1. Структура і суть грошового ринку. Об’єкти й суб’єкти.

2. Характеристика облікового ринку та його особливості.

3. Характеристика міжбанківського ринку. Операції на міжбанківському ринку.

ВАЖЛИВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ
/ Грошовий ринок	У Обліковий ринок
У Пропозиція грошей	У Міжбанківський ринок
У Попит на гроші	У Онкольний кредит
У Вексель	У Вексельний кредит
У Депозитний сертифікат	У Овердрафт
У Банківський акцепт	У Овернайт
У Чек	У РЕПО

1. Структура і суть грошового ринку. Об’єкти й суб’єкти

Грошовий ринок — частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одно­го року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

З розвитком міжнародних кредитних і валютних відносин сформувався міжнародний грошовий ринок (найбільшими в світі ринками грошей є Нью-Йоркський, а також — ринки Лондона, Токіо, Парижа).

Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифі­кати, банківські акцепти. Його основні інститути — банки, облі­кові установи, брокерські й дилерські фірми. За джерела ресурсів правлять кошти, залучені банківською системою. Основними по­зичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, на­селення. Слід мати на увазі, що грошовий ринок — важливий об’єкт державного регулювання. Держава використовує його ресурси для фінансування своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку — по­пит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит має форму попиту на позики, пропозиція — форму пропозиції позик, а ціна — форму відсотка на позичені кошти.

Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю — здатністю на­давати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового пла­тежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.

На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків: облі­гаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо.

	Облігаційний відсоток - норма доходу, встановле­на за цінними паперами. Він має забезпечити зацікав­леність інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквід­ніші, ніж цінні папери.
А	Банківський відсоток - узагальнена назва відсотків за операціями банків.
Йк	Депозитний відсоток - норма доходу, яку випла­чують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.
й^	Позиковий відсоток - норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими кошта­ми. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими за ставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається маржею, і формують свій прибуток. 51

Облігаційний та депозитний відсотки визначають первинну ціну, яку мають гроші на початковому етапі надходження на грошовий ринок. їхній рівень визначає дохідність найбільш представницьких фінансових активів — облігацій та депозитів. Тому рівень ставок є найвідчутнішим стимулятором пропозиції грошей на ринку.

Наслідки зміни ставки відсотка різні й зачіпають як грошову сферу, так і реальну економіку: виробництво, інвестиційну сфе­ру, сферу обігу тощо.

Перш за все зміни ставки відсотка впливають на попит на грошовому ринку: при зростанні ставки попит знижується, а при зниженні — підвищується. Оскільки пропозиція грошей автоматично не веде до зміни ставки, на ринку порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при зниженні ставки — нестача гро­шей, що загрожує дефляцією.

Дефляція — стан економіки, що характеризується процеса­ми, протилежними тим, які відбуваються в умовах інфляції. Спричиняється вона зменшенням грошової маси шляхом ви­лучення з обігу частини платіжних засобів.

За цих обставин виникає потреба в державному контролі за рухом відсоткових ставок. Навіть більше, рівень відсотка стає об’єк­том державного регулювання, а відсоткова політика Центрально­го банку країни — важливим інструментом грошово-кредитного регулювання. Тому особливе місце належить ставці облікового відсотка, що встановлюється Центральним банком на основі ре­ального вивчення стану грошового ринку. Вона є своєрідним барометром цього ринку й орієнтиром для визначення відсотко­вих ставок з усіх інших видів операцій на грошовому ринку.

(А

Обліковий відсоток є нормою доходу, яку Централь­ний банк стягує із комерційних банків за позики, ви­дані під заставу комерційних векселів.

Використання облікової ставки Центральним банком при ви­дачі позик комерційним банкам, тобто на самому початку над­ходження грошей в обіг, перетворює її в офіційний норматив ціни грошей, на який орієнтуються всі суб’єкти грошового ринку. Тому рух ринкових ставок з усіх видів відсотка певною мірою повторює рух ставки облікового відсотка, проте повністю з ним не збігається.

Отже, Центральний банк може використовувати ставку відсотка як інструмент вирівнювання циклічних коливань — стримувати їх на стадії зростання і стимулювати на стадії спаду. Відсоток — важливий інструмент банківської політики, банківської конкуренції, водночас важливий фактор консолідації банків у цілісну систему. Без правильного використання цього інструмента неможливо забезпечити ефективне функціонування банківської системи.

Особливе місце займає ставка Європейського Центрального Банку (ЕигіЬог).

Ставка ЄЦБ — це міжбанківський відсоток, за яким один першокласний банк надає міжбанківські термінові кредити (від 1 тижня) в евро іншому першокласному банку в Єврозоні. Роз­рахунки проводяться з 1999 року станом на 11 годину за Брю- сельським часом. За основу взяли дані по 50 першокласних бан­ках Європи, які мають найвищий рівень кредитоспроможності та найбільший об’єм операцій на грошовому ринку.

Ставка ЄЦБ визначає ціну грошей у рамках Євросоюзу на основі діяльності трьох тисяч банків у 15 державах-членах Євро- ленда, Норвегії, Швейцарії та Асоціації фінансових ринків.

Розраховується на термін від 1 до 12 місяців. На основі цього показника визначається відсоток за банківськими кредитами юридичним особам в Єврозоні та за її межами.

Ставка ЕигіЬог — це основний індикатор фінансового рин­ку. Вона повторює динаміку ставки рефінансування та забез­печує підтримку ліквідності грошової системи. Однотижнева ставка — чутлива до поточних змін фінансового ринку, а річна віддзеркалює прогнозні очікування ринку в майбутньому. На рівень ставки ЕигіЬог впливає, в першу чергу, цінова стабіль­ність у країнах Єврозони. З 1999 року вона коливалась від 2,5% до 4,75%.

В Україні вплив ставки ЕигіЬог враховується поки що лише при отриманні юридичними особами кредиту в євро, а також при укладанні зовнішньоекономічних контрактів.

Таким чином, відсоткові ставки грошового ринку пов’язані зі ставками інших секторів фінансового ринку, а обліковий відсо­ток Центрального банку, ставка за казначейськими векселями, міжбанківські ставки за одноденними позиками (“добові гроші”) є базисними для всієї системи відсоткових ставок.

Кон’юнктура грошового ринку залежить передусім від таких факторів:

>- циклічних змін в економіці;

>> темпів інфляції;

»• особливостей національної кредитно-грошової політики.

Грошовий ринок відображає попит на гроші та їх пропозицію.

Під пропозицією грошей (МБ) мається на увазі за-

гальна кількість грошей, що перебувають в обігу; вона складається із агрегатів МІ, М2, МЗ.

Попит на гроші - це платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір за­платити за необхідні для них товари та послуги.

Пропозиція грошей складається з готівкових та безготівко­вих грошей, які в залежності від ступеня ліквідності об’єдну­ються в грошові агрегати.

Ефективне функціонування економіки потребує певної кількості грошей, яка характеризується грошовою масою або грошовим агрегатом М₃. Грошей повинно бути достатньо для забезпечення витрат в розмірі виготовленого сукупного націо­нального продукту. Потреби економіки в грошах повинні відпо­відати фактичному надходженню грошей. Надлишок грошей може викликати інфляцію, а нестача — спад виробництва та депресію. На пропозицію грошей впливають: Центральний банк, банківські установи та клієнти банків; кожен із цих учасників впливає на процеси створення грошей, але найвпливовішим із них є Центральний банк, який проводить грошово-кредитну політику та регулює діяльність банків. Основними економічни­ми методами регулювання грошової маси є:

визначення обсягів кредитів, які надаються банківськими інститутами;

-♦ купівля та продаж державних цінних паперів та іноземної валюти;

визначення норм обов’язкових резервів, які розміщуються у Центральному банку банківськими установами;

-Ь визначення процентних ставок за кредити, які надає Цен­тральний банк банкам другого рівня.

На пропозицію грошей впливають такі фактори:

>■ грошова база (зі збільшенням якої збільшується і пропо­зиція грошей);

>• резерви банків (їх збільшення призводить до розширення пропозиції грошей);

>■ купівля-продаж Центральним банком цінних паперів (вик­ликає збільшення пропозиції грошей);

>- обов’язкове резервування (зменшення його обсягів при­зводить до збільшення пропозиції через вплив на грошову базу);

зміни у співвідношенні “готівка — чекові депозити” та “тер­мінові депозити — чекові депозити” (зменшення першого спів­відношення і зростання другого сприяють підвищенню пропо­зиції грошей);

>■ добробут населення (зростання добробуту населення вик­ликає зростання обсягів чекових депозитів, зменшення готів­ки, що сприяє збільшенню пропозиції грошей);

>• процентна ставка (збільшення середнього рівня процент­них ставок у банківському секторі викликає розширення про­позиції);

»■ банківська паніка (зростання недовіри до банків призво­дить до активного вилучення депозитів із банків, що провокує збільшення готівки в грошовій масі та відповідне зростання пропозиції грошей);

>- наявність та обсяги тіньового сектору економіки, а також протиправної діяльності (активізація протиправної діяльності, розширення тіньового сектору збільшують обсяги готівкових роз­рахунків та провокує збільшення пропозиції грошей в економіці).

Таким чином, грошова пропозиція регулюється, головним чином, Центральним банком, який є одним із найважливіших учасників фінансового ринку.

Попит на гроші — це попит на реальну грошову масу. В найбільш загальному вигляді він є функцією:

/ рівня цін (підвищення рівня цін, яке пов’язане з інфляцій­ними очікуваннями, стимулює зниження попиту на гроші, тобто власники грошей обмінюють їх на інші види активів);

/ інтенсивності товарно-грошового обороту або інтенсив­ності здійснення угод (підвищення ділової активності викли­кає збільшення попиту на гроші);

/ прихильності суб’єктів економіки до заощаджень (попит на гроші зменшується, коли суб’єкти віддають перевагу іншим видам активів).

Попит на гроші складається з:

• попиту на гроші як засобу обігу (діловий, операційний або попит на гроші для здійснення угод);

• попиту на гроші як засобу збереження вартості (попит на гроші як активи або спекулятивний попит);

Попит на гроші для угод залежить від реального обсягу ви­робництва (його зростання викликає зростання попиту на гроші) та швидкості обертання грошей (чим вища швидкість, тим менша кількість грошей потрібна для обслуговування угод).

Попит на гроші як засоби збереження вартості залежить від відсоткової ставки, тобто рівня доходів від фінансових активів. Попит на гроші збільшується зі зменшенням норми відсотка та навпаки. Це пов’язано з тим, що підвищення ставки відсотка збільшує альтернативну вартість грошей і зменшує попит на гроші як активи, згідно теорії переваги ліквідності. Тому рівновага на грошовому ринку пов’язана з рівноважною ціною грошей — відсот­ковою ставкою. Рівноважна ставка відсотка вирівнює кількість гро­шей, що пропонуються і є необхідними в економіці. У встанов­ленні цієї рівноваги особлива роль належить грошовому ринку.

Грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують коштів для свого розвит­ку, з одного боку, і організаціями й громадянами (населенням, домашніми господарствами), які можуть надати такі кошти, — з другого.

Цей ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбан- ківський і валютний ринки. Усі вони виконують декілька ос­новних функцій, в чому і полягає їхня схожість:

У об’єднання дрібних заощаджень населення, держави, при­ватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних гро­шових фондів;

У трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забез­печує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм);

У спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розшире­ного відтворення через видачу опосередкованих позик за схемами:

Центральний банк — комерційний банк; комерційний банк — ко­мерційний банк; комерційний банк — підприємство, населення;

У надання позик державним органам для вирішення невідклад­них завдань, покриття дефіциту бюджету.

Таким чином, грошовий ринок дає змогу здійснювати на­копичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіта­лу між сферами національної економіки. Водночас це — синтез ринків різних засобів платежу. Як переконує досвід країн із роз­виненою ринковою економікою, угоди на грошовому ринку опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комер­ційними банками або іншими установами), які беруть у борг або надають грошові позики, по-друге — інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і обіг різного роду боргових зобов’язань, що реалізуються за гроші на обліковому ринку.

& Отже, грошовий ринок може бути представлений рин­ком готівки і ринком боргових зобов’язань (облікових або боргових інструментів).