НЕ 1. 2. Характеристика геосфер Землі. (4 год – денна форма, 2 год – заочна форма*.

План

1. Літосфера – внутрішня оболонка Землі.

1.1 Будова Землі.

1.2 Рухи земної кори.

1.3 Гороутворення.

2. Гідросфера – водна оболонка Землі.

2.1 Загальні відомості про воду.

2.2 Характеристика Світового океану.

2.3 Підземні води.

3. Атмосфера – повітряна оболонка Землі.

3.1 Особливості будови атмосфери.

3.2 Загальні відомості про тиск повітря. Вітри.

Ключові поняття: літосфера, кора, мантія, ядро, гори, вулкани, землетруси, гірські породи, гідросфера, океан, море, річка, озеро, підземні води, атмосфера, атмосферний тиск, погода, вітри, клімат.

Основна література: 3, 4, 5, 8, 9, 18, 20, 23, 26, 28, 30, 31, 33, 42, 46, 47, 48, 52, 53, 54, 57, 64, 65, 66, 67, 69, 74, 75.

Додаткова література:

1. Астапенко П.Д. Вопросы о погоде (что мы о ней знаем и чего не знаем*. – Л.: Гидрометеоиздат, 1986.

2. Лосев К.С. Вода. – Л.: Гидрометеоиздат, 1989.

3. Любар І. Народ завбачує погоду. – К.: 1990.

4. Малиновский Ю.М. Недра – летопись биосферы. – М.: Недра, 1990.

5. Прокопенко І. Природа на Землі і під водою. – К., 1978.

6. Хватит ли человечеству земных ресурсов? – М.: Мир, 1990.

Зміст лекції № 2

1. Літосфера – внутрішня оболонка Землі.

Земля не така вже й тверда куля як здається. За допомогою чутливого устаткування для вловлювання коливань земної тверді під час землетрусів і сильних вибухів, учені з’ясували, що Земля має складну будову.

1.1 Будова Землі.

У науці існує багато досліджень, на основі яких можна судити про внутрішню будову Землі. Найбільш достовірні дані про це дають спостереження над коливальними рухами, які виникають внаслідок землетрусів. Літосфера – це внутрішня оболонка Землі. Геосфера всередині Землі поділяється на: земну кору, мантію та ядро.

Кора – це верхня тверда кам’яна оболонка Землі. У материковій частині земної кори розрізняють 3 шари: осадовий, гранітний, базальтовий. Під океанами земна кора складається з 2 шарів: осадового і базальтового. Земна кора дуже тонка. Пропорційно до розмірів земної кулі вона завтовшки з яблучну шкірку. Найтовша вона під континентами, та навіть там її товщина не перевищує 70 км, а під океанами, де вона найтонша, її товщина сягає до 8 км. Тверда кам’яна оболонка Землі складається в основному з кисню, кремнію, алюмінію, значної кількості заліза, кальцію, натрію, калію, магнію, решта елементів – у незначній кількості. Під шаром кори розміщена мантія завтовшки близько 3000 км. Мантія – це підкоркова оболонка Землі, яка складається з оксидів магнію, заліза і кремнію. Верхня частина мантії жорстка, вона з’єднана з корою, тому вони рухаються як єдине ціле. Цей шар, що об’єднує кору і верхню частину мантії завтовшки до 100 км, називається літосферою. Під літосферою у верхній мантії міститься шар зниженої в’язкості завтовшки до 200 км, який називається астеносферою. У ньому відбувається повільне перетікання порід. Під астеносферою міститься третій, щільніший шар верхньої мантії, який називається мезосферою. Під впливом тепла речовина мантії протягом мільйонів років дуже повільно переміщується. Час від часу великі гарячі пузирі піднімаються прямо від ядра до поверхні кори. Ці потоки розпеченої речовини можуть призвести до утворення величезних вулканів. Межа між корою і мантією називається поверхнею Мохоровичича. Ця межа чітко простежується за хімічним складом порід. Але верхня частина мантії майже така сама тверда як і кора. Саме тому вчені часто об’єднують верхню частину мантії з земною корою і називають це літосферою. „Літо” означає камінь.

Ядро – центральна частина Землі, яка складається з твердого заліза з температурою 7000.

1.2 Рухи земної кори.

Земна кора перебуває у постійному русі. Літосфера розбита приблизно на 20 частин – тектонічних рухомих плит. Під ними повільно тече магма. Плити повільно переміщуються, що спричиняє землетруси і виверження вулканів. У місцях зіткнення плит утворюються гірські хребти. При розсуванні тектонічних плит на поверхні Землі утворюються гігантські тріщини. Зазвичай ці тріщини заховані під водою на дні океану. У деяких місцях плити зіштовхуються між собою, і одна з плит, зазвичай континентальна, насувається на другу і штовхає її вниз у мантію. Цей процес називається субдукцією. В інших місцях, переважно посередині океану, на його ложі, плити розсуваються. Літосферні плити нарощуються за рахунок речовини, що піднімається з надр Землі. Це називається серединно-океанічним спредингом. Оскільки тектонічні плити рухаються, континенти, що складають частину цих плит, повільно переміщуються по земній поверхні. Це називається континентальний дрейф.

Материк – це величезний масив земної кори, що виступає над рівнем світового океану. Нині існує 6 материків: Євразія, Африка, Північна Америка, Південна Америка, Австралія, Антарктида.

Рухи земної кори називають тектонічними. Їх поділяють на коливальні, складкоутворювальні і розривні. Коливальні рухи – це повільні підняття одних ділянок земної кори і опускання інших. Швидкість руху невелика – від кількох сантиметрів до часток міліметрів за рік. Підняття в межах нашої країни спостерігається в західній частини України (5-9 мм / рік*. Підняття зумовлюють обміління прибережної смуги, зменшення глибини проток між островами, злиття окремих дрібних островів з великими і при членування їх до материків. Складкоутворювальні і розривні рухи зумовлюють порушення в заляганні гірських порід, спостерігаються смугами шириною 200-250 км і протяжністю до багатьох тисяч км. Складчасті порушення проявляються у хвилеподібному вигинанні верств без їх розриву. Зім’яття гірських порід відбувається в районах прогину або підняття внаслідок горизонтальних і вертикальних переміщень ділянок земної кори. Розривні порушення гірських порід проявляються в їх розривах. Вони виникають у тих випадках, коли діючі сили перевищують міцність порід у земній корі. З такими рухами в земній корі пов’язані явища землетрусів ( коливання поверхні Землі* та вулканів (місця, де розплавлена порода з глибини Землі викидається на поверхню*. Вулкани бувають щитоподібні, конусоподібні та стратовулкани.

Отже, земна кора перебуває в постійному русі, але швидкість її руху неоднакова. В одних місцях вона незначна, там земна кора стійка. Такі ділянки називають платформами. На окраїнах платформ знаходяться найбільш рухомі ділянки земної кори. Тут спостерігаються складкоутворювальні і розривні рухи. Такі ділянки земної кори називають геосинкліналями. Геосинкліналі – це величезні прогини в земній корі. У них спостерігаються розривні, горизонтальні і вертикальні переміщення, які в решті решт приводять до утворення гір.