4. Управління фінансами в умовах ринкової економіки

Практичне використання фінансового механізму безпосеред­ньо пов’язане з цілеспрямованою діяльністю держави щодо управ­ління фінансами.

Управління містить у собі ряд функціональних елементів: прогнозування, планування, оперативне управління, регулю­вання і контроль. Усі ці елементи забезпечують проведення фінансової політики в поточній діяльності державних органів, юридичних осіб і громадян.

Об’єктами управління є:

грошовий обіг як рух суспільних фондів у грошовій формі в процесі відтворення;

У кругообіг капіталу, що охоплює його авансування, викорис­тання у виробництві, реалізацію виготовленого товару і повер­нення капіталу до вихідної форми;

/ фінансові ресурси і їхні джерела у вигляді грошових фондів, що використовуються для забезпечення безперебійного функціону­вання і розвитку виробництва, соціально-культурної сфери;

У фінансові відносини, які виникають між підприємствами і державними установами, а також відносини між торговими, ко­мерційними й іншими структурами.

Суб’єктом управління фінансами є перший керівник підпри­ємства, планово-фінансова служба, фінансові менеджери. Управ­ління фінансами на рівні держави здійснюється системами зако­нодавчої і виконавчої влади. В Україні це Верховна Рада, Прези­дент і Кабінет Міністрів України. Безпосередньо оперативне управ­ління фінансами покладене на Міністерство фінансів і підзвітні йому регіональні та місцеві органи. Найвищий орган законо­давчої влади — Верховна Рада затверджує державний бюджет і регулює найважливіші відносини у фінансовій діяльності. Це здійснюється через прийняття законів із фінансових питань.

Кабінет Міністрів України формує і здійснює фінансову та грошово-кредитну політику, розробляє і подає Президенту Ук­раїни проект державного бюджету, організовує його виконан­ня, приймає рішення про випуск державних внутрішніх позик, здійснює грошову емісію.

Міністерство фінансів бере участь у розробленні балансу фі­нансових ресурсів, організовує роботу зі складання проекту дер­жавного бюджету, контролює випуск і обіг цінних паперів, бере участь у роботі органів управління фондових бірж. У системі Міністерства фінансів функціонують державна контрольно-ре­візійна служба і Державна податкова адміністрація України. їх очолюють голови, які затверджуються Кабінетом Міністрів Ук­раїни. Основне завдання контрольно-ревізійної служби — здійснення державного контролю за використанням коштів і матеріальних цінностей, їхнім збереженням, станом та досто­вірністю бухгалтерського обліку і звітності. Державна податко­ва адміністрація головним завданням вважає забезпечення відпо­відності законодавства про податки, повний облік усіх плат­ників податків, здійснення контролю і забезпечення правиль­ності розрахунку й сплати податків, контроль за законністю здійснення валютних операцій.

Державне казначейство здійснює оперативне управління ви­датками державного бюджету. Казначейство також збирає, об­робляє й аналізує інформацію про стан державних фінансів, на­дає найвищим законодавчим і виконавчим органам державної влади звітність про фінансові операції уряду і стан бюджетної системи.

Єдину грошово-кредитну політику і регулювання грошового обігу здійснює Національний банк України.

На підприємствах фінансами управляють безпосередньо фі­нансові служби.

Головне завдання працівників фінансових служб підприємства полягає у якнайповнішій практичній реалізації функцій фінансів.

До завдань фінансових служб входять:

мобілізація фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку, забезпечення зростання прибутку, підвищення рента­бельності;

-+ виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом, банка­ми, постачальниками, організаціями з виплат заробітної плати та інших зобов’язань, організація взаєморозрахунків;

-ї сприяння найефективнішому використанню виробничих фондів та інвестицій;

-+ розробка і реалізація фінансових планів;

-ї здійснення заходів для ефективного використання виробни­чих фондів, обігових коштів, контроль за правильним викорис­танням фінансових ресурсів.

З огляду на кризовий стан фінансів підприємств в Україні найважливішими напрямами удосконалення фінансової робо­ти на підприємстві є:

>- системний і постійний фінансовий аналіз діяльності;

>► організація обігових коштів відповідно до наявних вимог із метою оптимізації фінансового стану;

оптимізація витрат підприємства;

>> оптимізація розподілу прибутку і вибір найефективнішої дивідендної політики;

>► ширше впровадження вексельного обігу для оптимізації дже­рел коштів і впливу на банківську систему;

>- використання лізингових відносин для розвитку виробництва; оптимізація структури майна і джерел його формування з метою недопущення незадовільної структури балансу;

>- розробка і реалізація стратегічної фінансової політики під­приємства.

Також у державі необхідно створити систему спеціалізова­них бірж, вторинний ринок державних цінних паперів, що служитиме фактором неемісійного фінансування дефіциту бюджету.

Таким чином,

(А

до управління фінансами входить проведення загаль­ної фінансової політики держави, здійснення функцій планування і координації фінансових ресурсів, розроб­ка фінансового законодавства, розробка бюджету, збір податків, випуск позик, управління державним боргом.

У першу чергу комплексне управління фінансами здійснюєть­ся шляхом застосування механізму планування.

Фінансове планування - процес розроблення систе­ми фінансових планів з окремих аспектів фінансової діяльності, що забезпечують реалізацію фінансової стратегії підприємства в майбутньому періоді.

Вихідними передумовами фінансового планування на під­приємстві є:

>* фінансова стратегія підприємства і система цільових фінан­сових нормативів, розроблені на перспективу;

>- фінансова політика з окремих аспектів фінансової діяль­ності підприємства;

>- планові обсяги операційної та інвестиційної діяльності під­приємства;

показники, що характеризують розвиток фінансового рин­ку в розрізі окремих його аспектів;

результати фінансового аналізу за попередній період і оцінка фінансового стану підприємства на початок планового періоду.

Щоб забезпечити досягнення цілей управління, треба вирі­шити такі основні завдання фінансового планування:

обґрунтування обсягів і пошук децентралізованих і центра­лізованих коштів, необхідних для розв’язання виробничих, невироб­ничих, територіальних і загальнодержавних проблем;

■+ забезпечення необхідних умов ефективного функціонування фінансів;

•+ мобілізація нових доходів, фондів, резервів.

Таблиця 2.1

Види фінансового планування і форми подання його результатів

Види фінансового планування	Форми подання результатів планування	Період планування
У. Прогнозування фінансової діяльності	Загальна фінансова стратегія і фінансова політика з окремих аспектів фінансової діяльності підприємства	3-5 років
2. Поточне планування фінансової діяльності	Фінансові плани з окремих аспектів фінансової діяльності	1 рік
3. Оперативне планування фінансової діяльності	Бюджети	Місяць, квартал

Фінансове планування охоплює 3 основних види: прогнозування фінансової діяльності;

У поточне планування фінансової діяльності;

У оперативне планування фінансової діяльності.

Види фінансового планування і форми подання результатів наведені в таблиці 2.1.

Всі види фінансового планування перебувають у взаємозв’язку і здійснюються у певній послідовності.

-> І етап — прогнозування фінансової діяльності, що ви­значає завдання поточного планування. Це найскладніший етап планування, що потребує високої кваліфікації фахівців. Під фінансовою стратегією підприємства слід розуміти формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності і вибір най­ефективніших шляхів їхнього досягнення. Це генеральний план дій для забезпечення підприємства коштами. Він охоплює пи­тання теорії і практики фінансів, їхнього планування, вирішує завдання, які забезпечують фінансову стійкість підприємства в ринкових умовах господарювання.

Фінансова стратегія пов’язана з тенденціями розвитку окре­мих сегментів фінансового ринку і містить у собі:

>- 1. Визначення загального періоду формування фінансо­вої стратегії. Головним при цьому є передбачуваність розвит­ку економіки в цілому і фінансового ринку зокрема. В умовах нестабільності цей період не може бути занадто тривалим і в середньому становить 3—5 років, тим часом як у розвинених країнах найбільші компанії розробляють стратегію терміном на 10—15 років.

2. Формування стратегічних цілей фінансової діяльності. Розрізняють головну стратегічну мету і стратегію виконання ок­ремих стратегічних завдань. Головною стратегічною метою є забезпечення підприємства потрібними й достатніми грошо­вими ресурсами і максимізація їх ринкової вартості. Для до­сягнення головної мети необхідними є: формування фінансо­вих ресурсів і централізоване стратегічне управління ними; виявлення вирішальних напрямів і зосередження зусиль на їхньому виконанні, забезпечення маневреності і використан­ня резервів фінансовим управлінням підприємства; ранжиру- вання і поетапне досягнення цілей, відповідність фінансових

дій економічному стану і матеріальним можливостям підприєм­ства; об’єктивний облік фінансово-економічного стану і реаль­ного фінансового стану підприємства в кожен період; створен­ня і підготовка стратегічних резервів; врахування своїх еконо­мічних і фінансових можливостей; маневрування і боротьба за ініціативу для досягнення вирішальної переваги над конкурен­тами. Стратегія досягнення приватних цілей полягає у вмілому виконанні фінансових операцій, спрямованих на забезпечення реалізації головної стратегічної мети.

Важливою частиною фінансової стратегії є розробка певної системи перспективних фінансових нормативів, таких як: се­редньорічний темп зростання власного капіталу; коефіцієнт рентабельності власного капіталу; співвідношення оборотних і позаоборотних активів; рівень ліквідності активів; граничний рівень фінансових ризиків; мінімальне співвідношення власно­го і всього використовуваного капіталу; співвідношення довго- і короткострокової заборгованостей. Система розроблених фінан­сових нормативів формує стратегічну фінансову модель підпри­ємства, що використовується в процесі поточного й оператив­ного планування.

2. Розробка фінансової політики з окремих аспектів фінан­сової діяльності. Формування такої фінансової політики має багаторівневий характер.

>> 4. Конкретизація показників фінансової стратегії за пе­ріодами її реалізації. Це передбачає встановлення послідовності і термінів досягнення окремих цілей і стратегічних завдань.

>- 5. Оцінка розробленої фінансової стратегії. Вона прово­диться за такими параметрами: її узгодженість із загальною стратегією економічного розвитку; внутрішня збалансованість цільових стратегічних нормативів; реалізовуваність стратегії з урахуванням прогнозованої кон’юнктури фінансового ринку; прийнятність рівня ризиків, пов’язаних із її реалізацією; ре­зультативність стратегії.

Таким чином, розробка фінансової стратегії дає змогу прий­мати ефективні управлінські рішення, пов’язані з розвитком підприємства.

2. етап — поточне планування фінансової діяльності, що полягає в розробці системи фінансових планів з окремих аспектів фінансової діяльності підприємства на майбутній рік із розбив­кою за кварталами. Це планування допоможе визначити на май­бутній період усі джерела фінансування, сформувати систему доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність під­приємства, визначити структуру його активів на кінець плано­вого періоду.

У процесі поточного планування зазвичай розробляються такі види фінансових планів:

У план доходів і витрат щодо виробничо-комерційної операцій­ної діяльності;

У план надходження і витрат коштів;

У балансовий план;

У план формування і використання фінансових ресурсів.

Першим етапом поточного планування фінансової діяльності є розробка плану доходів і витрат щодо основної господарської діяльності. Мета розробки цього плану — визначення суми чис­того прибутку в плановому періоді.

До основних показників такого плану належать: обсяг ви­робництва продукції; сума і рівень доходів від реалізації про­дукції; сума постійних витрат; сума і рівень змінних витрат; ставки і сума основних податкових платежів; прибуток підприємства.

Розробка плану надходження і витрат коштів є другим ета­пом поточного планування. Мета розробки такого плану — забезпечення постійної платоспроможності підприємства на всіх етапах планового періоду. Виходячи з цього, показни­ки плану розраховуються не тільки щоквартально, а й що­місячно. З огляду на високу фінансову відповідальність за прострочення платежів при плануванні необхідно передба­чати не лише відповідність надходження і витрат грошових активів, а ще й наявність певних резервів у формі залишку вільних коштів.

Розробка фінансового плану підприємства, що містить про­гноз складу його активів і пасивів, є третім етапом поточно­го фінансового планування. Мета складання балансового пла­ну — визначення можливості приросту окремих активів і фор­мування оптимальної фінансової структури капіталу підпри­ємства, що забезпечує фінансову стійкість його розвитку.

При плануванні активів оптимізується співвідношення обо­ротних і позаоборотних активів, а в складі оборотних — окре­мих їхніх груп за рівнем ліквідності. При плануванні пасивів оптимізується співвідношення власних і позикових засобів, а в складі позикових — короткострокових і довгострокових зо­бов’язань.

Розробка плану формування і використання фінансових ре­сурсів є завершальним етапом поточного фінансового плану­вання. Мета розробки — акумуляція і цілеспрямована витрата фінансових ресурсів, що забезпечують фінансовий розвиток підприємства в плановому періоді.

2. етап — оперативне планування фінансової діяльності. Воно полягає в розробці системи бюджетів — короткостроко­вих оперативних фінансових планів (до одного року), що від­ображають надходження і витрати коштів з окремих аспектів фінансової діяльності, окремих господарських операцій, ін­вестиційних проектів. При розробці бюджету необхідно ви­рішити два завдання:

по-перше, визначити обсяг і структуру витрат; по-друге, забезпечити покриття цих витрат фінансовими ре­сурсами з різних джерел.

На практиці використовують два види бюджетів — капіталь­ний і поточний.

Капітальний бюджет, або бюджет капітальних витрат і надхо­джень засобів, розробляється на етапі здійснення реального інвесту­вання і відображає витрати на придбання довгострокових поза­оборотних активів і планові фінансові ресурси з різних джерел.

Поточний бюджет, або бюджет поточних грошових витрат і доходів, розробляється за окремими господарськими операція­ми або в цілому за господарською діяльністю підприємства, але в короткостроковому періоді. Тут знаходять відображення поточні витрати і доходи від господарської діяльності.

І& Таким чином, фінансове планування охоплює весь комп­лекс заходів як із формування планових завдань, так і з втілення їх у життя.

Поряд із фінансовим плануванням важливу роль в управлінні фінансами відіграє фінансовий контроль і аудит.

Фінансовий контроль і аудит - це форми контролю за створенням, розподілом і використанням грошових ресурсів у всіх сферах фінансової системи країни.

На контроль покладене завдання профілактики ефективності здійснення господарсько-фінансової діяльності в межах держав­ної законності; забезпечення заощадження національного ба­гатства; суворого дотримання режиму економії; повернення збитків, що створюються внаслідок безгосподарності, роз­крадання суспільного майна, безвідповідального ведення гос­подарської і фінансової діяльності.

Потреба в державному регулюванні й контролі підсилюється економічними умовами України, а саме тим, що:

1. слабка платіжна дисципліна заважає розвитку стабіль­ної фінансової системи країни;

2. існує бартеризація господарських зв ’язків. Товарний обіг призводить до зростання дебіторської і кредиторської заборгова­ностей і відпливу готівки в тіньовий обіг;

3. нинішня система пільг паралізує усі фінанси країни. Не­допустимою є практика, коли пільги надаються суб’єктам го­сподарювання, а потім ніхто не контролює використання додат­кових ресурсів, які суб’єкт одержав у результаті отриманих пільг;

Не можна допускати розбазарювання і вибуття промислово­го потенціалу з виробничого обороту. Держава має поставити під якнайсуворіший контроль формування ринкової кон’юнк­тури, використання закордонних кредитів.

Держава повинна на законодавчій основі контролювати про­цеси грошового обігу, конвертованості й підтримки валютного курсу, створення резервних фондів, емісію грошей і цінних па­перів, формування співвідношень готівкового і безготівкового обороту, його структурних змін і т. д.

Контролю підлягають окремі види діяльності (що зачіпають загальнодержавні інтереси) — банківська, кредитна, фінансова і податкова системи, а також доходи і витрати державного бю­джету. Також держава повинна безпосередньо регулювати зміни місцевих бюджетів і платіжного балансу.

В Україні фінансовий контроль здійснюється з боку Держав­ної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, 44

Національного банку і фінансових органів, незалежних аудитор­ських структур тощо.

Фінансовий контроль проводиться шляхом вивчення ефектив­ності фінансової політики держави, перевірки відповідності вста­новленим законам правильності діяльності різноманітних струк­тур і посадових осіб у фінансовій сфері.

Фінансовий контроль поділяється на два основних види:

У 1. Зовнішній, який спрямований в основному на пере­вірку відповідності напрямів фінансової діяльності й окремих фінансових операцій суб’єктів господарювання чинним право­вим нормам. Його, як правило, здійснюють зовнішні органи.

У 2. Внутрішній, який являє собою процес перевірки вико­нання і забезпечення реалізації всіх управлінських рішень у сфері фінансової діяльності підприємства; попередження кризових ситуацій, що призводять до банкрутства. Організація внутріш­нього фінансового контролю базується на побудові системи моніторингу фінансової діяльності. Система моніторингу — це розроблений на підприємстві механізм здійснення постійного спостереження за найважливішими поточними результатами фінансової діяльності в умовах постійно мінливої кон’юнктури фінансового ринку й економіки в цілому.

Основною метою розробки системи моніторингу фінансової діяльності є своєчасне виявлення відхилень фактичних резуль­татів діяльності від прогнозованих, виявлення причин знижен­ня її ефективності, розробка пропозицій щодо коригування окре­мих напрямів фінансової діяльності. З цією метою, як правило, розраховуються базові групи фінансових показників: ліквідності, платоспроможності, діяльності й прибутковості. Для ефектив­ного здійснення внутрішнього контролю необхідне дотримання таких умов:

спрямованості контролю на реалізацію фінансової стратегії підприємства;

•+ орієнтації контролю на кількісні параметри;

-Ф відповідності контролю специфіці методів фінансового ана­лізу і планування;

•+ своєчасності контролю;

гнучкості контролю;

-+ простоті контролю;

•+ економічності контролю.

За термінами проведення фінансовий контроль поділяєть­ся на:

/ попередній;

У поточний;

/ подальший.

Попередній проводиться на стадії складання, розгляду і за­твердження фінансових планів, кошторисів, бюджетів. Він пере­дує здійсненню господарських операцій. Поточний —здійснюєть­ся в процесі виконання фінансових планів, у ході самих госпо- дарсько-фінансових операцій. Його завдання — своєчасний конт­роль правильності, законності й доцільності здійснених витрат, використання отриманих доходів, повноти і своєчасності розра­хунків із бюджетом. Він проводиться фінансовими службами. Подальший контроль організовується у формі перевірок і ревізій щодо правильності, законності й доцільності виконання фінан­сових операцій. Основні його завдання — виявлення хиб і недо­глядів у використанні різного роду ресурсів, застосування за­ходів щодо запобігання надалі випадкам порушень фінансової дисципліни.

В умовах розвитку ринкових відносин зростає роль неза­лежного фінансового контролю й аудиту. Аудит являє собою інститут незалежного зовнішнього фінансового контролю, що здійснюється в умовах ринкової економіки аудиторською служ­бою на договірній основі. Мета аудиту — встановлення досто­вірності фінансової звітності підприємства і відповідності здійснюваних ним фінансових і господарських операцій чин­ним законодавчим актам.

Ж Отже, фінансовий контроль є і має бути важливою функцією державного управління фінансами й економі­кою в цілому. Організаційні форми контролю повинні відповідати вимогам Конституції України, законів Ук­раїни “Про власність”, “Про підприємства”. А сам фінан­совий контроль варто розглядати як процес вивчення, порівняння, визначення, фіксації проблем та вжиття за­ходів щодо їх розв’язання, усунення порушень для до­сягнення збалансованості, пропорційності й оптимізації економічних і соціальних процесів.

Питання до обговорення:

1. Фінансова політика та її види. '

2. Поняття фінансового механізму та його характеристика.

3. Особливості управління фінансами в умовах ринкової економіки.

4. Сучасна фінансова система. Особливості в Україні.

Доповіді:

1. Особливості фінансової системи в Україні.

2. Фінансова політика України в умовах переходу до ринкової економіки.

1. На яких рівнях розглядається фінансова політика як спосіб органі­зації і використання фінансових відносин? Яка мета фінансової політики на кожному рівні?

2. Дайте характеристику складовим елементам фінансової політи­ки. На що направлена фінансова політика України?

