3. Арбітражний суд не завжди може захистити права век­селетримача, якщо він припустився грубої необережності;

4. Ділова порядність знаходиться не на найвищому рівні.

У процесі становлення ринку та підвищення динамічності нашої економіки вексель знову опиняється у центрі уваги з цілого ряду причин:

по-перше, він за своєю природою є цінним папером, який дає змогу оперативно розв’язувати багато складних господарсь­ких і фінансових проблем;

по-друге, комерційні банки та підприємницькі структури вже накопичили певний досвід проведення господарських опе­рацій з використанням векселів;

по-третє, вексель розглядається урядом України як один із головних засобів проведення взаємозаліків боргів підприємств і виходу з платіжної кризи;

по-четверте, якщо взяти до уваги значну кількість нор­мативних актів, які регулюють порядок випуску та використан­ня векселів, то можна стверджувати, що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база для цього. Вона, однак, по­требує дуже детального доопрацювання та доповнення, у тому числі з точки зору її узгодження з чинним законодавством.

Першим підтвердженням зростання ролі векселя на фінансо­вому ринку України можна вважати прийняття Указу Президента

України від 14 вересня 1994 р. № 530/94 “Про випуск в обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприє­мницької діяльності України”.

Другим кроком у напрямку підвищення ролі векселів стало прийняття у травні 1995 року спільної Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України “Про про­ведення заліку щодо взаємної заборгованості суб’єктів підприє­мницької діяльності України та оформлення простроченої за­боргованості векселями”, за якою передбачалося провести на беземісійній основі залік взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності всіх форм власності з подальшим оформленням простроченої заборгованості (у тому числі забор­гованості за банківськими позиками) векселями на користь кре­диторів. У грудні 1995 року була прийнята ще одна спільна Постанова Кабінету Міністрів і Національного банку України щодо проведення заліку взаємної заборгованості та оформлення її векселями. Широко використовуються векселі і в зовнішньо­економічних відносинах, забезпечуючи здійснення міжнарод­ної торгівлі.

В Україні згідно з чинним законодавством:

У використовують векселі, а також виступають векселе­давцями, акцептантами, індосантами і авалістами тільки юри­дичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства;

У векселі можуть видаватися лише для оплати за поставле­ну продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного банку України та комерційних банків;

/ вексельний бланк може заповнюватися друкованим та не- друкованим способами;

У сума платежу за векселем обов ’язково вказується цифрами та літерами;

У вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридич­ної особи та засвідчують печаткою.

Для подальшого розвитку обігу векселів в Україні необхідні певні заходи, спрямовані на захист прав векселетримачів, оскільки саме ці суб’єкти вексельного обігу нині найнезахище- ніші. В Україні не здійснюється державна реєстрація випущених

векселів. Не існує обмежень щодо випуску векселів одним суб’єк­том підприємницької діяльності. Це може призвести до випус­ку в обіг нічим не гарантованих векселів.

Використання векселів у міжнародних розрахунках стало причиною того, що правове забезпечення вексельного обігу (век­сельне право), відповідаючи національним потребам кожної країни, завжди було спрямоване на уніфікацію в інтересах світо­вого співтовариства. Використання векселів для міжнародних розрахунків спонукало країни, пов’язані між собою економіч­ними та культурними традиціями, здійснити низку заходів щодо уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій век­сельних законів. Із цією метою у 1930 році на Міжнародній Женевській конференції було розроблено і прийнято три век­сельні конвенції: Конвенцію № 358 “Про встановлення Уні­фікованого закону про переказні векселі та прості векселі”; Конвенцію № 359 “Про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі”; Конвенцію № 360 “Про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів”.

2. Приватизаційні цінні папери

Приватизаційні папери являють собою різновид державних цінних паперів, які випускають у країнах, що здійснюють пе­рехід від централізовано-планового управління економікою до державно-ринкового (змішаного). Приватизаційні папери ви­даються громадянам. В Україні згадані цінні папери є тільки іменними. Вони свідчать про право власника приватизаційного папера на безкоштовне отримання у процесі приватизації част­ки майна державних підприємств, державного житлового фон­ду, а також земельного фонду.

Приватизаційні папери з’явилися в Україні після прийняття Верховною Радою пакету законів, спрямованих на врегулюван­ня процесу приватизації державного майна: “Про приватиза­цію майна державних підприємств”, “Про приватизацію неве­ликих державних підприємств (малу приватизацію)”, “Про при­ватизаційні папери”.

Під приватизацією державного майна слід розуміти відчу­ження майна, що перебуває в загальнодержавній і комунальній

власності, на користь фізичних і недержавних юридичних осіб. Для забезпечення повноправної участі громадян України в при­ватизації законодавством передбачено випуск особливого виду державних цінних паперів — приватизаційних паперів, які за­свідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державно­го житлового фонду та земельного фонду.

Приватизаційні цінні папери - особливий вид { державних цінних паперів України, що свідчать про

| право власника на безкоштовне одержання в процесі

(А

приватизації частини майна державних підприємств, державних житлового і земельного фондів. Емітент - Національний банк України. Використовуються для обміну на документи, що свідчать про право власності на придбані об’єкти приватизації. За законодавством України до них належать: приватизаційний майновий сертифікат, житловий чек, земельна бона.

Право на отримання у власність приватизаційних паперів мають усі громадяни України, які постійно проживали або пе­реїхали на постійне проживання в Україну до 1 січня 1992 р.

В Україні існують такі види приватизаційних паперів:

У 1) майнові сертифікати;

/ 2) житлові чеки;

У 3) земельні бони.

Законодавство встановлює можливість вибору сфер прива­тизації, а також застосування різних видів приватизаційних па­перів в одній, обраній власником, сфері. Тобто під час прива­тизації державного підприємства власник може використовува­ти і майнові сертифікати, і житлові чеки, і земельні бони; під час приватизації землі — і земельні бони, і житлові чеки, і май­нові сертифікати і так далі.

Приватизаційний майновий сертифікат — це цінний папір, що має 15 ступенів захисту, вартість якого відповідає одній 52-мільйонній частині державного майна.

Що ж стосується житлового чека, то, відповідно до статті 4 За­кону України “Про приватизацію державного житлового фонду”,

житлові чеки — де приватизаційні папери, які одержують гро­мадяни України і використовують для приватизації державного житлового фонду.

Крім того, на відміну від приватизаційного сертифіката, жит­ловий чек видається на безстроковий термін, може успадкову­ватися за умови виплати податку на спадщину.

Щодо земельної бони сказати що-небудь складно, бо її ще не існує, хоча “Концепція роздержавлення і приватизації під­приємств, землі і житлового фонду” передбачала, що всі три види приватизаційних паперів будуть мати обіг одночасно, а холдингові компанії забезпечуватимуть взаємообмін (конвер­тацію) приватизаційних паперів у відповідній пропорції, при­чому земельні бони, на думку авторів Концепції, мали бути найдорожчими.

На початкових етапах приватизації майнові сертифікати існу­вали лише у формі безготівкових депозитів — рахунків у відділен­нях Ощадного банку України.

Депозитний рахунок відкривався в установі банку тільки за пред’явлення платіжного доручення, виданого органом прива­тизації або посередницькою організацією для проведення роз­рахунку за об’єкт приватизації. Президент України Указом від 21 квітня 1994 року “Про введення в готівковий обіг приватиза­ційних майнових сертифікатів” встановив, що платежі за прид­бані об’єкти приватизації здійснюються з приватизаційних де­позитних рахунків або, за бажанням громадян України, готів­ковими приватизаційними майновими сертифікатами. З 1 січня

1995. р. єдиною формою такого платежу стали готівкові прива­тизаційні майнові сертифікати.

Відповідно до програм приватизації за приватизаційні сер­тифікати передбачалося реалізувати близько 70% майна, що перебуває у власності держави. Близько 30% реалізувалося ви­користанням компенсаційних ощадних сертифікатів. Ці серти­фікати є іменними цінними паперами, які видавалися грома­дянам України, що мали рахунки в установах Ощадного банку України, і призначалися для компенсації втрат від інфляції влас­никам цих коштів. На відміну від приватизаційних паперів, ощадні сертифікати матимуть вільний обіг і використовувати­муться для розрахунків за об’єкти приватизації.

Крім того, з розвитком процесу приватизації пов’язане і збільшення обсягу роботи Української фондової біржі. Саме на ній брокерська контора Фонду державного майна України ви­ставляє цінні папери приватизованих підприємств. Всі акції — прості іменні; частка держави становить близько 30% статут­ного фонду. Для багатьох підприємств цей пакет є контрольним.

Обмін приватизаційного майнового сертифіката на сертифі- катних аукціонах його власник здійснював особисто, подавши заявку встановленого зразка уповноваженим Фондом держав­ного майна України фінансовим посередникам, тобто банкам, торговцям цінними паперами, брокерським і дилерським кон­торам або ж через свою уповноважену особу на підставі нота­ріального доручення.

Так чи інакше, обмін приватизаційних паперів на акції відбу­вався через сертифікатні аукціони незалежно від того, подасть його власник заявку сам або ж опосередковано, обмінявши май­новий сертифікат на інвестиційний сертифікат інвестфонду чи компанії або здавши в довірче управління трасту.

Приватизаційні житлові чеки відповідно до Постанови Ка­бінету Міністрів України від 26 квітня 1993 р. № 305 “Про ви­пуск в обіг приватизаційних житлових чеків” спочатку існували у вигляді приватизаційних депозитних рахунків, які відкривали громадянам України у відділеннях Ощадного банку України. Згідно з “Тимчасовим положенням про порядок використання житлових чеків у вигляді депозитних рахунків для приватизації майна державних підприємств”, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 11 травня 1996 р. N° 228, грома­дяни у відповідності із законодавчими актами України мають право на використання житлових чеків для придбання майна державних підприємств у порядку і на умовах, передбачених для приватизаційних майнових сертифікатів у вигляді депозит­них рахунків.

Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 713 “Про заходи щодо введення у готівковий обіг іменних житлових чеків” було зроблено перший крок до випуску житлових чеків у готів­ковій формі. Іменні житлові чеки у готівковій формі викорис­товуються громадянами України, які мають право на їх одер­жання, під час приватизації державного житлового фонду. Вони

7 ЕКОНОМІКО ПРАВОВА ПРИРОДА ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ

можуть також використовуватись для приватизації частки май­на державних підприємств, земельного фонду.

Приватизаційні папери можуть бути використані лише в пе­ріод проведення приватизації, який визначається Державною програмою. Використання цих паперів здійснюється тільки шля­хом їх обміну на акції, паї, інші документи, що засвідчують право власності на частку приватизовуваного державного май­на. Зазначені папери можуть бути лише іменними.

Обіг приватизаційних паперів має низку специфічних рис: а) приватизаційні папери вільному обігу не підлягають;

>- б) їх продаж або відчуження іншим способом є недійсним; >► в) за приватизаційними паперами дивіденди або відсотки не нараховуються і не сплачуються;

г) зазначені папери не можуть використовуватися як засіб розрахунку або як застава для забезпечення платежів та кредитів;

>► д) приватизаційні папери, придбані з порушенням законо­давчих вимог, вважаються недійсними.

Іменна форма приватизаційних паперів значно знизила тем­пи приватизації та формування вітчизняного ринку цінних па­перів, ускладнила процес реєстрації та перереєстрації прав влас­ності на цінні папери. Однак вона мала гарантувати право гро­мадян України на участь у приватизації державної власності.

Оскільки вторинний обіг приватизаційних майнових серти­фікатів в Україні відсутній, а також відсутні біржовий курс і офіційно визнані механізми позабіржового ціноутворення, темпи використання населенням сертифікатів відставали від темпів приватизації в цілому.

Особливістю української моделі приватизації, яка може негативно позначитися на становленні фондового ринку, на думку спеці­алістів, є функціонування фінансових посередників тільки як інститу- ційних інвесторів, а не як брокерів. Комісійна торгівля, яка у більшості країн має назву брокерської діяльності, всіляко підтримується орга­нами державного регулювання національних фондових ринків, у той час, як операції посередників за власний рахунок (так звана дилерська діяльність) дещо стримуються як такі, що збільшують ризики. В Україні щодо цього спостерігається диспропорція. Комісійні операції мають стати престижними й вигідними, інакше інтереси дрібного інвестора захистити буде майже неможливо.

Відповідно до законодавства України за час проведення при­ватизації існували такі варіанти використання приватизацій­них паперів:

У обмін на паї господарських товариств, що створювалися товариствами покупців як за номіналом для працівників прива­тизованих підприємств, так і на аукціонній або конкурсній основі для інших громадян;

У обмін на акції відкритих акціонерних товариств, що ство­рюються в процесі приватизації або корпоратизації підприємств, за пільгами для своїх працівників і на аукціонній основі для інших громадян;

•/ обмін на паї й акції орендних підприємств, що перетворю­ються в процесі приватизації в господарські товариства або акціо­нерні товариства, також на пільгових умовах для працівників підприємств і на аукціонній основі для решти власників приватиза­ційних паперів;

У конвертація приватизаційних цінних паперів:

>- а) обмін приватизаційного майнового сертифіката на

житловий чек і навпаки;

>- б) обмін приватизаційного майнового сертифіката на

земельну бону і навпаки;

в) обмін житлового чека на земельну бону і навпаки;

У обмін приватизаційного майнового сертифіката або жит­лового чека на інвестиційний сертифікат інвестиційного фонду або інвестиційної компанії;

У передача приватизаційного майнового сертифіката або жит­лового чека в довірче управління довірчому товариству — трасту.

2. Банківські цінні папери

Визначення банку як установи, яка акумулює вільні кошти і розміщує їх на основі повернення, дає змогу виділити в його діяльності такі функції, що пов’язані з визначенням цінних па­перів. Так, наприклад, купівля банками акцій промислових підприємств пов’язана з прагненням банків до отримання при­бутку. Великі банки-монополісти не задовольняє звичайний прибуток від кредитних операцій. В результаті купівлі промис­лових акцій частина монополістичного надприбутку переходить

від промисловості до банків шляхом отримання ними дивідендів за промисловими акціями. У даному разі банки виступають як інвестори. Банківські установи для отримання емісійного при­бутку випускають цінні папери.

Тому з розвитком операцій комерційних банків, із необхідні­стю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статут­ного фонду у комерційних банків виникла потреба в збільшенні розмірів цього фонду. Це відбувається шляхом емісії.

Емісія акцій як форма створення й наповнення статутного фонду комерційного банку регулюється Законами України “Про господарські товариства” і “Про цінні папери та фондо­ву біржу”.

Для реєстрації випуску банк-емітент складає проспект емісії. Проспект емісії — це документ, у якому визначаються відо­мості про випуск і розміщення цінних паперів. Готується зас­новниками банку (при першій емісії) та Правлінням банку (при подальших емісіях). У проспекті емісії повідомляється про банк, його фінансове становище, вміщуються дані про майбутній ви­пуск цінних паперів. Проспект емісії повинен бути завірений незалежною аудиторською фірмою.

Якщо комерційний банк створюється у формі відкритого ак­ціонерного товариства, то статутний фонд формується шляхом відкриття передплати на акції, а закритого акціонерного това­риства — у порядку перерозподілу усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.

Банк може випускати акції двох видів — прості й привілейо­вані.

Функції банку як емітента з обслуговування власних цінних паперів виявляються у: випуску акцій; організації їх розміщення; забезпеченні ліквідності; виплаті дивідендів;

•+ веденні реєстрів іменних цінних паперів; депозитарному обслуговуванні.

До цінних паперів банку належать також: ощадний сертифі­кат, депозитний сертифікат, банківський вексель.

В Україні найбільше уваги приділено ощадному сертифікату.

Ощадний сертифікат. - це вид цінних паперів, який є письмовим свідоцтвом банку про депонування коштів, що засвідчує право власника сертифіката на одержан­ня суми депозиту і процентів за ним після закінчення встановленого терміну.

Розвиток банківської справи свідчить про те, що питання формування ресурсів д/я банків лишається нагальним. Випуск ощадних і депозитних сертифікатів вирішує не лише завдання залучення коштів, а й завдання одержання прибутку за умови виконання взятих на себе зобов’язань. Ощадний сертифікат має й інші переваги, однаково вигідні як для банку-емітента, так і для покупця. На сьогодні у діяльності банківських установ Ук­раїни торгівля ощадними сертифікатами почала набувати знач­ного поширення.

Ощадні сертифікати можуть бути іменними та на пред’яв­ника. Відповідно до чинного законодавства України у вільному обігу можуть перебувати лише ощадні сертифікати на пред’яв­ника. Будь-які угоди відчуження іменних ощадних сертифікатів є такими, що не мають юридичної сили для емітентів.

Ощадні сертифікати також можуть бути деноміновані в на­ціональній валюті або у вільно конвертованій валюті.

Підприємства та громадяни, які бажають придбати ощадний сертифікат банку, здійснюють оплату в розмірі номінальної або курсової його вартості.

Початком відліку терміну володіння сертифікатом є дата його продажу покупцеві. За кожні повні, наприклад, 12 (6 або 3) місяців володіння сертифікатом до запитання банк нараховує договірний відсоток від величини номіналу цінного папера, про що банк може робити позначки на зворотній стороні бланка.

В Україні ощадні сертифікати існують, як правило, у папе­ровій формі. Наші сусіди по СНД, наприклад Росія, пішли в цьому напрямку значно далі. У 1992 році Всеросійський біржо­вий банк здійснив випуск таких сертифікатів у вигляді метале­вих монет, що, у свою чергу, надає їм ще й нумізматичної цінності. Нині цим банком опрацьовуються питання емісії срібних сертифікатів.

Ці цінні папери є вигідними для банку, оскільки у нього відносно більша, наприклад, у порівнянні із вкладами до запи­тання, впевненість у тому, що депоновані кошти можна вико­ристовувати для надання кредитів; банку не потрібно відкри­вати депозитних рахунків для клієнтів; не треба робити змін в умовах вкладу; не треба закривати рахунка клієнта. Нарешті, використання ощадних сертифікатів вигідне також і тому, що при їх випуску значно прискорюється процес встановлення відносин між банком-емітентом та власником ощадного серти­фіката. Прискорення взаємодії на фінансовому ринку означає для банків можливість одержувати додаткові прибутки.

Законодавство України вимагає, щоб ощадні сертифікати мали певні реквізити, оскільки вони являють собою грошові документи: найменування, банк-емітент та його місцезнахо­дження, порядковий номер, дата випуску, утримувач, підпис, печатка.

Основна особливість ощадних сертифікатів в Україні поля­гає у тому, що цей вид цінних паперів може випускатися лише банківськими установами (банками).

Задоволення вимог за сертифікатом на пред’явника здій­снюється простим врученням цього документа без додаткових записів. Передача іменного сертифіката оформлюється на зворот­ному боці документа двосторонньою угодою особи, яка від­ступає свої права (цедента), та особи, яка придбаває ці права (цесіонарія). Угода про відступлення права на вимогу за імен­ним сертифікатом, яка називається цесією, підписується двома особами, уповноваженими відповідною юридичною особою на здійснення таких угод, і закріплюється печаткою юридичної особи. Сертифікат може декілька разів міняти власника, тому цесій може бути декілька. Кожна угода про відступлення дату­ється і нумерується цедентом. Право на вимогу за депозитним сертифікатом може бути передане тільки юридичним особам, які зареєстровані на території даної держави або держави, яка використовує дану грошову одиницю.

Банк-емітент здійснює реєстрацію випущених сертифікатів шляхом записів у спеціальних корінцях або реєстраційному журналі. В корінці депозитного та ощадного сертифіката вка­зується номер документа, сума вкладу, дата видачі сертифіката, термін його повернення, найменування та підпис бенефіціара.

Корінець відділяється від сертифіката і зберігається в банку. Якщо корінець не передбачений, банк веде реєстраційний жур­нал з тими ж реквізитами, що і в корінці.

На бланку сертифіката повинні проставлятися такі обов’яз­кові реквізити: найменування — “депозитний (або ощадний) сертифікат”; вказівка на причину видачі сертифіката (внесен­ня депозиту або ощадного вкладу); дата внесення депозиту або ощадного вкладу, розмір депозиту або ощадного вкладу, офор­мленого сертифікатом (прописом та цифрами); безумовне зо­бов’язання банку повернути суму, внесену в депозит або на вклад; дата стягнення бенефіціаром суми за сертифікатом; ставка відсотка за користування депозитом або вкладом; сума необхід­них відсотків; найменування та адреса банку-емітента і для імен­ного сертифіката — бенефіціара; підпис двох осіб, які уповно­важені банком на підпис таких зобов’язань, закріплені печат­кою банку.

Для визначення відсоткових виплат банками публікується де­позитна сітка, що являє собою таблицю, в якій показана залеж­ність розміру процентних виплат від терміну та розміру депозиту.

Після ощадного сертифіката депозитний є не менш пошире­ним банківським цінним папером.

А

Депозитний сертифікат - це письмовий цінний папір банку-емітента про внесення коштів, який за­свідчує право власника або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого терміну суми депозиту і відсотків за ним.

В Україні найпоширенішим є депозитний сертифікат НБУ.

У Положенні “Про депозитний сертифікат НБУ” чітко й вичерпно визначено поняття і сутність депозитного сертифі­ката НБУ.

За положенням депозитний сертифікат НБУ — це один із монетарних інструментів, що є борговим цінним папером На­ціонального банку України у бездокументарній формі, який за­свідчує розміщення в НБУ коштів комерційних банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення вста­новленого терміну. Положення визначає порядок проведення операцій із сертифікатами.

7 ЕКОНОМІКО ПРАВОВА ПРИРОДА ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ

До депозитного сертифіката НБУ застосовується система об­ліку СЕРТИФ, що визначається як окрема дворівнева система кількісного обліку сертифікатів і проведення розрахунків за ними.

Національний банк України постійно вдосконалює чинні мо­нетарні інструменти й застосовує у практичній діяльності нові методи регулювання грошово-кредитного ринку, притаманні світовій банківській практиці. Метою випуску таких сертифі­катів є:

введення інструмента, що має замінити облігації внутріш­ньої державної позики, довіру до яких підірвано;

використання нового способу регулювання кількості грошей в обігу.

Депозитний сертифікат НБУ віднесено до категорії цінних паперів. Проте він має окремий статус: це борговий цінний папір НБУ в бездокументарній формі, який використовується централь­ним банком держави як один із інструментів реалізації грошово- кредитної політики. Він може перебувати в обігу лише серед ко­мерційних банків та фінансово-кредитних установ. Причому пра­во на придбання цього фондового активу мають тільки ті банки, які не мають заборгованості за виданими НБУ кредитами і які забезпечують формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями та обов’язкових резервів.

Випуск, розміщення і платежі за сертифікатами НБУ здійсню­ються в грошовій одиниці України (гривнях) у безготівковій формі. НБУ проводить аукціони з розміщення таких сертифі­катів залежно від розвитку ситуації на грошово-кредитному рин­ку, потреби у здійсненні регулюючих операцій щодо обсягів гро­шової маси в обігу. Про дату проведення аукціонів комерційним банкам повідомляється засобами електронної пошти не пізніше ніж за один банківський день до цієї дати.

Правління НБУ може приймати рішення про дострокове погашення сертифікатів у разі суттєвої зміни на грошово-кре­дитному ринку, попередньо поінформувавши про це комерційні банки-власники сертифікатів не менше ніж за 2 дні.

Сертифікати НБУ випускаються за рішенням Правління На­ціонального банку України періодично у вигляді окремих ви­пусків, а їхня номінальна вартість встановлюється залежно від потреби регулювання обсягів грошової маси.

Право власності комерційного банку на сертифікат НБУ ви­никає з часу зарахування оплаченої кількості депозитних серти­фікатів на рахунки власників у системі СЕРТИФ. Підтверджен­ням цього права є виписка з рахунка системи обліку СЕРТИФ.

Погашення сертифікатів здійснюється Національним банком у безготівковій формі шляхом перерахування на кореспондент­ський рахунок комерційного банку номінальної вартості серти­фіката і процентного доходу за ним на дату погашення відповід­но до термінів та умов, передбачених випуском сертифікатів.

Для участі в аукціоні з розміщення сертифікатів НБУ ко­мерційні банки подають заявку засобами електронного обігу, де надають таку інформацію: кількість сертифікатів на придбання, сума запропонованого банком депозиту; термін депозиту; відсот­кова ставка, за якою комерційний банк погоджується розмісти­ти кошти. Результати аукціону повідомляються територіальним управлінням НБУ та комерційним банкам-учасникам аукціону засобами програмного комплексу “Депозитний аукціон регіо­нального рівня”. При позитивному рішенні перераховуються кош­ти за придбані сертифікати до територіального управління НБУ. Сплата суми процентного доходу власникам здійснюється цими ж управліннями одночасно з погашенням сертифікатів за раху­нок коштів кошторису територіального управління з подальшим узгодженням його з НБУ за підсумками діяльності за рік.

Останнім часом в Україні отримали розповсюдження валютні ощадні сертифікати. Вони є письмовим свідоцтвом банку про депонування коштів у доларах США та підтверджують права пред’явників сертифікатів на отримання їх вартості за котиру­ванням на день пред’явлення. Номінальна вартість таких серти­фікатів у різних банках різна — від 20 до 500 доларів США. Різновидом таких сертифікатів стали ощадні конвертовані серти­фікати з валютним забезпеченням. Перший випуск таких серти­фікатів іменних та на пред’явника був здійснений у лютому

1995. року АКБ “Надра”.

Як правило, сертифікати розміщують на аукціонах, термін їх обігу становить від 1 до 180 днів; вони можуть бути предметом купівлі- продажу, застави, а також інших операцій на вторинному ринку.

Сертифікат не є конкурентним щодо державних цінних па­перів. Вони функціонують паралельно, виконуючи при цьому кожен свою функцію.

Можна виділити такі види сертифікатів (рис. 7.З.):

Рис. 7.3. Класифікація сертифікатів

Серед цінних паперів банку можна виділити вексель.

Банківський вексель являє собою вексель, емітентом якого є банк. Здебільшого банки випускають прості векселі, тобто бе­руть на себе зобов’язання сплатити певну суму векселетримачу у певний день. Ніяких інших особливостей у випуску або обігу банківських векселів не існує. Тому цей вид цінних паперів взагалі виділяють дуже рідко. Банківський вексель не є окре­мим видом цінних паперів, і тому законодавчі вимоги щодо порядку випуску, форми бланків, реквізитів щодо векселів по­ширюються і на банківські векселі. Банківські векселі випуска­ються з метою мобілізації коштів, необхідних банку. Внаслідок випуску банківських векселів, як і внаслідок випуску векселів узагалі, виникають відносини безумовної заборгованості.

У зв’язку з тим, що вексельне законодавство досить вимог­ливе, банківські векселі (як і векселі взагалі) не можуть випус­катися в непаперовій формі.

Таким чином, банківський вексель призначений для залу­чення вільних коштів фізичних та юридичних осіб, має депо­зитну природу. Однак, на відміну від сертифіката, він може бути використаний як платіжний засіб за товари і послуги. Поста­чання банківських векселів відбувається шляхом викупу після закінчення терміну обігу або ж достроково. У банківському век­селі вказується величина прибутку у вигляді відсотка від номі­налу, тобто вексель продається за номіналом, а викуповується банком за ціною продажу.

2. Характеристика похідних фінансових інструментів

Похідні цінні папери - особлива група цінних па­перів, які мають встановлені законодавством реквізи­ти і засвідчують зобов’язання, внаслідок виконання яких відбувається перехід права власності на базовий актив або проводяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.

Обіг похідних цінних паперів здійснюється відповідно до законів України “Про Національну депозитарну систему та

особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” та при­йнятих відповідно до них актів законодавства України.

Функції основних цінних паперів задаються потребами фон­дового ринку та економічним розвитком у цілому. Функції ж похідних виходять з особливостей обігу основних цінних па­перів, полягають у забезпеченні виконання основними папера­ми своїх функцій. У цьому зв’язку можна визначити похідні цінні папери як фінансові інструменти, що обслуговують про­цес функціонування основних цінних паперів. Структурно до функцій похідних фінансових інструментів входить:

посвідчення прав, які випливають із володіння основним па­пером (сертифікат акцій, облігацій);

надання додаткових пільг власникам основного папера (оп- ціон, варант, ордер);

>- забезпечення функціонування основного папера (купон);

>> прогнозування динаміки курсів та страхування власників цінних паперів від їх падіння (ф’ючерс, опціон);

>- можливість заміни основного папера його сурогатною фор­мою (сертифікати акцій та облігацій, депозитарні розписки);

забезпечення проникнення основного папера на іноземні фон­дові ринки (депозитарні розписки).

Похідні цінні папери, як правило, мають більш ризикований характер, ніж основний цінний папір, оскільки ризик за остан­нім додається до ризиків за похідними цінними паперами.

Критеріями віднесення фінансового інструменту до групи похідних є:

залежність його ціни безпосередньо або опосередковано від ціни або характеристики базового активу;

стандартизація умов виконання зобов’язань за фінансовим інструментом;

наявність сукупності документів, які мають один базовий актив, однаковий термін обігу і термін виконання зобов’язань;

•+ відповідність обсягу та якості базового активу встановле­ним стандартам.

До похідних цінних паперів можуть бути віднесені фінансові інструменти, закріплені тільки в бездокументарній формі не­залежно від їх найменування; умови виникнення й обігу яких відповідають вищевказаним критеріям.

Похідні фінансові інструменти можуть бути: іменні та на пред ’яв- ника, коротко-, середньо- та довгострокові, а також без зазначення терміну дії. Вони бувають: ринкові та неринкові, державні та корпо­ративні, комерційні та фондові, пайові та боргові, інвесторські та спекулятивні, капітале-, товарно- та грошово-розпорядчі.

У практиці фінансового ринку найчастіше використовують такі похідні фінансові інструменти:

/ 1. Опціони.

у/ 2. Ф’ючерси.

У 3. Депозитарні розписки.

Опціон - похідний цінний папір, що засвідчує пра­во однієї особи придбати в іншої особи чи продати іншій особі базовий актив у визначений термін із фіксацією ціни під час укладення угоди.

Продавець опціону несе безумовне зобов’язання щодо про­дажу (купівлі) базового активу, а покупець опціону має право на відмову від купівлі (продажу) базового активу.

В Україні можуть випускатися опціони:

на купівлю — опціони, що засвідчують право власника на купівлю базового активу у продавця опціону;

-ї на продаж — опціони, що засвідчують право власника на продаж базового активу продавцю опціону; з поставкою базового активу; без поставки базового активу.

Фондовий варант — це опціон на купівлю, базовим активом якого є акції або облігації. Фондовий варант надає його влас­нику право на купівлю базового активу за ціною виконання у будь-який час до закінчення терміну дії варанта.

Опціон може бути:

>*■ а) з виконанням протягом терміну його дії — опціон, який може бути виконаний у будь-який момент до закінчення терміну його обігу;

>► б) з виконанням в обумовлену дату — опціон, який вико­нується в день, визначений у ньому.

Специфікація опціону обов’язково повинна містити такі відомості:

тип опціону;

У базовий актив;

У кількісні та якісні характеристики базового активу;

У перший та останній день обігу опціону;

У порядок визначення ціни для кожного моменту обігу опціону;

У мінімальна зміна ціни угоди;

У порядок реалізації сторонами своїх прав та виконання зо­бов’язань за опціоном;

У порядок проведення розрахунків за опціонами.

Важливою особливістю опціонного контракту є переважно біржова фондова вартість.

Купуючи (укладаючи) такий контракт, одна із сторін бере на себе зобов’язання продати або купити (та отримати премію за це), а друга сторона отримує право купити або продати базо­вий актив за визначеною ціною протягом певного терміну (та сплачує премію). Опціонний контракт — це не тільки договір із купівлі-продажу деякого базового активу, а й терміновий контр­акт із зустрічними стосовно один одного продажем зобов’язань та купівлею прав.

Продавець опціону продає своє зобов’язання купити (про­дати) деяку кількість базового активу, а його покупець — своє право продати (купити) цю кількість або відмовляється від про­дажу (купівлі). Частіше в ролі базового активу виступають прості акції, але можуть бути й інші фінансові інструменти.

Опціон має внутрішню вартість. У її ролі виступає дохід влас­ника опціону, який він міг би отримати за умови негайної ре­алізації базового активу за поточною ринковою ціною.

Для власника опціону важливою є не проста наявність внут­рішньої вартості, а те, щоб її розмір перевищував розмір премії. Але навряд чи це допустить надписант, який враховує в премії не тільки внутрішню, а й зовнішню вартість. Остання — це різниця між премією і внутрішньою вартістю опціону. Вона за­лежить від рівня ризику, величини і динаміки ринкових про­центних ставок, терміну дії контракту й інших факторів. Зале­жить зовнішня вартість і від ступеня змін курсу базового акти­ву в період дії опціону. Цей ступінь нерідко визначається про­стою інтерполяцією попередніх курсових змін. Якщо інвестор, купуючи опціон, страхує себе цим від можливих збитків, то продавець опціону страхує себе від можливих збитків точним розрахунком розміру зовнішньої вартості. ^

Опціони найчастіше застосовуються в умовах рівноважної економіки при епізодичних коливаннях попиту і пропозиції. В умовах стійкого спаду економіки ефективність використання опціонів падає. Наприклад, за хронічної інфляції опціони бу­дуть вигідні тільки покупцям цінних паперів і не вигідні про­давцям. І навпаки, при тривалому перевищенні пропозиції над попитом на базові активи опціони вигідні продавцям (тому що ціни падатимуть у перспективі) і не вигідні покупцям.

Випереджаючи курсові коливання фінансових інструментів, опціони дають можливість застрахуватися від небажаних змін цін, а також одержати додаткову вигоду у разі сприятливого розвитку цінової ситуації. Звідси — високі спекулятивні якості опціону. Завдяки цьому опціонами торгують як на біржі, так і поза нею. Завдяки опціону його власник також може розрахува­ти для себе максимальну величину ризику. Його максимально можливі втрати при цьому дорівнюють розміру премії. Тобто опціон є засобом страхування (хеджування). Премія при цьому може сплачуватися (і враховуватися) окремо від вартості базово­го активу або включатися до неї. У першому випадку премія сплачується при оформленні опціонного договору, в другому — у момент заяви про відхід від угоди або при її виконанні.

Таким чином, як базовий актив опціону може виступати ос­новний фінансовий інструмент (акція, облігація, державні бор­гові зобов’язання). Опціон — це пільгове вкладання коштів у капітал емітента і надписанта; це похідна, боргова, строкова, ринкова, котирувана, біржова, масова, курсова, комерційна, спекулятивна форма цінного папера.

Ф’ючерс - похідний цінний папір, що засвідчує взаємні зобов’язання покупця, продавця та організа­тора торгівлі щодо купівлі (продажу) базового активу або проведення грошових розрахунків відповідно до специфікації ф’ючерса.

Це один із новітніх фінансових інструментів. Існують товар­ні і фінансові ф’ючерси. Товарні ф’ючерси — це ф’ючерсні кон­тракти на сільгосппродукцію, енергоресурси, метали й ін. Фінан­сові ф’ючерси — це ф’ючерсні контракти, в основі яких лежать фінансові інструменти — державні й інші цінні папери, біржові

індекси, відсотки за банківськими ставками, а також конверто­вана валюта і золото. Це стандартний біржовий терміновий контр­акт, відповідно до якого сторони, що його уклали, зобов’язують­ся поставити й одержати необхідну кількість біржового товару або фінансових інструментів у визначений термін у майбутньому за фіксованою ціною. У деяких ф’ючерсах, наприклад, за банків­ськими процентними ставками, замість купівлі-одержання то­вару (фінансового інструмента) або його продажу-постачання може бути передбачена грошова компенсація його вартості.

Ф’ючерсний контракт — це контракт постачання. При цьо­му його продавець виступає постачальником, а покупець — май­бутнім власником товару (фінансового інструмента). Ф’ючерсні контракти суворо типізовані і стандартизовані. У розрізі окре­мих товарних груп і видів фінансових інструментів обумовлени­ми є: їхня кількість, якість, терміни постачання, місце поста­чання й ін. У ф’ючерсному контракті не проставляється тільки ціна стандартної партії товару (фінансового інструмента), що є предметом біржового торгу, яка надалі постійно змінюється.

Особливість ф’ючерсних контрактів полягає в тому, що їх звичайно укладають не з метою фізичної купівлі або продажу базового активу, а з метою страхування (хеджування) реальних угод із товаром, а також для одержання спекулятивного при­бутку під час перепродажу ф’ючерсів або припинення дії угоди. При страхуванні реальних угод ф’ючерсні угоди здійснюють паралельно на ту ж суму, але з протилежним змістом. При на­станні терміну оплати за основною угодою врахування зворот­них (офсетних) угод запобігає можливому недоодержанню при­бутку, підстраховує його. Використання ф’ючерсів пов’язане зі ступенем розуміння природи фінансових інструментів і активів.

Ф’ючерси дають змогу страхувати цінні папери (фінансові ак­тиви) від можливого падіння цін. Кредиторам дають можливість застрахуватися від потенційного падіння процентних ставок.

Специфікація кожного нового класу ф’ючерсів обов’язково повинна містити такі відомості:

>> вид ф ’ючерсу (з поставкою або без поставки базового активу); базовий актив;

кількісні та якісні характеристики базового активу;

>► термін виконання зобов ’язання за ф ’ючерсом;

>- перший та останній день обігу ф’ючерса;

порядок здійснення сторонами своїх прав та виконання обо­в’язків за ф’ючерсом;

порядок проведення розрахунків за ф ’ючерсом; спосіб визначення ціни ф’ючерса;

У* мінімальна зміна ціни ф ’ючерса.

Зобов’язання за ф’ючерсом можуть бути виконані шляхом виконання умов постачання відповідно до специфікації ф’ю­черса, продажу (купівлі) ф’ючерса, здійснення грошових роз­рахунків залежно від різниці між ціною виконання та ціною укладення ф’ючерса.

Зобов’язання за ф’ючерсом виконуються тільки через органі­затора торгівлі цим ф’ючерсом (крім проведення розрахунків у грошовій формі, які здійснюються через розрахунковий банк). Гарантом виконання зобов’язань за ф’ючерсом є юридична осо­ба, яка веде облік прав власності за ф’ючерсом.

Можливість оперативно закрити ф’ючерсний контракт — його відмітна ознака. Це призводить до того, що менш як 5% ф’ючерс- них контрактів закінчуються поставкою реального товару.

Ще однією особливістю ф’ючерсної торгівлі є те, що вона виросла з торгових операцій на товарних біржах. Тому торгівля ф’ючерсами в основному проводиться не на фондових, а на товарних біржах.

Які ж спільні та відмінні риси притаманні опціонам і ф’ючерсам?

Обидва цінні папери — похідні, ринкові, біржові, котиру­вань комерційні, спекулятивні, масові, термінові фінансові інструменти. В обох випадках використовується типізований біржовий контракт, продаж здійснюється стандартними лота­ми, існують можливості відходу від угоди і укладання контрактів на купівлю та продаж ірраціональних фінансових інструментів (наприклад біржових індексів). Є багато загального в терміно­логії. Так, вважається, що продавець займає коротку, а поку­пець — довгу позицію; відкритою позицією вважається укла­дання контракту, а закритою — виконання зобов’язань за ним. Серед дилерів (брокерів) на ринку цих паперів виступають, як правило, хеджери і спекулянти.

Відмінність між ф’ючерсом і опціоном полягає в тому, що перший — суто біржовий папір, тоді як опціон поширений і в

>- перший та останній день обігу ф’ючерса;

порядок здійснення сторонами своїх прав та виконання обо­в’язків за ф’ючерсом;

порядок проведення розрахунків за ф ’ючерсом; спосіб визначення ціни ф’ючерса;

У* мінімальна зміна ціни ф ’ючерса.

Зобов’язання за ф’ючерсом можуть бути виконані шляхом виконання умов постачання відповідно до специфікації ф’ю­черса, продажу (купівлі) ф’ючерса, здійснення грошових роз­рахунків залежно від різниці між ціною виконання та ціною укладення ф’ючерса.

Зобов’язання за ф’ючерсом виконуються тільки через органі­затора торгівлі цим ф’ючерсом (крім проведення розрахунків у грошовій формі, які здійснюються через розрахунковий банк). Гарантом виконання зобов’язань за ф’ючерсом є юридична осо­ба, яка веде облік прав власності за ф’ючерсом.

Можливість оперативно закрити ф’ючерсний контракт — його відмітна ознака. Це призводить до того, що менш як 5% ф’ючерс- них контрактів закінчуються поставкою реального товару.

Ще однією особливістю ф’ючерсної торгівлі є те, що вона виросла з торгових операцій на товарних біржах. Тому торгівля ф’ючерсами в основному проводиться не на фондових, а на товарних біржах.

Які ж спільні та відмінні риси притаманні опціонам і ф’ючерсам?

Обидва цінні папери — похідні, ринкові, біржові, котиру­вань комерційні, спекулятивні, масові, термінові фінансові інструменти. В обох випадках використовується типізований біржовий контракт, продаж здійснюється стандартними лота­ми, існують можливості відходу від угоди і укладання контрактів на купівлю та продаж ірраціональних фінансових інструментів (наприклад біржових індексів). Є багато загального в терміно­логії. Так, вважається, що продавець займає коротку, а поку­пець — довгу позицію; відкритою позицією вважається укла­дання контракту, а закритою — виконання зобов’язань за ним. Серед дилерів (брокерів) на ринку цих паперів виступають, як правило, хеджери і спекулянти.

Відмінність між ф’ючерсом і опціоном полягає в тому, що перший — суто біржовий папір, тоді як опціон поширений і в позабіржовій торгівлі. Ф’ючерс — менш складний папір, ніж опціон. Опціон, як відомо, — це право і зобов’язання. Ф’ючерс же — це тільки зобов’язання однієї сторони поставити певний товар (фінансовий інструмент), а другої сторони — купити його за певною ціною в конкретний термін. Можливість відходу від угоди закладена в умовах опціонного контракту, чого не можна сказати про ф’ючерс. Недолік ф’ючерсів полягає в тому, що, на відміну від опціонів, продавець у даній ситуації не одержує додаткових вигод у разі зростання цін, а покупець — у разі їхнього зниження. Воднораз ф’ючерси набагато поширеніші, ніж опціони (особливо валютні ф’ючерси).

Об’єктивна необхідність розвитку ринку ф’ючерсних контр­актів в Україні існує давно. За своїм призначенням такий ри­нок має слугувати механізмом страхування фінансових ризиків в умовах нестабільної економічної кон’юнктури. Функціонуван­ня ринку дає змогу суб’єктам господарювання максимально мінімізувати свої ризики. Приваблює він також тим, що пропо­нує високоприбуткові інструменти інвестування вільних коштів. Особливо важливого значення це набуває за умови портфельного підходу до інвестування.

Але існують певні проблеми на шляху розвитку термінового ринку в Україні.

По-перше, активній роботі на ринку термінових контрактів перешкоджає відсутність обґрунтованої законодавчої бази, яка б відповідала реальній економічній ситуації в Україні та загально­прийнятим у світовій практиці поняттям і регулятивним меха­нізмам, що діють на ринку деривативів, — починаючи від само­го тлумачення ф’ючерсного контракту до вирішення проблем мита й оподаткування (нині прибуток, який оподатковується, не зменшується на суму від’ємної варіаційної маржі).

По-друге, досі не вирішено питання бухгалтерського обліку операцій із ф’ючерсними контрактами та іншими похідними фінансовими інструментами.

Необхідною умовою успішної роботи ф’ючерсного ринку є наявність високорозвинених ринків базового активу. Вони по­винні відповідати щонайменше трьом критеріям: бути високолік- відними; протягом досить тривалого часу мати чіткі й незмінні правила торгів; характеризуватися прогнозованою динамікою.

Якщо ці умови не будуть виконуватися, ринок термінових контр­актів не працюватиме.

Ще одним видом похідних фінансових інструментів є де­позитарні розписки.

(А

Депозитарна розписка (свідоцтво) - похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резиден- та на певну кількість цінних паперів іноземного емі­тента, загальний обсяг емісії яких обліковується в іно­земній валюті.

Емітент депозитарної розписки (свідоцтва) забезпечує її влас­нику реалізацію його прав, що випливають із права власності на іноземні цінні папери, під які були випущені депозитарні розписки (свідоцтва).

Власник депозитарної розписки (свідоцтва) має право опо­середкованого голосування, одержання дивідендів та інші пра­ва власності щодо іноземних цінних паперів, на які випущені депозитарні розписки (свідоцтва).

Депозитарні розписки — це документовані еквіваленти цінних паперів іноземного емітента для обігу на міжнародних фондо­вих ринках. Основним папером тут звичайно є акція. Тому мож­на сказати, що депозитарні розписки — це свідоцтва про депо­нування іноземних акцій. Ці фінансові інструменти можна ви­значити і як вкладення в активи емітента-нерезидента і по- середника-резидента за допомогою проміжних документованих форм. Зазвичай ці розписки випускаються місцевими банками замість депонованих ними акцій іноземних емітентів.

Поява депозитарних розписок викликана тим, що на фондо­вих ринках окремих країн існують обмеження на обіг інозем­них фондових цінностей. Так, у США заборонений обіг основ­них фінансових інструментів іноземних емітентів, можуть мати обіг тільки похідні фондові цінності. Великі ж емітенти шука­ють зовнішніх джерел фінансування. У свою чергу, інтерес до закордонних паперів у місцевих інвесторів підтримується необхід­ністю найприбутковішого вкладення капіталу або посилення вкладень на основі їхньої міжнародної диверсифікованості.

Чималий інтерес іноземні цінні папери становлять і для венчурного (пошукового, ризикового) капіталу.

Акції і депозитарні розписки відносно один одного є взаємо­замінними паперами. Співвідношення цін депозитарних роз­писок і основного (материнського) цінного папера не обов’яз­ково становить 1:1. При цьому власник депозитарної розписки є непрямим власником іноземного цінного папера. Виділяють глобальні (ГДР) і американські депозитарні розписки (АДР). Першими звичайно торгують на західноєвропейських біржах, а другими — на Нью-Йоркській фондовій біржі. Особливої різниці між цими різновидами депозитарних розписок немає.

Особливості депозитарних розписок полягають у тому, що вони надають можливість інвесторам брати участь у світовому фондовому ринку, не залишаючи меж вітчизняного. Власник американської депозитарної розписки, яка представляє акції, має права акціонера корпорації-емітента. Власник АДР, яка заміняє облігації іноземного емітента, має права облігаціоне- ра і т. д.

У ролі ж номінального власника основних цінних паперів виступає, як правило, спеціальний американський депозитар­ний банк. Останній є офіційним посередником між інозем­ним емітентом і американським інвестором. Банк розміщує АДР, збирає і виплачує дивіденди (конвертуючи їх у долари), проводить інвестиційне консультування й інформаційне за­безпечення ринку АДР, працює з акціонерами від імені і за дорученням емітента.

Американські депозитарні розписки, як і акції взагалі, мо­жуть бути голосуючими і неголосуючими. Останнє нерідко по­яснюється тим, що випуск АДР можуть ініціювати великі акці­онери компанії-емітента, не зацікавлені у випуску значної кількості голосуючих акцій.

Вихід на іноземні фондові ринки — досить складна, трудо­містка, тривала й дорога процедура. Її здійснення для більшості українських емітентів просто не під силу.

Для цього потрібні новий рівень фінансового менеджменту і маркетингу, підготовка всього спектра необхідної документації, готовність до розкриття економічної інформації, глобальна ауди­торська перевірка підприємства іноземними фірмами, спів­робітництво з іноземними інвестиційно-консультаційними фірмами, а також із юридичними компаніями.

До інших видів похідних цінних паперів належать:

У сертифікат цінного папера; •<,

У варант;

У ордер;

У купон.

Якщо на зовнішніх фондових ринках представляти основ­ний цінний папір можуть депозитарні розписки, то на внутріш­ньому таку функцію виконує сертифікат цінного папера. Сертифікат — це документ, що засвідчує той або інший факт (наприклад, сертифікат якості товару). Якщо акція — це до­кументоване вкладення в статутний капітал корпорації, то серти­фікат акції — це документоване підтвердження вкладення в статутний капітал.

Сертифікат акцій (облігацій) — це документ, що засвідчує право власності на відповідні цінні папери, а також право во­лодіння і розпорядження одним або декількома цінними папе­рами одного випуску (серії).

З вищезгаданих сертифікатів тільки опціонний є похідним фінансовим інструментом, інші віднесені до основних цінних паперів.

Суто похідні сертифікати виконують допоміжну роль щодо свого основного папера.

Варант - це похідний цінний папір, що надає влас­нику право на купівлю цінних паперів за певною ціною й у встановлений термін, а також додаткове свідоцтво, що видається разом із цінним папером. Надає його власнику право на додаткові пільги після закінчення визначеного терміну.

Варант випускається емітентом одночасно з акцією або облігацією. У цьому разі цей похідний цінний папір надає право власникам цінних паперів обміняти їх у встановле­ний час за визначеним курсом на відповідну кількість інших паперів (найчастіше простих акцій). Варант — це різновид конвертованого цінного папера. Він може бути поєднаний з основним цінним папером, а може бути випущений окремо від нього. В останньому випадку він називається відділеним і може мати обіг на фондовому ринку як самостійний цінний

з основною облігацією. Для цього він повинен містити: найме­нування емітента, назву облігації, номер облігації і купона, суму і термін дії купона, у необхідних випадках —найменування пла­тіжного агента (банку). Можливі й інші реквізити. Зазвичай ку­пони випускають на пред’явника, навіть у тому випадку, коли основний цінний папір є іменним.

Купон зазвичай прикріплений до облігації і має силу в ком­плекті з нею. Але він може існувати поза основним папером як додаток до нього. У цьому разі він може бути в обігу, мати курс і може бути офіційно визнаним як цінний папір.

До сурогатних форм цінних паперів також відносять: г» лотерейні білети, страхові поліси;

-ї обов’язкові замінники грошей (квитанції, контрольні то­варні чеки, поштові марки, талони);

різного роду платіжно-розрахункові зобов’язання, що вини­кають під час поточної господарської діяльності з будь-яким тер­міном виконання;

легітимаційні знаки (жетони, гардеробні номери і т. п.);

-ї ректа-папери (заповіт, виконавчий напис нотаріуса, арбі­тражне або судове рішення й ін.).

[%ЕІНННК££^м'^наР^ське заняттЕНИІННІ

Питання до обговорення:

1. Характеристика ринку акцій в Україні.

2. Облігація та її роль на фінансовому ринку в Україні.

3. Вексель та проблеми вексельного обігу в Україні.

4. Роль приватизаційних цінних паперів в економіці України.

5. Банківські цінні папери та їх особливості в Україні.

6. Проблеми використання похідних цінних паперів в Україні. Доповіді:

1. Роль приватизаційних цінних паперів в економіці України.

2. Дериватив та його роль на фінансовому ринку. Особливості його використання в Україні.

1. Визначити ціну розміщення комерційним банком власних векселів, якщо номінал векселя складає 100 тис. грош. од., термін платежу

• через 6 місяців від дати складання, банківська ставка відсотку

• 15 % річних.

папір (останнє, щоправда, не змінює його характеру як по­хідного фінансового інструмента), тому він має власний курс та інші інвестиційні характеристики, властиві цінним паперам.

В іншому випадку варант може виступати як заставне свідоц­тво, яке виписується при здачі товарів на склад для схову. Він видається для того, щоб зданий на схов на склад товар можна було заставити для одержання кредиту під нього.

Як бачимо, у цьому разі варант також виступає похідним папером, але вже не щодо акції або облігації, а складського свідоцтва. Тут вони, як і коносамент, виступають товаророз- порядчим фінансовим інструментом. У цій ситуації варант і складське свідоцтво мають цілком незалежний один від од­ного обіг і можуть передаватися третім особам шляхом індо­саменту, тобто виступають як ордерний цінний папір.

Ордер, або передплатний сертифікат, дає своїм власникам право купівлі (передплати) додаткових цінних паперів за пев- ною ціною у певний час.

Завдання ордера — зацікавити потенційних інвесторів у прид­банні акцій нових випусків. Ордер випускається зазвичай ра­зом з основним папером. Він може відокремлюватися від остан­нього і мати самостійний обіг, курс, інші інвестиційні харак­теристики, властиві цінним паперам. Найчастіше ордер ви­пускається на термін від одного до декількох років. Це звичайно іменний цінний папір.

Чим ордер відрізняється від варанта або опціонного сертифі­ката? Варант надає право обміну одного цінного папера на інший. Опціон надає право купівлі і продажу. У випадку ж із ордером мова йде тільки про купівлю (передплату). Ордери- цінні папери не слід плутати з ордерами, використовувани­ми в практиці бухгалтерського обліку (прибутковими і ви­датковими ордерами, що відображають рух матеріальних цінностей або готівки).

Купон — це відривна (відрізна) частина цінного папера, що дає право на одержання у встановлені в ньому терміни доходу (відсотків), дивідендів за ним. Найчастіше купон є атрибутом облігації, яка називається в цьому випадку купонною. Неза­лежно від того, визнаний купон у даній країні цінним папером чи ні, — він в обов’язковому порядку має бути ідентифікований

2. Визначити сукупну дохідність акції, якщо відомо, що акція при­дбана за номінальною вартістю 100 гроиі. од. при ставці дивіден­ду 60 % річних. Ринкова вартість акції через рік після випуску склала 180 гроиі. од.

3. Акція акціонерного товариства з дивідендом 40 % придбана за подвійним номіналом і продана через рік за 136 гроиі. од., забезпе­чивши сукупну дохідність в 90 %. Визначте курс акцій в момент продажу.

4. Поточна дохідність привілейованої акції, за якою при випуску оголошено дивіденд в 11 %, дорівнює 8 %, номінальна вартість - 1000 грош. од. Визначити ринкову ціну акції.

5. Облігація з терміном погашення три роки, з річними купонними виплатами 80 % річних продається з дисконтом 15 %. Яка її дохідність до погашення?

6. Курс акцій виріс за рік на 15 %, дивіденд виплачувався один раз в квартал в розмірі 2,5 грош. од. на акцію. Яка повна дохідність акції за рік, якщо в кінці року її курс становив 11,5 грош. од.?

7. Поточна ринкова ціна акції 125 грош. од. За останній рік були виплачені дивіденди в розмірі 6 грош. од. на одну акцію. Розрахуй­те дивідендну дохідність акції.

8. Ринкова ціна акції дорівнює 106 грош. од. за штуку, ціна передпла­ти на акції за варантом -105 грош. од. На один варант можна купити 100 акцій. Визначити вартість варанта.

9. Проаналізуйте вартість і дохідність кожного виду акцій на ос­нові наступних даних:

Показники	Компанія А	Компанія Б
1. Прибуток на акцію, грош. од.	2,5	7,5
2. Дивіденди на акцію, грош. од.	1,0	5,0
3. Темпи приросту прибутку, %	8,0	4,0
4. Ціна акції, грош. од.	26,0	60,0
5. Дохідність за безризиковими вкладеннями, %	7,0	7,0
6. Очікувана середньоринкова дохідність, %	13,5	13,5

10. Номінал казначейського векселя складає 1000 грош. од., термін погашення - 6 місяців, діюча банківська відсоткова ставка 15 % річних. За якою ціною буде продаватися вексель?

11. Номінал облігації становить 100 грош. од, фіксована купонна став­ка - 18 %, ринкова ціна облігації -120 грош. од. Визначте поточ­ну дохідність облігації.

12. Щорічний дивіденд за привілейованою акцією становить 40 гроиі. од. Якою повинна бути поточна вартість цієї акції, якщо прийнятна норма дохідності для інвестора дорівнює 20 %?

13. Що таке золоті сертифікати і в чому полягає проблема пов’яза­ного з ними ризику на ринку цінних паперів? Який механізм їх випуску й обігу?

14. Яка роль державних боргових зобов’язань як операції по запози­ченню коштів на ринку вільних капіталів? Охарактеризуйте ри­нок державних і муніципальних цінних паперів.

15. Визначте, купівля якбі із облігацій найбільш приваблива для інвесто­ра з точки зору одержання доходу за перший рік, якщо відомо що:

а) облігація А з терміном погашення один рік розміщується з дисконтом 40 %;

б) облігація В з терміном погашення три роки і купівельною став­

кою 50 % розміщується за номіналом;

в) облігація С погашається через один рік і при купонній ставці ЗО %

має ринкову вартість 80 %.

¹ (ННІІІШІШ¹ І

1. Операція емітента з цінними паперами, яка передбачає зрівняння у правах акцій чергового випуску з акціями попередніх випусків, позна­чається як:

а) консолідація акцій;

б) дроблення акцій;

в) асиміляція акцій;

г) деномінація акцій.

2. Чи може акціонерне товариство викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх анулювання?

а) так;

б) ні.

3. Зменшення номінальної вартості акцій діленням на визначений ко­ефіцієнт визначається як:

а) асиміляція акцій;

б) дроблення акцій

в) конвертація акцій;

г) деномінація акцій.

4. Рішення загальних зборів акціонерів про випуск акцій оформлюється:

а) протоколом;

б) проспектом емісії;

в) оголошенням в засобах масової інформації.

5. Дивіденди сплачуються:

а) за акціями, що знаходяться на балансі акціонерних товариств;

б) за акціями, що належать акціонерам;

в) за акціями, що знаходяться на балансі акціонерних товариств та за акціями, що належать акціонерам.

6. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що по відно­шенню до статутного фонду акціонерного товариства перевищує:

РИНОК 1

Зміст 3

ПЕРЕДМОВА 3

1.1. Поняття фінансового ринку та його структура 6

1.2. Суб’єкти фінансового ринку 13

1.3. Характеристика об’єктів фінансового ринку 18

[?1НННк2аши:^а завданну|ЯНННІ 22

2.1. Поняття і типи фінансової політики 25

2.2. Характеристика сучасноїфінансової політики України 30

2.3. Фінансовий механізм 33

2.4. Управління фінансами в умовах ринкової економіки 35

ТЕМА З 50

ГРОШОВИЙ РИНОК 50

3.1. Структура і суть грошового ринку. Об’єкти й суб’єкти 50

3.2. Характеристика облікового ринку та його особливості 57

Е 70

І і—і І самоперевірки^ іИДИИИ 104

Щ 106

^ж=їЕ:^хі00%- <⁷⁷> 47

шшшшшштшштщщщшшш 210

шивдщимщщри" 244

7. Акція, що гарантує власникам фіксований дивіденд незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства:

а) проста іменна акція;

б) іменна привілейована акція;

в) конвертована проста акція;

г) на пред ’явника проста акція.

8. Випуск акцій для покриття збитків, пов’язаних з господарською діяль­ністю акціонерного товариства:

а) заборонено;

б) дозволено;

в) дозволено, якщо товариство знаходиться в процесі фінансового оздоровлення;

г) дозволено, якщо товариству загрожує банкрутство.

9. Правом позачергового скликання загальних зборів акціонерів воло­діють акціонери, які в сукупності володіють часткою в:

а) 15 %;

б) 20%; , - ,

в) ЗО %;

г) 50 % +1 акція.

10. Облігація належить до групи:

а) боргових цінних паперів;

б) пайових цінних паперів;

в) похідних цінних паперів.

11. Частка облігацій акціонерного товариства по відношенню до розмі­ру статутного фонду не може перевищувати:

РИНОК 1

Зміст 3

ПЕРЕДМОВА 3

1.1. Поняття фінансового ринку та його структура 6

1.2. Суб’єкти фінансового ринку 13

1.3. Характеристика об’єктів фінансового ринку 18

[?1НННк2аши:^а завданну|ЯНННІ 22

2.1. Поняття і типи фінансової політики 25

2.2. Характеристика сучасноїфінансової політики України 30

2.3. Фінансовий механізм 33

2.4. Управління фінансами в умовах ринкової економіки 35

ТЕМА З 50

ГРОШОВИЙ РИНОК 50

3.1. Структура і суть грошового ринку. Об’єкти й суб’єкти 50

3.2. Характеристика облікового ринку та його особливості 57

Е 70

І і—і І самоперевірки^ іИДИИИ 104

Щ 106

^ж=їЕ:^хі00%- <⁷⁷> 47

шшшшшштшштщщщшшш 210

шивдщимщщри" 244

12. Корпоративні облігації можуть випускатися:

а) виключно акціонерними товариствами;

б) підприємствами будь-яких організаційних форм;

в) місцевими органами влади.

13. Власники облігацій підприємств отримують відсотки за ними:

а) в першу чергу, перед виплатою дивідендів за акціями;

б) після виплати дивідендів за простими акціями;

в) після виплати дивідендів за привілейованими акціями;

г) після виплати дивідендів за всіма типами акцій.

14. Виплата відсотків за облігаціями підприємств:

а) здійснюється з чистого прибутку;

б) здійснюється з валового доходу;

в) здійснюється з валового прибутку;

г) відноситься на витрати підприємства.

15. Згідно з законодавством України випуск облігацій для покриття збитків від господарської діяльності здійснюватися:

а) не може;

б) може;

в) може, лише з метою уникнення банкрутства;

г) може, якщо підприємство знаходиться на стадії фінансового оздоровлення.

16. Випуск облігацій підприємств для формування статутного фонду здійснюватися:

а) може;

б) не може;

в) може, у випадку повної оплати всіх раніше випущених акцій;

г) може, з метою його поповнення.

17. Рішення про випуск муніципальних облігацій в Україні приймаєть­ся:

а) Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

б) Кабінетом Міністрів України;

в) місцевими Радами народних депутатів.

18. До незабезпечених облігацій місцевих позик відносять:

а) облігації під спеціальний податок;

б) облігації під дохід від проекту;

в) облігації під загальне покриття.

19. Письмове боргове безумовне зобов’язання встановленої форми, що дає його власнику право вимагати від боржника оплати зазначеної суми грошей у вказаний термін, — це:

а) ощадний сертифікат;

б) облігація;

в) вексель.

20. Погашення облігації передбачає:

а) перехід права власності на облігації за умов купівлі-продажу на біржі;

б) виплату номінальної вартості облігації та доходу за нею у тер­міни, передбачені умовами емісії облігацій;

в) виплату номінальної вартості облігації та доходу за нею у будь- який термін за рішенням емітента.

21. Казначейські векселі можуть використовуватися їх тримачами для:

а) видатків на оплату праці;

б) грошових виплат населенню;

в) зарахування у сплату податків до державного бюджету.

22. Платником за казначейськими векселями виступає:

а) Міністерство фінансів України;

б) Національний банк України;

в) Головне Управління Державного казначейства;

г) уповноважені комерційні банки.

23. Передача переказного векселя здійснюється за допомогою:

а) індосаменту;

б) авалю;

в) тратти;

г) акцепту.

24. Вексельне зобов’язання, здійснюване особою, що бере на себе відпо­відальність за виконання зобов’язань іншої особи (акцептанта, векселе­давця, індосанта), — це:

а) аваль;

б) тратта;

в) авізо;

г) індосамент.

25. Фінансовий інструмент, що застосовується у розрахунках за по­ставлену продукцію, виконані роботи або надані послуги, — це:

а) казначейський вексель;

б) фінансовий вексель;

в) комерційний вексель.

26. Особа, яка одержує право на отримання коштів за передаточним написом (індосаментом) переказного векселя:

а) індосант;

б) індосат;

в) трасат; ■

г) трасант.

27. Виконання доручення векселетримача по одержанню у встановлений термін належних платежів за векселем — це:

а) інкасування векселя;

б) дисконт векселя;

в) облік векселя;

г) форфетування.

28. Відповідно до законодавства України, емітентами векселів можуть бути:

а) фізичні та юридичні особи;

б) фізичні та юридичні особи, держава;

в) фізичні особи, держава;

г) юридичні особи, держава.

29. Приватизаційні папери в Україні випускаються таких видів:

а) акції, облігації, векселі;

б) компенсаційні, інвестиційні сертифікати;

в) майнові сертифікати, житлові чеки, земельні бони.

30. Система державних інститутів, через які здійснювався обмін прива­тизаційних майнових сертифікатів на акції підприємств, що приватизу­валися, — це:

а) Центри сертифікатних аукціонів;

б) регіональні відділення Державної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку;

в) Центри постприватизаційної підтримки підприємств;

г) регіональні відділення Фонду державного майна України.

31. Чи можна компенсаційні сертифікати віднести до групи приватиза­ційних цінних паперів?

а) так;

б) ні;

в) можна, у випадку якщо вони використовуються для обміну на акції підприємств, що приватизуються.

32. Відмінною ознакою приватизаційних цінних паперів є те, що вони:

а) є виключно іменними;

б) випускаються лише на пред ’явника;

в) можуть використовуватися як засіб розрахунку або як застава.

33. Передача приватизаційного майнового сертифіката або житлового чека в довірче управління довірчому товариству:

а) не допускається;

б) допускається;

в) допускається за умови передачі трастовому відділу комерційного банку.

34. Конвертація приватизаційних цінних паперів може здійснюватися як:

а) обмін приватизаційного майнового сертифіката на житловий чек і навпаки;

б) обмін приватизаційного майнового сертифіката на земельну бону і навпаки;

в) обмін житлового чека на земельну бону і навпаки;

г) за всіма вище перерахованими схемами.

35. Власниками депозитного сертифікату Національного банку України можуть бути:

а) фізичні та юридичні особи;

б) виключно юридичні особи;

в) виключно комерційні банки;

г) комерційні банки та фінансово-кредитні установи.

36. Цінний папір, випущений банком як письмове свідоцтво про депону­вання грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання суми коштів і відсотків після закінчення встановленого терміну, — це:

а) інвестиційний сертифікат;

б) компенсаційний сертифікат;

в) депозитний сертифікат;

г) ощадний сертифікат.

37. Угода про уступку права на вимогу коштів за іменним ощадним сертифікатом називається:

а) трансферт;

б) цесія;

в) авізо;

г) депорт.

38. Чи можуть комерційні банки здійснювати емісію валютних ощадних сертифікатів?

а) так;

б) ні.

39. Розміщення депозитних сертифікатів Національного банку України здійснюється через:

а) тендер;

б) аукціон;

в) відкриту передплату;

г) закриту передплату серед уповноважених комерційних банків.

40. Функції похідних цінних паперів полягають у:

а) забезпеченні поточних потреб фондового ринку;

б) забезпеченні виконання основними паперами своїх функцій;

в) встановленні ціни на базовий актив;

г) урівноважуванні попиту й пропозиції на строковому ринку.

41. Похідні цінні папери, що забезпечують проникнення основного па­перу на іноземні фондові ринки, — це:

а) ф ’ючерси;

б) опціони;

в) варанти;

г) депозитарні розписки.

42. Похідні цінні папери — це фінансові інструменти, що випускаються у формі:

а) виключно бездукоментарній;

б) виключно документарній;

в) як у документарній, так і в бездокументарній.

43. Внутрішня вартість опціону — це:

а) доход власника опціону, який він отримає в кінці терміну контр­акту за умови зростання ціни на базовий актив;

б) доход власника опціону, який він отримає при його перепро­дажу;

в) доход власника опціону, який він міг би отримати за умови не­гайної реалізації базового активу за поточною ринковою ціною.

44. Чи вірне твердження, що близько 95% ф’ючерсних контрактів за­кінчуються поставкою реального товару?:

а) так;

б) ні.

45. Документований еквівалент цінних паперів іноземного емітента для обігу на міжнародних фондових ринках — це:

а) варант;

б) ордер;

в) депозитарна розписка;

г) сертифікат цінного паперу.

46. Документ, що засвідчує право власності на відповідний цінний папір, — це:

а) опціон;

б) ф ’ючерс;

в) варант;

г) сертифікат цінного паперу.

47. Похідний цінний папір, який може виписуватися при здачі товарів на склад для зберігання, — це:

а) ордер;

б) опціон;

в) квитанція;

г) варант.

1. Алексеев М. Ю., Миркин Я. М. Технология операций с ценными бумагами. - М.: Перспектива, 1992.

2. Балабанов И. Т. Рынок ценных бумаг: коммерческая азбука. - М.: Финансы и статистика, 1994.

3. Головко А., Науменко О. Національна депозитарна система Украї­ни. - К., 1999.

4. Гольцберг М. А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. - К.: РИА «Текст», Ділова Укра­їна, 1992.

5. Дефоссе Г. Фондовая биржа и биржевые операции. - М., 1995.

6. Жуков Е. Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. - М.: Банки и биржи, 1995.

7. Колоб Р. У. Финансовые деривативы: Пер. с анг. - М.: ФИЛИНЬ,

1997.

8. Кузнецова Н. С., Назарчук I. Р. Ринок цінних паперів в Україні і правові основи формування та функціонування. - К.: ЮРІНКОМ,

1998.

9. Мельник В. А. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підпри­ємства. - К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998.

10. Миркин Я. М. Ценные бумаги и фондовый рынок. - М.: Перспек­тива, 1995.

И.Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1999.

12. Рынок ценных бумаг и его финансовые институты: Учеб. пособ. / Под ред. В. С. Торкановского,- СПб.: АО «Комплекс», 1994.

13. Тьюлз Р., Брэдли Е., Тьюлз Т. Фондовый рынок: Пер. с анг. - М.: ИНФРА-М, 1997.

14. Ценные бумаги: Учебник / Под ред. В. И. Колесникова, В. С. Тор­кановского. - М.: Финансы и статистика, 1998.

д_@ ТЕМА 8 РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ ЯК СКЛАДОВА ^ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

0. План викладу матеріалу теми

1. Цілі та завдання первинного ринку.

2. Емісія і форми розміщення цінних паперів на первинному ринку.

3. Особливості вторинного ринку.

4. Характеристика учасників ринку цінних паперів. Особ­ливості в Україні.

ВАЖЛИВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ
/ Первинний ринок	/ Основні учасники
/ Емісія цінних паперів	/ Інфраструктурні учасники
/ Емітент	/ Кліринг
/ Андеррайтинг	/ Фондова біржа
/ Вторинний ринок	/ Лістинг

1. Цілі та завдання первинного ринку

Через ринок цінних паперів акумулюються грошові нагрома­дження підприємств, банків, держави, приватних осіб, що спря­мовуються на виробничі та невиробничі цілі. Цей ринок об­’єднує частину кредитного ринку у вигляді ринку інструментів позики або боргових зобов’язань (облігації, векселі, сертифіка­ти) та ринок інструментів власності (акції, конвертовані об­лігації, варанти, опціони).

А

Первинний ринок - ринок цінних паперів, на якому емітент здійснює первинне розміщення безпосередньо через інвесторів або через інвестиційних посередників.

0. зо

Метою первинного ринку є організація первинного випуску цінних паперів та його розміщення.

До завдань первинного ринку цінних паперів відносять: