4. Фонди і компанії, які спеціалізуються на капіталізації процентних ставок грошового ринку.

До першої групи належать інвестиційні компанії і фонди, що купують переважно державні, муніципальні і корпоративні облігації, які вважаються на західному фондовому ринку най­менш ризикованими видами цінних паперів. У цих компаній найнижчі комісійні: за передплату — не більш як 4 %, за управ­ління цінними паперами — від 0,25 до 0,60 %.

До другої групи належать інвестиційні компанії, що здійсню­ють довгострокові інвестиції. Вони купують акції, конвертовані облігації і похідні фінансові інструменти, такі, як опціони на фондові індекси і варанти. Клієнтами таких компаній виступа­ють особи, для яких прийнятним є підвищений ризик при роз­міщенні хоча б частини їхніх активів. Комісійні за послуги цих компаній найвищі: за передплату — до 6 %, за управління — до 1,5 %. До цієї групи належать, зокрема, американські об’єднані інвестиційні трасти і управлінські компанії.

До третьої групи належать компанії і фонди, які здійснюють диверсифікацію довгострокових фінансових вкладень у різні цінні папери. Така диверсифікація є надійним методом обме­ження ризику втрати капіталу. Для здійснення подібної інвес­тиційної стратегії потрібно розпоряджатися досить значним капіталом. Рівень комісійних у цієї групи компаній середній: за передплату — не більш як 5 %, за управління — 1 %.

До четвертої групи належать компанії, що спеціалізуються на капіталізації відсоткових ставок грошового ринку. Це взаємні фонди грошового ринку, про які згадувалося раніше. Такі ком­панії здійснюють інвестиції на дуже короткий строк, укладаю­чи навіть одноденні угоди, тому ризик втрати капіталу незнач­ний. Клієнтура таких компаній найрізноманітніша: приватні осо­би, які бажають отримати більш високий відсоток за своїми заощадженнями в порівнянні з банківським, і фірми, які інвес­тують вільні кошти. Комісійні з передплати, як правило, не стягуються, оскільки мова йде про короткострокові інвестиції.

З метою зменшення ризику інвестування необхідно врахову­вати різноманітні фактори, найважливішими з яких є дохідність, рівень оподаткування, термін фінансових вкладень. Принцип рівності доходів передбачає, що прибутковість від різних варі­антів інвестування повинна бути однаковою. Інакше почнеться активна скупка дохідніших активів, що викличе приплив капі­талу в одні галузі на шкоду іншим.

При виборі стратегії інвестування факторами, що визнача­ють галузеву структуру інвестиційного портфеля, залишаються ризик і дохідність інвестицій. При виборі цінних паперів фак­торами, які визначають дохідність інвестицій, є рентабельність виробництва і перспектива зростання обсягу продажу. Високо­рентабельний бізнес забезпечує найменший період окупності і створює передумови для реінвестування прибутку в розвиток виробництва. Інвестиційна привабливість окремого підприєм­ства залежить від показників, що характеризують його фінан­совий стан. Інвесторів безпосередньо цікавлять показники, що впливають на дохідність капіталу підприємства, курс акцій та рівень дивідендів. Від рівня дохідності (рентабельності) зале­жить за інших рівних умов розмір дивідендів за акціями. Це найзагальніший показник, що відповідає на питання, який при­буток отримає підприємство з розрахунку на 1 грн. активів. У показнику рентабельності капіталу результат поточної діяль­ності даного періоду порівнюється з наявними у підприємства основними і обіговими коштами (активами). Рентабельність ка­піталу розраховується як добуток рентабельності продукції і обо­ротності активів (виручка від реалізації, поділена на середню за період, що аналізується, вартість активів): .

П / А = П / Р ■ Р / А , (9.1)

де П — балансовий прибуток; А — середня за період, що аналі­зується, вартість активів; Р — виручка від реалізації продукції.

Для оцінки інвестиційного потенціалу підприємства має зна­чення, за рахунок яких факторів зростає чи знижується рента­бельність капіталу. Показник ефективності використання капі­талу підприємства, який у кінцевому підсумку цікавить його акціонерів, — це відношення чистого прибутку до вартості ак­тивів. Визначення дивідендів із розрахунку на одну акцію здійснюється лише виходячи з розміру чистого прибутку. Рівень дивідендів залежить від величини чистого прибутку та від того, яку його частину вирішено спрямувати на виплату дивідендів.

Власників звичайних акцій більшою мірою цікавить курс акцій, ніж рівень дивідендів. Курс акцій залежить від цілого ряду фінан­сових показників акціонерного товариства. Найпростіший по­казник — співвідношення рівня дивідендів, які сплачуються за звичайними акціями, і ставки банківського відсотка за депози­тами. Курс акції дорівнює добутку цього співвідношення і номі­нальної ціни акції. Однак такий підхід до оцінки курсу акцій не дає уявлення про перспективність вкладення коштів у певне акціонерне товариство. Більш правильно визначати курс акцій виходячи з можливостей акціонерного товариства у сплаті диві­дендів. Для цього потрібно розрахувати чистий прибуток на одну звичайну акцію, але не на будь-яку дату, а протягом декількох періодів, які аналізуються (кварталів, а якщо можливо — років).

На розвиненому ринку цінних паперів вартий уваги ще один показник, який оцінює курс акцій. Він розраховується як відно­шення курсу акцій до чистого прибутку (або розміру дивідендів) на одну акцію. Якщо припустити, що курс акцій залежить лише від їх номіналу, чистого прибутку на одну акцію (або дивіден­ду) і рівня банківського відсотка, тоді:

А_к = А_н х (ЧПх 100)/пБ_в , (9.2)

або

А_КІ=(А_нхДх100)/пБ_в,

де А_к> А_к1 — курсова ціна акції; ЧП — чистий прибуток акціонер­ного товариства; Д — сума дивідендів, які сплачуються за зви­чайними акціями; п — кількість випущених звичайних акцій; Б_в — рівень банківського відсотка за депозитами.

У цьому разі відношення курсу акцій до чистого прибутку (суми дивідендів) дорівнює:

А_к / ЧП = (А_н ■ 100)/Б_в ; А_к,/Д = (А_н ■ 100) /Б_в .

Таким чином, якби курс акцій формувався лише залежно від їхнього номіналу і розміру чистого прибутку (дивідендів) на одну акцію, то відношення курсу акцій до чистого прибутку (розміру дивідендів) у всіх випадках дорівнювало б номіналу, поділеному на рівень банківського відсотка за депозитами. Однак курс акцій формується під впливом причин ринкового харак­теру і залежить не лише від рівня чистого прибутку (дивіден­дів) на одну акцію. Іноді низький рівень дивідендів за акціями

пов’язаний із необхідністю використовувати в певному періоді прибуток для розвитку виробництва. Це може означати, що в наступні періоди дивіденди можуть бути досить високими.

Всю цю множинність факторів необхідно враховувати для оцінки потенціалу інвестицій у цінні папери при формуванні портфеля.

Для того щоб забезпечити стійкість портфеля цінних паперів, інвестори обмежують розмір вкладень у цінні папери одного емі­тента, досягаючи таким чином зниження ступеня ризику. При вкладанні коштів у акції промислових компаній здійснюється їх галузева диверсифікація. Взаємні фонди грошового ринку, які працюють із короткостроковими цінними паперами приватних емітентів і держави, проводять диверсифікацію, управляючи змішаним пакетом фінансових активів. Цей пакет містить: дер­жавні облігації, короткострокові цінні папери муніципалітетів, сертифікати пайової участі інших інвестиційних інститутів.

Управління диверсифікованим портфелем потребує проведення постійних операцій із цінними паперами для підтримки якості портфеля і забезпечення зростання його поточної вартості.

Діяльність інвестиційних компаній і фондів у кожній країні має свою специфіку, яка залежить від особливостей фондового ринку. У більшості країн у структурі портфельних інвестицій переважають не акції, а облігації та короткострокові цінні папери (табл. 9.2).

Таблиця 9.2

Структура портфельних інвестицій і клієнтура інвестиційних компаній

Країна	Структура портфельних інвестицій, %		Склад клієнтів, %
	Облігації та коротко­строкові цінні папери	Акції	Індиві­ дуальні інвестори	Установи	Під­ приємства
Франція	80	20	50	20	ЗО
Велико­ британія	20	80	75	25	-
Німеччина	80	20	50	25	25
Італія	75	25	95	5	-
Іспанія	80	20	90	-	10

Кошти, отримані інвестиційною компанією під час продажу пер­ших пакетів власних акцій, звичайно відразу ж вкладаються в рин­кові активи. Вибір активів здійснюється виходячи з інвестиційних властивостей цінних паперів і стану фінансового ринку. В західній практиці пропозиція цінних паперів здійснюється інвестиційними інститутами за принципом “пропозиція всіх зусиль”, “твердого зобов’язання” або “страхування недорозміщення”. У першому ви­падку ризик недорозміщення несе фірма-емітент, а інвестиційна компанія продає можливу кількість акцій за комісійні. При дру­гому варіанті весь випуск цінних паперів купує інвестиційна ком­панія і перепродає його за ціною, що не набагато перевищує по­чаткову. При “страхуванні недорозміщення” інвестиційний інсти­тут розміщує цінні папери від імені емітента протягом обумовле­ного терміну, а частину, якої не було розміщено, потім викуповує.

Здійсненням портфельних стратегій займаються спеціально підготовлені менеджери, яких називають портфельними мене­джерами. Доручення клієнта щодо формування стійкого портфе­ля фінансових активів і проведення моніторингу (відстеження) його дохідності називають договором портфельного управління.

В Україні через нерозвиненість фінансового ринку та ринку цінних паперів при формуванні портфеля цінних паперів інве­стори, як правило, ставлять за мету: