МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ Міжнародний валютний ринок

Тема 3 міжнародний валютний ринок

3.1. Валютні ринки, їх особливості та структура.

3.2. Угоди на міжнародному валютному ринку.

3.3. Урядове втручання в діяльність валютних ринків.

3.1. Валютні ринки, їх особливості та структура

Валютний ринок у широкому розумінні – це сфера економічних відносин, які проявляються в здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та розміщення тимчасово вільних валютних коштів, а також операцій з інвестування валютного капіталу. На валютному ринку відбувається узгодження інтересів продавців та покупців валютних коштів. Валютний ринок найбільший у світі, який діє на міжнародній основі.

Основні особливості сучасних валютних ринків:

• уніфікована техніка валютних операцій;

• безперервність здійснення операцій;

• інтернаціоналізація валютних ринків;

• широке використання електронних засобів зв’язку;

• нестабільність валют;

• страхування валютних та кредитних ризиків;

• перевантаження спекулятивних та арбітражних операцій над комерційними.

Для того щоб уявити масштаби валютного ринку, досить сказати, що річний обсяг світової торгівлі фізичними товарами дорівнює обороту валютного ринку протягом кількох днів. Іншими словами, валютний ринок набагато більший від усіх інших ринків разом узятих.

Валютні ринки є позабіржовими, вони цілодобово функціонують у всіх країнах світу. Крім цього, існує цілий ряд похідних валютних інструментів — деривативів, якими торгують на біржах.

Найбільший у світі центр з торгівлі валютою – Лондон, за ним ідуть Нью-Йорк і Сінгапур. У кожному з таких центрів операції, як правило, відбуваються протягом робочого дня. У результаті торгівля починається спочатку в Азії, у другій половині робочого дня в східній півкулі торгівля відкривається в Лондоні, а наприкінці робочого дня зі столиці Великобританії вона переміщується до Нью-Йорка.

На наведеній нижче схемі показано, яким чином можна одержати 24-годинний торговий день, переміщуючись від одного фінансового центру до іншого (рис. 3.1).

Gmt (середній час за Гринвічем)

Рис. 3.1. Фінансові центри

Гроші переміщуються у країни з найвищими реальними ставками доходу. Центральні банки для залучення в країну капіталу нерідко підвищують процентні ставки. Вищі ставки сприяють залученню капіталу, що дає змогу сподіватися на збільшення попиту на національну валюту і, як наслідок, на підвищення обмінного курсу. Для одержання високого доходу учасники ринку повинні інвестувати капітал у країну і купувати її національну валюту. Коли центральний банк підвищує процентні ставки, реальні ставки доходу в національній економіці зростають, що обумовлює залучення в країну капіталу. Навпаки, зниження процентних ставок спричиняє відплив капіталу з країни. Приплив або відплив капіталу відповідно зміцнює або послаблює валюту. Отже, змінюючи процентні ставки за допомогою операцій на національному грошовому ринку, центральний банк може впливати на обмінний курс.

Валютний ринок виконує такі важливі функції:

• здійснення міжнародних розрахунків;

• регулювання валютних курсів;

• диверсифікація валютних резервів;

• хеджування валютних ризиків;

• отримування учасниками валютного ринку прибутку у вигляді різниці курсів валют;

• проведення валютної політики, напрямленої на державне регулювання національної економіки та узгодженої політики в межах світового господарства.

Основний товар валютного ринку – будь-яка фінансова вимога, визначена в іноземній валюті.

Суб’єкти валютного ринку:

• державні установи (переважно центральні банки та казначейства);

• юридичні та фізичні особи;

• комерційні банківські установи;

• валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж.

Валютний ринок складається з багатьох національних валютних ринків, які об’єднані у світову систему. Ця система дозволяє банку в будь-якому валютному центрі здійснювати угоди на такій основі:

І рівень: Роздрібна торгівля. Угоди на одному національному ринку, відповідно до яких банк-дилер під час купівлі-продажу безпосередньо взаємодіє з клієнтом.

II рівень: Оптова міжбанківська торгівля. Угоди на одному національному ринку, згідно з якими два банки взаємодіють один з одним з допомогою валютного брокера. Це, по суті, міжбанківський ринок.

ІІІ рівень: Міжнародна торгівля. Угоди між двома і більше національними ринками, відповідно до яких банки різних торговельних центрів взаємодіють один з одним. Такі угоди можуть включати арбітражні операції на двох чи трьох ринках.

У розглянутій світовій системі існує тенденція до дії закону однієї ціни. Тому в Нью-Йорку обмінне співвідношення долара США і євро, долара і японської єни буде таким самим, як у Лондоні і Токіо. Це явище має місце через процес арбітражу. Якщо в цінових відносинах цих валют з’являються які-небудь розбіжності, банки-дилери як учасники ринку будуть продавати чи купувати валюту, щоб мати зиск з цих розбіжностей. Учасники ринку купуватимуть валюту, вартість якої падає, і продаватимуть валюту, вартість якої зростає щодо обмінних курсів в інших ринкових центрах.

Валютні ринки використовуються для таких цілей:

Забезпечення торгівлі й інвестицій. Компанії, що здійснюють імпорт і експорт товарів, купують їх за одну валюту, а продають за іншу, тобто здійснюють платежі в одній валюті, а виторг одержують в іншій. Отже, доводиться конвертувати частину виторгу в ту валюту, якою вони розраховуються за товари, що одержали. В аналогічному становищі перебуває і компанія, що здобуває активи в іншій країні і повинна розрахуватися за них у місцевій валюті. Їй також доводиться конвертувати свою валюту в місцеву.

Спекуляції. Обмінний курс двох валют міняється залежно від попиту та пропозиції на кожну з них. Трейдери можуть отримати прибуток, купуючи валюту за одним курсом і продаючи за іншим, вигіднішим. Значна частина угод валютного ринку є спекулятивними.

Хеджування. Компанії, що мають активи в інших країнах, беруть на себе ризик зміни вартості активів, вираженої в їхній національній валюті, у результаті коливань обмінного курсу двох валют — національної і місцевої. Хоча іноземні активи не змінюють з часом своєї вартості в іноземній валюті, вони можуть приносити як прибуток, так і збитки в національній валюті їхньому власникові у разі зміни обмінного курсу. Компанії можуть уникнути прибутків або збитків, застосувавши хеджування. Хеджування припускає здійснення такої валютної операції, яка цілком компенсує прибуток або збиток за іноземними активами, обумовлені зміною обмінного курсу.

Основні учасники валютних ринків – банки. Хоча валютний ринок є позабіржовим і, отже, децентралізованим, функціонуючим цілодобово, деякі його інструменти торгуються на біржі. Наприклад, з валютними ф’ючерсами активно працює Чиказька товарна біржа (СМЕ), а з валютними опціонами — фондова біржа Філадельфії (РНLХ).

Якщо не брати до уваги інструменти, які обертаються на біржах, можна сказати, що централізованого обліку угод на валютному ринку не існує, хоча Банк міжнародних розрахунків оцінює загальний обсяг ринкової торгівлі кожні три роки. З цією метою він користується даними центральних банків усіх країн-учасниць, що дають найточнішу оцінку обсягу торгівлі національною валютою.

Слід зауважити, що банки поділяються на «маркет-мейкерів» (активних учасників) та «маркет-тейкерів» (пасивних учасників). Перші – це банки, що котирують дві сторони ((купівля – ВID та продаж – ОFFЕR). На валютному ринку валютні курси котируються з використанням двох сторін – bid та offer (ask). Bid – це курс купівлі базової валюти (курс продажу валюти котирування) маркет-мейкером. Offer – це курс продажу базової валюти (курс купівлі валюти котирування) маркет-мейкером) курсів основних валют і практично завжди готові виконати обмін відповідних валют при зверненні до них.

Другі – банки, котрі самостійно не котирують курси і звертаються до маркет-мейкерів для здійснення необхідного обміну. Котируючи курси, маркет-мейкери ризикують опинитися «поза ринком» та зазнати істотних втрат. Разом з тим, на відміну від маркет-тейкерів, мейкери мають доходи від постійного скуповування та перепродажу валюти, що і може вважатися компенсацією означеного ризику.

Провідні світові банки, такі як Citibank (США), Deutsche bank (Німеччина), Commerzbank (Німеччина), ING Barings (Нідерланди), Barclais (Англія) та ряд інших банків можуть котирувати 15-20 курсів валют одночасно протягом операційного дня. Здатність маркет-мейкерів виконувати таку роботу зумовлена наявністю у кожному з них кількох дилінгових підрозділів (так званих десків), укомплектованих висококваліфікованим персоналом. Залежно від ступеня ліквідності ринку банки варіюють курсовими спредами (різниця між курсом купівлі та продажу) для компенсації ризику ліквідності. Так, ринок євро/долар США є нині найліквіднішим світовим валютним ринком, що означає велику кількість контрагентів — як продавців, так і покупців, готових торгувати в широкому діапазоні курсів та сум.

Для кращого розуміння структури валютного ринку доцільно класифікувати його за такими основними ознаками:

1) за територією:

• світовий ринок;

• регіональний ринок;

• національний (валютний) ринок;

2) за засобами регулювання (режимом) ринку:

• ринки вільного курсоутворення;

• ринки з валютними обмеженнями та валютним регулюванням;

3) за типами угод відповідно до строків:

• ринок поточних (негайних) операцій;

• ринок строкових операцій;

4) за функціями:

• обслуговування міжнародної торгівлі;

• суто фінансові трансфери (спекуляція, хеджування, інвестиції);

5) за застосуванням валютних курсів:

• з одним режимом;

• з кількома режимами.