідчого.