2. Суб’єкти фінансового ринку

Фінансовий ринок являє собою специфічну сферу економіч­них відносин, яка створюється лише учасниками операцій купівлі-продажу фінансових інструментів в умовах певної інфра­структури, яка постійно змінюється.

Регулювання фінансового ринку виконує такі функції:

»- виявлення стратегічних напрямків розвитку фінансового ринку та ролі його учасників;

»• створення сприятливих умов для розвитку фінансового ринку в межах діючого в країні законодавства;

>- встановлення відповідальності сторін та недопущення по­рушень умов функціонування фінансового ринку.

Регулювання фінансового ринку включає правове, нормативне та інформаційне забезпечення. В країнах із ринковою економі­кою норми фінансового ринку створювались протягом деся­тиріч. Процеси глобалізації та інтернаціоналізації у сфері міжна­родних відносин зумовили необхідність розробки та впровад­ження єдиних стандартів, процедур, умов розрахунків на фінан­совому ринку. Найважливішими є рекомендації Групи ЗО — Міжнародної організації незалежних експертів; міжнародні нор­ми банківського регулювання та нагляду; міжнародні нормати­ви Женевської та Гаазької конвенцій по лізингу та факторингу.

В Україні регулювання фінансового ринку здійснюється Кон­ституцією України. Цей основний закон нашої держави вияв­ляє права та обов’язки законодавчої, виконавчої та судової влади у сфері функціонування фінансового ринку.

Законами України встановлені основи функціонування гро­шового, кредитного ринків, а також фінансового ринку в ціло­му; порядок випуску та обігу фінансових інструментів, у тому числі державних; порядок утворення та погашення внутрішнь­ого та зовнішнього боргу та ін.

На відносини між учасниками фінансового ринку та ефек­тивність його функціонування впливають нормативно-правові акти виконавчої влади, тобто міністерств, відомств, НБУ, дер­жавних комісій. Ці органи щорічно в межах своєї компетенції видають накази, рішення, постанови, інструкції щодо ведення корпоративної діяльності, реєстрації цінних паперів, органі­зації депозитарної діяльності, регулювання процесів інвесту­вання та відповідних сегментів фінансового ринку. Для ефек­тивного проведення операцій на фінансовому ринку відносини між суб’єктами оформлюються відповідними угодами.

В Україні регулювання фінансового ринку повинно бути на­правлене на:

/ захист прав інвесторів, як індивідуальних, так і інституціо- нальних;

/ чітку визначеність обов’язків емітентів та інших учасників із метою повного та достовірного розкриття інформації, ефек­тивного виконання фінансових операцій;

У подальший розвиток інституту саморегулювання;

/ подальше впровадження та ефективне використання сис­теми єдиних стандартів, процедур та умов розрахунків;

У формування повноцінної системи моніторингу, особливо на ринку цінних паперів;

У подальший розвиток нормативно-правової бази.

Слід зауважити, що грошовий ринок недостатньо відобра­жений у законодавчій базі, тому особливу увагу необхідно при­ділити обліковому та міжбанківському ринкам. Ринок капіталів традиційно є високорегульованим та потребує створення умов для підвищення ліквідності фінансових інструментів та кре­дитної системи; ефективності контролю з боку держави за фінансовим ринком.

У ролі суб’єктів фінансового ринку з правової точки зору виступають індивідуальні, інституціональні учасники та орга­ни державного регулювання.

Індивідуальні учасники — це фізичні особи, які мають певні права та зобов’язання на фінансовому ринку згідно чинного законодавства. В цій ролі можуть виступати громадяни даної держави, особи без громадянства та іноземні громадяни.

Інституціональні учасники — це юридичні особи, які не є орга­нами державного регулювання. До них належать підприємства, організації, товариства, компанії, фонди тощо. Ці учасники мають відокремлене майно, характеризуються організаційною єдністю, мають змогу виступати від свого імені, наділені певними правами та обов’язками, мають розрахункові рахунки в банку та інше.

Особливе місце займають на фінансовому ринку органи дер­жавного регулювання. В цій ролі виступають органи законо­давчої, виконавчої та судової влади, а також державні органи, які не належать до вищеназваних органів.

Закони регулюють ринок та встановлюють над ним конт­роль. Обов’язковими для виконання учасниками фінансового ринку є нормативно-правові акти виконавчої влади, які вида­ються з метою регулювання окремих сегментів фінансового рин­ку, захисту прав учасників ринку.

Слід мати на увазі, що суперечки, пов’язані з невиконанням зобов’язань за угодами між учасниками операцій на фінансо­вому ринку, вирішуються в господарському суді.

В залежності від функцій, які виконують суб’єкти ринку, їх поділяють на основні та інфраструктурні.

Основні учасники своїми діями створюють ринок, підтриму­ють рух фінансових інструментів та забезпечують безперервність і постійність взаємодії на ньому.

Інфраструктурні учасники фінансового ринку повинні допо­магати та прискорювати взаємодії між основними суб’єктами, сприяти підвищенню ефективності та якості проведення опе­рацій, тобто забезпечувати удосконалення окремих сегментів та фінансового ринку в цілому.

Головними суб’єктами фінансового ринку є домашні госпо­дарства, фірми і підприємства, фінансові інститути і держава.

Через фінансові інститути (банки, страхові компанії, цільові фонди) заощадження домашніх господарств, фірм і підприємств надходять до інших суб’єктів господарювання і дають їм змогу задовольнити потребу в коштах для розширення своєї діяльності.

Держава, надаючи кредит і отримуючи позики, відіграє ви­рішальну роль на фінансовому ринку. Свій вплив вона здійснює через управління відсотком, грошовою масою, кредитами, ва­лютним курсом.

Суб’єкти фінансового ринку можуть виступати в ролі пози­чальника та інвестора. А фінансові інститути відіграють на цьому ринку роль посередника.

	Позичальники - це фізичні або юридичні особи, які залучають кошти інших суб’єктів для розвитку своєї діяльності.
А
	Інвестори - громадяни та юридичні особи країни,
А	а також іноземні громадяни, фірми, держави, які прий­мають рішення про вкладання особистих, позичених
	або залучених коштів в об’єкти інвестування.

Фінансові інститути - це посередники, які забезпе­чують зустріч інвестора і позичальника. До них нале­жать: банківські установи (емісійні, комерційні, інвести­ційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки) та спеці­алізовані небанківські установи (страхові й інвестиційні

компанії, фінансові, ш	дошш фонд») ощадні уотано	*и).
	■ - "ЄТтрТМ'В— БІБЛІОТЕКА	17

Основні типи фінансових посередників подано у табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Ж® п.п.	Типи фінансових посередників	Види діяльності з цінними паперами *
1.	Торговці цінними паперами	А, Б, В, Г (Е)
2.	Інвестиційні фонди	А,Ґ(А)
3.	Довірчі товариства	А, Б. В. Г, Д (А, Д Е)
4.	Страхові компанії	(Е)
5.	Товариства покупців	(Е)
6.	Банки	А, Б. В, Г

* Види діяльності з цінними паперами: А — комерційна; Б — комісійна; В — випуск; Г — консультування; Г — спільне інвестування за допомогою емісії інвестиційних сертифікатів; Д — представницька; Е — посередницька.

Основна функція фінансових посередників — це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних позичальників і навпаки. їхня діяльність вигідна і для заощаджу­вачів (інвесторів), і для позичальників, а саме:

У відпадає потреба в пошуках один одного;

У знижується ризик неповернення позики або неефективних капіталовкладень;

У з попереднього випливає зростання відсоткового доходу за­ощаджувана;

У знижуються сумарні витрати позичальника на отримання по­зики за рахунок зменшення моральних, фізичних зусиль та витрат часу на залучення капіталу декількох заощаджувачів для отримання потрібної суми позики;

У дрібні заощаджувачі дістають можливість брати участь у бізнесі, який дає вищі прибутки (порівняно з наданням у борг невеликої суми), але який був недосяжний для них через необхідність значних інвестицій;

У часто для заощаджувачів привабливішою є можливість отри­мання гарантованого доходу на свій капітал (наприклад, у вигляді бан­ківського відсотка, доходу з облігацій, отримання пенсійних прав), ніж ризик участі в не завжди надійних проектах (наприклад, купівля акцій);

У фінансові посередники зменшують витрати на здійснення фінан­сових операцій. Це досягається за рахунок уніфікації та спеціалізації, які дають можливість краще вивчити ринок, фінансовий стан потен­ційних клієнтів і одержувати більші прибутки.

Таким чином, фінансові посередники зменшують операційні витрати, знижують ризик, зменшують асиметричність інфор­мації у взаєминах “кредитор (інвестор) — позичальник” (сторо­на, що надає позику чи інвестує гроші, має менше інформації про сторону, що її отримує).