3. В залежності від завдань, які поставлені перед фінансовою полі­тикою, її поділяють на три типи. Дайте характеристику кожно­му типу та назвіть основні засоби, які використовуються при реалізації того чи іншого типу політики.

4. Вкажіть позитивні та негативні риси кожного типу фінансо­вої політики. Що лежить в основі класифікації типів фінансо­вої політики? Який тип фінансової політики характерний для України?

5. Реалізація фінансової політики - це складне економічне явище. З яких етапів складається реалізація фінансової політики? Розкрийте суть кожного з етапів.

6. Розкрийте суть фінансового механізму. Вкажіть які інструмен­ти створює фінансовий механізм. У чому особливість фінансових інструментів, що використовуються в Україні?

[Тести для самоперевірки

1. Комплекс державних заходів, що забезпечують ефективне функціо­нування фінансів і фінансової системи — це:

а) фінансова стратегія;

б) фінансовий механізм;

в) фінансова політика.

2. До основи регулюючого типу фінансової політики покладена еконо­мічна теорія:

а) Адама Сміта;

б) Дж. М. Кейнса;

в) Давида Рікардо;

г) Карла Маркса.

3. Досягнення максимальної концентрації фінансових ресурсів у держа­ви — головна мета:

а) планово-директивної фінансової політики;

б) класичної фінансової політики;

в) регулюючої фінансової політики.

4. Прибутковий податок став головним механізмом регулювання у:

а) планово-директивній фінансовій політиці;

б) класичній фінансовій політиці;

в) регулюючій фінансовій політиці.

5. Бюджетну резолюцію в Україні щорічно приймає:

а) Верховна Рада України;

б) Кабінет Міністрів України;

в) Національний банк України;

г) Міністерство фінансів України.

6. Сукупність форм і методів, за допомогою яких забезпечується ство­рення, мобілізація і використання централізованих і децентралізованих грошових доходів, фондів і резервів — це:

а) фінансові важелі;

б) фінансова політика;

в) фінансовий механізм;

г) фінансова стратегія.

7. Бюджети є формою представлення результатів:

а) оперативного планування фінансової діяльності;

б) поточного планування фінансової діяльності;

в) прогнозування фінансової діяльності.

8. Система довгострокових цілей фінансової діяльності і вибір найбільш ефективних шляхів їхнього досягнення — це:

а) фінансова стратегія;

б) фінансове планування;

в) фінансове управління;

г) фінансовий контроль і аудит.

9. Поточне фінансове планування здійснюється на період:

а) 3-5років;

б) місяць-квартал;

в) 1 рік.

10. Побудова системи моніторингу фінансової діяльності є основою:

а) зовнішнього фінансового контролю;

б) внутрішнього фінансового контролю.

^ЦЦЦЦщ^екомендована література

1. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т.2. - К.: Ника - Центр, 1999.

2. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами - М.: Финансы и статистика, 1996.

3. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? - М.: Финансы и статистика, 1997.

4. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навч. посіб. - К.: Основи, 1997.

5. Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної еко­номіки: Монографія. - К.: Атіка, 1999.

6. Мишкін Ф. С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. - К.: Основи, 1998.

7. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. А. М. Мороза, М. Ф. Пуховкіної. - К.: КНЕУ, 1998.

8. Перар Ж. Управление международными денежными потоками. - М.: Финансы и статистика, 1998.

9. Поляков В. П. Москвина Л. Н. Структура и функции центральных банков. Заруб, опыт: Учеб. пособ. - М.: ИНФРА-М., 1996.

10. Словарь-справочник менеджера / Под ред. М. Т. Лапусты. - М.: ИНФРА-М, 1996.

11 .Финансы: Учеб. пособ. / Под ред. А. М. Ковалевой. - М.: Финансы и статистика, 1996.

12. Фільиїтейн Л. М. Фінанси України: Навч. посіб. - К.: Державне Центрально-Управлінське Видавництво, 1996.

13. Фінансова діяльність підприємств: Навч. посіб. / За ред. Г. Г. Кірей- цева. - Житомир: ЖІТІ, 2000.

ІА.Шим Дж. Финансовый менеджмент. - М.: ФИЛИНЪ, 1996.

ТЕМА З

ГРОШОВИЙ РИНОК

0 План викладу матеріалу теми