2. Філософія як спосіб життя у давній індії.

У 2 тис. до н.е. на території Індії склались дрібні державні утворення. Староіндійське суспільство мало кастовий характер. У Шумері існувала класифікація світових стихій ( небо, гроза, вода, земля), у відповідність яким були поставленні боги.

Канонічним духовним джерелом Ст. Індії є “Веди” ( записані на листях пальми за 1,5 тис. до н.е.). До “Вед” входять міфи, розповіді про першопредків, богів, гімни, заклинання, певні тлумачення світоглядних уявлень.

З філософського боку найцікавішими є тексти під назвою “Упанішади” (“сидіти поруч з вчителем”). Це тексти пояснення таємних знань, що містяться в основних текстах “Вед” –

1/ найдавніші версії виникнення світу ― з яйця (ідея про самопожертвування), через жертвоприношення;

2/ трактування першооснови буття як універсального абстрактного принципу (Брахман);

3/ бачення долі людини ― концепція безмежного перевтілення душі (сансара і закон карми);

4/ думка про можливості та умови здійснення людської свободи ― може подолати закон карми.

5/ міркування про співвідношення дії, активності людини і свободи.

Чому в Індії соціальним стандартом є “непротивлення злу ”? Чому в індусів існує культ аскетизму? Чому в них у пошані філософія йоги? Чому в Індії вільно тварини “розгулюють” вулицями столиці і їм ніхто не чинить перешкод? Чому мавп підгодовують у парках при храмах, у той час коли поряд від голоду гинуть люди? Багато запитань “чому”? Відповіді на них ми знаходимо в давній міфології, релігії, філософії Індії.

Філософія давньої Індії виникла на основі стародавніх віршованих гімнів (Вед), молитов, заклинань, правил поведінки, релігійно-філософських творів (Упанішад), віри в богів (Брахми, Шиви, Вишну), правових трактатів (Сутр), перевтілення душ ― “сансари” чи особи (у буддизмі), що здійснюється з неминучістю за законами “карми”.

Земне життя для індуса, його страждання, злидні, нестатки, хвороби є вірою в те, що все це наперед визначено його “кармою”, яку він повинен покірливо прийняти.

• “КАРМА” ( від санскриту – діяння, жереб) ― одне з найважливіших понять індійських релігійно-філософських вчень (брахманізму, індуїзму, джайнізму, буддизму). “Карма” – це закон відплати, який нібито діє у разі перевтілення безсмертної душі чи людини з однієї живої істоти на іншу і який визначає її становище відповідно до її вчинків у минулому житті. “Карма” є невидимою силою, що визначає не лише життєвий стан людини, її здоров’я чи хворобливість, багатство чи бідність, щастя чи нещастя, а й навіть стать індивіда, роки його життя, поведінку, місце в соціальній ієрархії суспільства тощо.

Індуси сприймають “карму” як відплату чи винагороду за погані чи добрі вчинки за життя не лише їх самих, їхніх батьків, але і їхніх живих чи померлих родичів – далеких і близьких. Карма у їхньому розумінні має спадковий характер.

Виходить, що людина яка щойно народилася, вже має на своєму рахунку тягар гріхів усіх своїх предків, погані вчинки яких неминуче позначався на долі цієї людини. Якщо зважати на наявність гріхів наших батьків, а також батьків наших батьків, родичів чи родичів цих родичів, то ми маємо ситуацію, коли кількість наших прямих та непрямих предків і, відповідно, кількість їхніх сукупних гріхів дорівнюватиме кількості людей та кількості гріхів цих людей, що проживали і проживають на всій нашій планеті. В такому випадку жодна людина, зважаючи на переобтяження її цими спадковими гріхами, взагалі не змогла б народитися.

Спокутування гріхів, спадкових і набутих, відбувається у виглядів все нових і нових перевтілень людини – реінкарнації (від ре…(лат. re), префікс, котрий вказує на повторне, зворотне діяння; і кар нація ( лат. caro) – плоть. Дослівно: повторення плоті).

У процесі цього людина здатна покращити своє майбутнє перевтілення, і не лише обрядами, жертвами (як у брахманізмі), а й своїми вчинками, думками (як у буддизмі), щоб заслужити краще життя і краще перевтілення. Якщо людина не буде дотримуватися цього, то, навіть побувавши людиною, вона може перевтілитися у комаху чи навіть у рослину, створюючи, таким чином, “проблеми” для своїх майбутніх перевтілень.

Вищою метою індійських релігійно-філософських вчень є припинення перевтілень душ і людини, досягнення істинного блаженства. Воно можливе в тому разі, коли відбувається з’єднання індивідуальної ( Атмана) і вселенської ( Брахмана).

• АТМАН ― душа індивіда, особистісне, духовне начало.

• БРАХМАН ― вселенська душа, безособове, абсолютне начало. Брахман ― первинна все проникна реальність, що є основою всього того, що існує. Вона пронизує все і є у всьому. Коли індивідуальна душа (атман) з’єднується із вселенською душею (брахманом), то це відкриває її шлях до вічного блаженства. В такому разі можливості індивідуальної душі стають безмежними. Вона отримує: безмежні знання, безмежне щастя і безмежну могутність.

Носієм душі є тіло. Воно сковує душу. Коли душа звільняється від нього, він підкорення її земним пристрастям, тоді настає блаженство. Це досягається завдяки надзвичайній стриманості, помірності, відмовленні від земних благ і насолод, самозреченні, самообмеженні – аскетизму.

ДЖАЙНІЗМ ― ( від “джіна“ – переможець), закликав людину перебувати у суворій аскетиці, і якщо людина не заподіє шкоди жодній живій істоті вона переможе карму.

ЙОГА ― ( від санскриту, буквально: зосередження, споглядання, глибокий роздум) – один з основних ортодоксальних (брахманістських) напрямків індійської релігійно-філософської думки, в якому розроблено цілісну систему морально-етичної, фізичної і духовної самодисципліни, за допомогою якої, на думку прихильників йоги, можна досягти особливого духовного стану – зосередження, “занурення в себе”. Практично це можна здійснити в результаті поклоніння богу (Брахмі), який править світом і виступає як абсолютний дух – вічний, все проникний, всюдисущий, всемогутній, не підвладний ніяким стражданням і незгодам.

Засновником вчення йоги був д/індійський мудрець Патанджалі – автор книги “Йога - сутра”.

Загалом це гармонія фізичного, тілесного, духовного.

Коріння йоги дуже давні. Вже у Ведах міститься ідея про можливість досягнення людиною надприродних здібностей шляхом особливої практики, а саме: самообмеження (аскетизму), внутрішнього зосередження, роздуму, проникнення в себе – входження у стан так званої медитації (споглядання, самозаглиблення).

Стан медитації досягається через систематичне тренування тіла і душі, внутрішню зосередженість, безпосереднє бачення, переживання, самозаглибленість.

Йога розробила систему послідовного очищення і просвітлення розуму людини через:

• приборкання;

• вироблення моральних настанов;

• дисципліну тіла;

• регулювання дихання;

• ізоляцію почуттів;

• увагу;

• розміркування;

• зосередженість.

Правила моральної поведінки йоги були сформульовані відповідно до таких засобів, як

→ приборкання (не завдавати шкоди жодному живому);

→ правдивість у словах і думках;

→ не злодійство;

→ не користолюбство;

→ стриманість почуттів і бажань.

Мова йде, таким чином, про самобутню практику регулювання фізичного і духовного стану людини, самопізнання, виявлення її потенціальних можливостей. Система йоги досягла в цьому певних успіхів, її сповідують. Вона має прихильників, і не лише в Індії.

БУДДИЗМ ― одна з найпоширеніших світових релігій (поряд з християнством та ісламом). Але буддизм – це релігія без бога, невіри у безсмертя душі і її перевтілення. Вона ґрунтується на ідеях свого напівлегендарного засновника Сідхартхи Гаутами (556-476рр. до н. е.) на прізвисько Шак’я Муні (самітник з племені шак’я), який за свою місіонерську діяльність отримав назву Буда (буквально: просвітлений).

Будда був видатною особистістю. Його характерними рисами були: мудрість, освіченість, знання традицій, дотепність і винахідливість. Розповідають, що він міг показати своїм учням квітку й не вимовити жодного слова. І це була його безслівна проповідь. Сутність гармонії Будда дотепно пояснював на прикладі струни, її розслаблення і натягування. Коли струна перебуває у стані спокою, то вона не звучить. Коли ж її натягнути, то вона створює чарівний звук. Отже, гармонія, на думку Будди, це результат взаємодії двох протилежних сил – розслаблення і натягування. В іншому випадку Будда ставив перед своїми учнями простий предмет і пропонував їм з’ясувати його сутність трьома словами – він вчив своїх учнів мислити. Будда був унікальною людиною, могутнім моральним авторитетом для своїх прихильників, його вплив на духовне життя Індії, і не лише її, є незаперечним.

У світі налічується близько 400 млн. буддистів і 1 млн. ченців. Буддизм поширений в Індії, Китаї, Японії, Цейлоні, Тібеті, Середній Азії, Сибіру, Бурятії, Калмикії тощо. В місті Гонконг, в одному з храмів, статуя Будди зроблена з чистого золота. Дев’ятиметрову статую Буди у 2005 році встановили в центрі столиці Калмикії – місті Еліста.

Буддизм поділяється на три течії: хінаяну (“мала колісниця”), махаяну (“велика колісниця”), відкраяну ( “діамантова колісниця”). Однак вони не мають принципових відмінностей.

Буддизм це насамперед релігійно-етичне вчення, дотримання якого, на думку його прихильників, позбавляє людину зла, пристрастей, страждань, спокус, яким немає кінця. На онтологічні запитання (Що таке світ? Чи має він початок? Чи він нескінченний? Яке його походження? і т. д.). Будда відмовлявся відповідати. Він вважав подібні запитання такими, що не варті уваги.

Стверджують, що принц сів під сандаловим деревом і сидів поки не знайшов відповіді на життєві запитання. Тут на нього зійшло прозріння (Будда) і проголосив 4 основні істини.

Будизм є філософією пізнання шляхів, що ведуть до “спасіння” людини, до її “вічного блаженства”.

Сутність вчення буддизму можна звести до таких його 4 основних істин:

1/ Істина страждань. (життя – це страждання). Світ змінний, плинний. Все рухається, руйнується і знову виникає. Лише страждання людей є стабільними.

“Всюди страждання, невдоволеність, погоня за власною тінню, руйнація і нове творення, яке своєю чергою мчить назустріч своїй загибелі” ( Будда).

2/ Істина причини страждань. ( причини – бажання і жага жити). Причина страждань, корінь зла – знаходиться у земному житті людей, їхніх нескінченних бажаннях, пристрастях і нестримних потягах.

3/ Істина звільнення від страждань. ( подолання жаги життя). Звільнення людини від страждань у земному житті, її “спасіння” можливе за умови аскетизму – самообмеження, відмови від нескінченних бажань, суєти, життєвих насолод.

4/ Істина шляху позбавлення від страждань ( проходить 8 етапів). Це шлях “спасіння”, який необхідно пройти кожному для отримання “вічного блаженства”. Таким шляхом, у концепції буддизму, є духовне і фізичне самовдосконалення людини, досягнення нею стану нірвани.

• Нірвана ( від санскриту – заспокоєння, згасання) – одне з основних понять буддистської філософії, що означає повний спокій, незворушність, знетямлення, транс, вище блаженство людської душі, яка в процесі цього звільняється від нескінченних страждань і зливається з духовною першоосновою світу – брахманом.

Стан нірвани досягається завдяки дотриманню суворо визначених правил. Для цього треба мати: Правильні погляди,

Правильну поведінку,

Правильний спосіб життя,

Правильну мову,

Правильні зусилля,

Правильні думки,

Правильне судження,

Правильне рішення,

Правильну увагу.

Що означає така “правильність” у філософії буддизму?

Це означає, що: необхідно дотримуватися чотирьох основних правил буддизму; гасити у собі бажання, пристрасті і чуттєво-емоційні задоволення; позбуватися поганих думок; утримуватися від брехні; завжди говорити правду; не красти; прагнути до добра; ні до кого не відчувати злості; нікому не заздрити; бути незворушним; поважати життя у будь-яких формах; дотримуватися ненасильницьких дій; звільнятися від усіх відчуттів тілесності і душевних хвилювань; бути байдужим до земного життя, споглядальним; бути зосередженим на своєму духовному та фізичному удосконаленні, бути самозануреним у свій внутрішній світ, пам’ятаючи, що все у житті недійсне, гріховне і суперечливе.