4. Функції та принципи соціальної роботи

Організаційний потенціал соціальної роботи, ефективність взаємодії її структурних елементів реалізується через сукупність функцій за умов дотримання відповідних принципів соціальної роботи.

Будь-яке управління суспільними процесами здійснюється через певну систему функцій – окремих, відносно самостійних, але тісно пов'язаних видів відповідної діяльності. Функції органів соціальної роботи відзначаються специфічним змістом, універсальністю, особливою просторово-часовою формою вираження, їм притаманна зустрічна, випереджаюча роль у здійсненні захищеності, страхування і гарантій соціальної забезпеченості різних верств населення. У цілому через функції здійснюється система соціального піклування та зобов’язань, а для професійного працівника даної сфери – це певний набір умінь, кваліфікації і компетенції.

Держава через політику бере на себе найважливіші функції із забезпечення прав людини в соціальній галузі. Суть цієї політики така: запобігання подальшому погіршенню життя народу; ефективна зайнятість і обмеження надмірного зростання безробіття; створення необхідних передумов для поступового поліпшення матеріального становища, умов життя різних верств і груп людей.

Провідним державним органом з цих питань є Міністерство праці і соціального захисту населення, рівень компетенції якого визначається Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України. Функції і завдання цього міністерства визначені Положенням, яке затверджується Урядом, вони різноманітні і виконуються в усіх галузях системи соціального захисту.

В апараті управління міністерства визначені важливі функціональні обов'язки органів соціальної роботи:

• пенсійне обслуговування і забезпечення субсидіями; соціальне обслуговування; медико-соціальна експертиза, реабілітація інвалідів і надання протезно-ортопедичної допомоги;

• підготовка законодавчих проектів з соціального захисту населення;

• соціальна допомога сім'ї і дітям; зовнішньоекономічне і міжнародне співробітництво; підготовка і перепідготовка кадрів.

Певний рівень компетенції і функції визначені в діяльності міністра, його заступників, працівників апарату.

Ряд функцій соціального захисту виконує це міністерство через свою Державну службу зайнятості населення, а також Державний Комітет молоді і сімейної політики, Міністерство освіти і науки, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство охорони здоров'я та інші центральні органи управління.

Для регіонального (місцевого) рівня основні функції регламентовані вищевказаними органами і передбачають певну свободу своєї компетенції з урахуванням специфіки та можливостей територій. На них державою покладено розв'язання виробничо-економічних проблем для забезпечення соціальних завдань; планово-управлінську діяльність, згідно з якою здійснюється гнучка політика адміністративних і самоврядних форм керівництва галуззю; фінансово-економічну діяльність, створення різноманітних фондів соціальної допомоги, виконання регіональних програм і т. д.; створення сприятливих умов для проживання населення та ін. Загалом через різні управлінські органи (комітети, відділи, сектори, фонди і т. д.), що мають певні рівні функціональних обов'язків, розв'язуються проблеми соціальної захищеності людини.

Трудовий колектив є важливим суб'єктом і об'єктом державної політики. У ньому здійснюються такі функції: виробничо-економічна, політична, управлінська, виховна, соціальна. Суть останньої полягає у вдосконаленні матеріальних і культурних умов життя людей, прогресивному розвитку соціальної структури колективу, поліпшенні у ньому внутрішніх стосунків, створенні сприятливого морально-психологічного клімату, участі в соціальному забезпеченні, розвитку охорони здоров'я, організації допомоги в сімейному житті, дозвілля, дотриманні принципів соціальної справедливості.

У трудових колективах застосовуються різні форми (і обсяги) соціального захисту. Основні з них можуть передбачатися в угодах з адміністрацією (виплати, пільги, натуральна допомога та ін.), включати не лише працюючих, але й членів сімей, ветеранів. Для їх соціальної підтримки на підприємствах створюються відповідні фонди. Особлива роль у цій справі належить професійним спілкам, які укладають колективні угоди з органами державного управління і роботодавцями. З профспілковими комітетами узгоджуються, зокрема, розмір прожиткового мінімуму, мінімальна зарплата, розміри індексації, субсидій та інші соціальні гарантії. На ряді підприємств існують підрозділи соціального розвитку, які виконують додаткові функції соціального забезпечення трудового колективу. Найчастіше – це забезпечення працівників і ветеранів продуктами харчування, споживчими товарами, розв'язання житлово-побутових питань, робота дошкільних дитячих закладів, оздоровлення, дозвілля та ін. Соціальні служби тісно взаємодіють з адміністраціями виробничих підрозділів, громадськими організаціями, місцевими органами влади.

Принципи соціальної роботи – це не приблизні абстракції чи суб'єктивні умовиводи. Вони об'єктивні за змістом і суб'єктивні лише за формою.

Одним з основних принципів соціальної роботи є її законність. Він Передбачає суворе виконання законів і відповідних правових актів усіма державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями і громадянами. Нормативно-правові акти є формою, в якій виражається політика держави, в т. ч. соціальна. Право покликане служити її здійсненню, але цю роль воно може виконувати лише за умови дотримання усіх його норм. Поза законністю право або марне, або шкідливе. Тому й соціальна робота повинна ґрунтуватися на цьому принципі.

Професійна компетентність – це глибока обізнаність соціального працівника з умовами й технологією розв'язання проблем, які виникають, вміння грамотно діяти. Цей принцип на практиці означає систематичне навчання і перепідготовку кадрів, чітку постановку інформації, аналітичну і прогностичну діяльність у всіх ланках управління, глибоке і всебічне знання об'єктів соціальноїроботи, їх типологію і особливості, діловитість, організованість, предметність у стосунках з клієнтами.

Наступний організаційний принцип соціальної роботи – єдність повноважень і відповідальності, прав і обов'язків її кадрів. Як показує досвід, чітке функціонування соціальних служб і органів управління грунтується на таких основних засадах:

• глибоке усвідомлення кожним спеціалістом соціальної роботи своїх завдань, функцій, а також відповідних прав самостійно приймати необхідні рішення;

• чітке визначення повноважень і відповідальності кожного підрозділу органів соціального захисту у відносинах «по вертикалі»;

• встановлення раціональних зв'язків та інформаційних потоків між підрозділами і службами соціального захисту населення.

З розглянутим тісно пов'язаний такий важливий організаційний принцип соціальної роботи, як контроль і перевірка виконання. Його суть полягає в тому, щоб забезпечити реалізацію гарантованих державою заходів щодо соціального захисту різних груп населення. Здійснення цього принципу вимагає поєднання адміністративного і громадського контролю, його регулярності, об'єктивності, всебічного аналізу і формулювання практичних рекомендацій для усунення недоліків, сприяння законності й правопорядку, вимогливості і поваги до соціальних працівників.

Принцип стимулювання в соціальній роботі передбачає єдність і застосування ідейно-моральних та матеріальних його форм; відповідність засобів і способів та індивідуальних, професійних, освітньо-культурних, психологічних особливостей клієнта; об'єктивність і гласність оцінки: ставлення людини до справи, до соціальних цінностей її життєдіяльності.

Психолого-педагогічні принципи соціальної роботи виражають по суті вимоги до її форм та методів, способу впливу на клієнтів. Серед них основні – комплексний і диференційований підхід, цілеспрямованість, опора на творчий потенціал людини та ін. Розглянемо деякі з них. Комплексність у соціальній роботі забезпечує її цілісність, всебічність і водночас перешкоджає обмеженості, вузькості у розв'язанні соціальних проблем. Цей принцип передбачає врахування внутрішніх і зовнішніх умов, факторів, станів, їх зв'язків і взаємовпливів. Він виступає як необхідна умова наукового аналізу, соціальної діагностики й організаційно-практичної діяльності з розв'язання тих чи інших проблем. Втілення цього принципу зумовлює:

• вивчення врахування інтересів, потреб, настроїв людей, передбачення характеру впливу на їхню поведінку і самопочуття економічних, політичних, соціальних, психологічних, побутових факторів;

• уміння бачити в людях не абстрактних істот, які пасивно сприймають соціального працівника, а реальні особистості, потреби і бажання котрих опосередковуються їх професійною належністю, соціальним статусом, матеріально-побутовими умовами, життєвим досвідом, і відповідно враховувати їх у практиці роботи з клієнтами;

• послідовне й раціональне застосування всіх наявних засобів та методів впливу на клієнта з метою активізації його фізичних і духовних ресурсів;

• здійснення контролю за ходом реалізації завдань і настанов соціальної роботи, її аналіз, оцінку дієвості і своєчасне коригування змісту та форм. Своєрідним розвитком цього принципу є диференційований підхід до людей.

До групи психолого-педагогічних відносять також принцип цілеспрямованості в соціальній роботі. Мета впливу на клієнта, який постійно перебуває центрі уваги соціального працівника, визначає спосіб його дій, зумовлює зміст і форми соціальної роботи. Досягнення цільових установок є мірилом ефективності зусиль, що їх докладають соціальний працівник і клієнт. Цей принцип стосується усіх рівнів та ланок соціальної роботи, виконує у ній системотворчу функцію, об'єднуючи всі інші в одне ціле, надаючи їй наукового характеру і дієвості.