6. Історія розвитку кп: природничо-науковий і сучасний етап.

Природничо-науковий: співпраця психологів та юристів, розробка типології злочинця та провед.експерт.дослідження з різними категоріями злочинців. Саме на цей період припадає криза 30р.і занепад КП.

Сучасний етап: відродження КП (60-70р). Створюються і діють спеціалізовані психолог. лаборат., кафедри, відділи, які займаються проблемами злочинності. Такі підрозділи функціонують в нац. академії внутр. справ України, в Київському юрид. нац. універ. внутр.справ. Сучасні українські вчені-юристи: Зелінський, Костицький, Костенко. Психологи: Яковенко, Бедь, Тимченко та ін.

Головні ознаки розвитку кримінальної психології.

- початок експериментальних досліджень. Бехтєрєв вперше провів експериментальне вивчення неповнолітніх злочинців, а згодом працював на встановлення достовірних показань свідків;

- використання в кримінальному судочинстві навіювання та гіпнозу;

- для 30-х років ХХ ст. характерний початок використання експертизи в кримінальному процесі. Лурія широко використовував асоціативний експеримент.

- занепад кримінальної психології у 30-рр. ХХ ст..

7.Кримінально-психологічна характеристика злочинності.

Злочинність- це псих. кримінальний феномен, що представляє собою, здебільшого усвідомлювану активність в сукупності її індивідуальних та групових проявів.

Кількісно-якісні аспекти злочинності характер. за такими показниками:

1.Стан і рівень злочинності. Стан злоч. визнач. абсолютним числом злочинів зареєстрованих державними органами на певній території за визначений період часу. Рівень злоч. представляє собою відношення кількості зареєстрованих злочинів до чисельності населення певної території за визначений період часу.

2. Структура злочинності-розподіл злочинів на групи за певним критерієм по якісним ознакам.

За ознакою мотивів і спрямованості злочинів розрізн.: насильницьку, корисливу, професійну, хуліганську та ін.

За статево-віковими ознаками: чоловічу, жіночу, злочин. неповнолітніх та дорослих. За кількістю суб’єктів: індивід., групові.

За кількістю скоєних злочинів: первинна; повторна-злочини скоюються відокремлено один від одногомв часі та окремими діяннями, причому за жоден з них винний не притягувався до відповідальності; сукупна-дії винного утворюють 2 і більше різних складів злочину; рецедивна-повторне скоєння злочину після засудження за попередній.

3. Динаміка злочинності-кількісні та якісні зміни злочинності, на основі яких виявл.певні тенденції, здійснюються прогнози та реалізуються попереджувальні заходи.

8.Психологія пенітенціарної злочинності.

Пенітенціарна злочинність-це злочинність, що має місце в установах виконання покарань.

Ознаки:

1. вузький об’єкт злочинних посягань, який склад. із самих засуджених або із персоналу пенітенціарних установ. Злочини: нанесення тілесних ушкоджень, вбивство, сексуальні домагання, втеча з УВП.

2. Достатньою підставою для такої злочинності є порушення неформальних норм поведінки, недотримання зобов’язань, крадіжка у собі подібних та ін.

3. Високий рівень латентної злочинності.

Причини: страх перед злочинцем, не віра у спроможність персоналу розкрити злочин і захистити жертву; оцінка шкоди, як незначної, не бажання компрометувати себе контактом з персоналом.