3.3. Урядове втручання в діяльність валютних ринків
Функціонування національних валютних ринків може перебувати під державним контролем. Це означає, що держава втручається в механізм ринкового ціноутворення через набрання чинності обов’язкових до виконання нормативних актів, які регламентують дії учасників валютного ринку і в такий спосіб обмежують останніх у засобах та формах роботи на цих ринках. Ступінь втручання держави в управління валютними відносинами залежно від її економічного становища та грошово-кредитної політики може варіювати від незначних валютних обмежень до повного адміністративного контролю.
Режим валютного регулювання та контролю має на меті захист національних економічних інтересів країни та підтримання курсу національної грошової одиниці. Як правило, до таких засобів вдаються країни з централізованою перехідною економікою або ті, що розвиваються.
Найбільш типовим є адміністративне встановлення курсів обміну національної грошової одиниці до іноземних валют, а саме:
періодичне декларування валютних цінностей юридичними особами перед державними органами нагляду, а фізичними особами — під час перетинання державного кордону;
заборона чи обмеження здійснення грошових переказів за кордон;
заборона чи обмеження здійснення інвестицій за кордон;
суворе регламентування експортно-імпортних торговельних операцій в частині валютного кредитування та валютних розрахунків;
регламентування інструментами державного валютного контролю операцій на національному валютному ринку тощо.
Поряд з адміністративними методами регулювання валютних ринків у світовій практиці широко застосовуються гнучкіші засоби. Вони притаманні саме ринкам з вільним курсоутворенням, але застосовуються і на ринках «з валютними обмеженнями» і являють собою набір монетарних інструментів управління грошовою масою та операції центральних банків на вільних ринках. Найбільш дієвими монетарними заходами є політика процентної ставки та норми резервування. Корекція рівнів зазначених інструментів, здійснювана центральним банком країни, дає змогу через вплив на попит та пропозицію національних грошей підтримувати курс національної валюти у певних межах, доцільних з погляду сприяння розвитку економіки країни. Операції центрального банку на вільному ринку санкціоновано Міжнародним валютним фондом нормою, вираженою у формі валютних інтервенцій, що пов’язані з купівлею/продажем національної валюти проти іноземної. Такі операції прямо впливають на зміну попиту та пропозиції національних грошей на ринку і ведуть до відповідних змін курсу в необхідному напрямі. Ефективність дії механізму валютної інтервенції цілком залежить від наявності у центрального банку значних валютних резервів. Підтримання курсу національної валюти відбувається шляхом продажу центральним банком валютних запасів і збільшенням таким чином пропозиції іноземної валюти та скуповуванням національної валюти і скороченням їх пропозиції. Унаслідок таких дій підвищується попит на дефіцитні національні гроші і зростає їх обмінний курс. Здійснення валютних інтервенцій має побічні ефекти — втрати частини або повного обсягу валютних запасів, що може бути небезпечним для економічної стабільності країни надалі. Тому проведення повномасштабних інтервенцій, як правило, пов’язане з рівнем розвитку країни, розміром ліквідних резервів центрального (національного) банку.
Корисність валютного контролю полягає не тільки у прямому «механічному» впливі на валютно-фінансові потоки між країною та навколишнім зовнішнім середовищем, а й у так званому психологічному ефекті. З одного боку, введення або посилення валютного контролю сприяє відновленню рівноваги платіжного балансу, забезпечує збільшення пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку. З іншого боку, такий контроль запобігає немотивованим зловживанням, пов’язаним з вивезенням іноземної валюти за кордон, хоча й не усуває можливості таких дій. При цьому поряд з перевагами валютне регулювання має свої недоліки. По-перше, будь-які заборони стикаються з протидією у вигляді порушень — пошуком шляхів уникнення дії валютних регламентацій, що автоматично означає втрати держави від зростання тіньового сектору. По-друге, валютні обмеження руйнують міжнародний бізнес і в кінцевому підсумку призводять до протекціонізму й автономізації країни.
Обмеження доступу до світових ринків може означати їх втрату, унеможливлює конкурентоспроможність товарів, веде до економічної і політичної ізоляції.
Отже, для країн, що обрали шлях поступового інтегрування до світової економіки, але не мають для цього достатньої потужності, валютний контроль може розглядатися лише як перехідний засіб, що дозволяє упорядкувати кризові явища в країні до того часу, коли засоби, необхідні для економічного оздоровлення, не дадуть своїх результатів.