Тема 7

ШРг ' , економіко-правова

ПРИРОДА ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНИ

0. План викладу матеріалу теми

1. Характеристика акцій і законодавче підґрунтя емісії акцій.

2. Характеристика видів і типів облігацій та їх роль в еко­номіці.

3. Вексель. Проблеми вексельного обігу в Україні.

4. Приватизаційні цінні папери.

5. Банківські цінні папери.

6. Характеристика похідних фінансових інструментів.

ВАЖЛИВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ
/ Акція	У Житловий чек
У Акціонерне товариство	У Земельна бона
У Емісія	У Конвертація
У Курс цінних паперів	У Ощадний сертифікат
У Облігація	У Депозитний сертифікат
/ Дисконт	У Опціон
У Дивіденд	У Ф’ючерс
У Вексель	У Депозитарні розписки
У Майновий приватизаційний	У Сертифікат акцій
сертифікат	У Варант

Випускаючи акції, акціонерні товариства мають на меті:

>*- забезпечити новому підприємству стартовий капітал, не­обхідний для початку діяльності;

залучити додаткові грошові ресурси під час функціонування підприємства;

обміняти старі акції при злитті з іншим товариством. Класифікація акцій здійснюється за багатьма різноманітни­ми ознаками (рис. 7.1)

В акції найяскравіше проявляються такі економічні характе­ристики цінних паперів, як ліквідність, дохідність, надійність, самостійний обіг.

Емісійна ознака акції задається емітентом і державою та вклю­чає в себе: означення випуску, серії, номера, умов та особливо­стей випуску, розміщення, обігу, статусу асції. До емісійних ознак належить й емісійна ціна акції — її ціна на первинному ринку.

Необхідно розрізняти також ринкову вартість акції або її курс. Класична формула курсу акції має такий вигляд:

КА = ^^-Л00% = — Л00% _{(7 п}

Я б А ^Н ’ ⁽ °

де КА — курс акції; Див. — дивіденд; Д_бд — дохідність банків­ських депозитів; ЧП — чистий прибуток; Н — норма дивіденд­них виплат.

Суть формули полягає в порівнянні можливих доходів від розміщення грошей у цінні папери і на банківський депозит. Акція коштуватиме не більше за ту суму, яка, будучи покладе­ною на депозит, принесе дохід, що дорівнює дивіденду цієї суми.

Звідси курс акцій матиме вигляд:

КА - Ном. + ЗП, (7.2)

де ЗП — засновницький прибуток; Ном. — номінал акції.

Курсотворчими факторами, крім номіналу, буде рівень за­сновницького прибутку і коефіцієнт ринкової кон’юнктури (К_рк), який дорівнює співвідношенню:

К =°ШІ (1 Зї

р.к. _оп ’ ⁾

де ОПП — обсяг платоспроможного попиту на дані акції; ОП — обсяг їх пропозиції.

Коефіцієнт К демонструє обґрунтованість ринкового коти­рування. Якщо він дорівнює 1, то це означає, що встановлений емітентом курс акцій правильний. Він дає змогу реалізувати весь випуск і отримати запланований засновницький прибуток. Якщо ж ця величина менша за 1, то можна передбачати завищення

г

курсу, а відповідно, і недорозміщення випуску та недоотри- мання засновницького прибутку. Якщо коефіцієнт більший за 1, то можна говорити про певну недооцінку акцій емітентом, про наявність потенціалу приросту вартості.

Що стосується курсу акцій у разі їх додаткового випуску чин­ними акціонерними товариствами, то в основі курсоутворення лежить уже не номінал, а реальний курс цих акцій. Останній, у свою чергу, коливається навколо “внутрішньої вартості” (В.В.А.), яка є відношенням:

юл=ш, (7.4,

КА

де ЧАК — чисті активи корпорації; КА — кількість акцій.

Курсотворчим фактором тут є коефіцієнт ринкової кон’юнк­тури (К_рк).

КА=КА_сК_рк, (7.5)

де КА_с — курс акції, що склався.

При К_рк, що дорівнює 1, курс акцій додаткового випуску відповідатиме курсу, який вже склався, і цінових змін на ринку не відбулося. Новий випуск вдало вписується в ринок, покрив­ши незадоволений попит. Якщо ж цей коефіцієнт буде менший за 1, то існує можливість падіння або обвалу курсу. У даному разі акціонерне товариство переоцінило свої емісійні можли­вості і місткість ринку. Емітент, як мінімум, не добирає запла­нованих фінансових ресурсів. Якщо ж коефіцієнт ринкової кон’юнктури перевищує 1, даний випуск (за інших рівних умов) не впливатиме на курс акцій (або на ринкову цінову тенден­цію). Емітент знову може проводити емісію.

На курс акцій впливає ціла низка факторів. Виділяють: еко­номічні, політичні, соціальні, психологічні та інші фактори. У їх складі, в свою чергу, виділяються макро- і мікроекономічні. Приклад перших — знаходження економіки на певному етапі промислового циклу, приклад других — освоєння нового виду продукції підприємством. До політичних факторів відносять зміну уряду, до соціальних — страйки на підприємстві. При­клад психологічних факторів — очікування подій, що вплива­ють на курс акцій. Приклад інших факторів — початок або закінчення сезону відпусток. Помічено, що з початком сезону відпусток у країнах із рівноважною економікою курс акцій зни­жується, а з його закінченням — підвищується.

Можна виділити основні та другорядні фактори. До перших відносять внутрішню вартість акцій, дохідність альтернативних інвестиційних проектів, коефіцієнт ринкової кон’юнктури та ін. Другорядні фактори — це наявність (відсутність) пільг для акціо­нерів, стан справ у конкурентів та ін. Існують глибинні та по­верхові фактори. Так, рівень дивідендів виступатиме як повер­ховий фактор у відношенні до процесів, що його визначають (рівень рентабельності підприємства, його дивідендна політика).

Виділяють також ринкові й неринкові фактори. На біржо­вий курс акцій впливає їхній позабіржовий курс.

Існують також об’єктивні та суб’єктивні курсотворчі факто­ри. Серед останніх можна виділити дії чиновників, що навмис­но занижують цінові параметри акцій підприємств, які прива­тизуються, для того щоб полегшити їх захоплення комерційни­ми структурами.

Серед курсотворчих є фактори постійні й тимчасові. Наприк­лад, динаміка дохідності певних акцій є їхнім постійним курсо- творчим фактором, тоді як викид на ринок великого пакету акцій є явищем епізодичним.

До факторів, які викликають підвищення курсу, відносять: очікування виплати дивідендів або великого замовлення в кор­порації, стабільний темп зростання дивідендів, зростання об­сягів продажу, поліпшення становища корпорації на ринку, по­глинання конкурентів, наявність великого попиту на акції, ви­сокий рівень менеджменту.

Курс акцій зазвичай падає після виплат дивідендів, тим більше, якщо оголошено про їх відсутність при зниженні об­сягів виробництва та реалізації продукції. Знижується курс акцій при форс-мажорних обставинах, при загальній соціальній та політико-економічній нестабільності, навіть у випадках хворо­би відомих політиків.

В Україні сьогодні курс акцій на первинному ринку (емі­сійна ціна) коливається щодо їх номіналу. Оскільки згідно із законодавством емісійна ціна не може бути меншою від номіналу, то останній є мінімальним рівнем емісійної ціни.

Максимальним же рівнем курсової вартості акції на первинно­му ринку вважається номінал, збільшений на максимально мож­ливий рівень засновницького прибутку.

Згідно із Законом України “Про цінні папери та фондову біржу” в Україні можуть випускатися такі види акцій: іменні прості;

•+ іменні привілейовані;

•+ на пред’явника прості;

^ на пред’явника привілейовані.

У іменній акції зазначається ім’я власника — тільки він є акціо­нером і має відповідні права. Перехід такої акції до іншого власника фіксується в реєстрі акціонерів товариства. Акції на пред’явника мають вільний обіг і не потребують спеціальної реєстрації.

Прості акції:

У не гарантують власникам дивідендів — останні виплачу­ються, виходячи з розміру прибутку, що залишається після спла­ти податків;

У дають право голосу.

Привілейовані акції:

У гарантують власникам фіксований дивіденд незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства;

У дають пріоритетне право (у порівнянні з власниками про­стих акцій) на участь у розподілі майна акціонерного товариства при його ліквідації;

У не дають власникові права голосу.

Прості акції більш поширені, ніж привілейовані, оскільки:

>- по-перше, існують законодавчі обмеження щодо випуску привілейованих акцій з метою уникнення порушень у балансі інтересів акціонерів та менеджерів товариства;

>- по-друге, прості акції дохідніші, ніж привілейовані, оскіль­ки вони ризиковіші.

Привілейовані акції можуть бути таких видів:

кумулятивні — дивіденди на них накопичуються та спла­чуються власникам акцій до оголошення про виплату дивідендів на прості акції;

некумулятивні — власники втрачають дивіденди за той період, коли не було оголошено про їх виплату;

привілейовані акції з часткою участі — дають власникам право на отримання додаткових дивідендів понад оголошену суму, якщо дивіденди на прості акції перевищують цю суму;

конвертовані — можуть бути обмінені на певну кількість простих акцій;

■+ привілейовані акції із коригованою ставкою дивідендів — дивіденди на ці акції не є фіксованими, а коригуються з ураху­ванням дохідності інших цінних паперів;

привілейовані акції, що можуть бути викуплені емітен­том, — акціонерне товариство лишає за собою право викупити акції з надбавкою до номінальної вартості. Для цього створюєть­ся викупний фонд; але якщо його розмір виявляється недо­статнім для викупу акцій, їх погашення не відбувається;

-ї ретрективні — власник такої акції може змусити товари­ство погасити її;

підпорядковані привілейовані акції — деякі акціонерні то­вариства випускають привілейовані акції різних класів з різни­ми правами стосовно активів і дивідендів. Підпорядкована ак­ція нижчого класу дає власникам менше прав, ніж привілейо­вана акція цього ж товариства вищого класу.

Крім того, акції можуть бути номінальними та безноміналь- ними, платними і преміальними, з вільним обігом та з обмеже­ним обігом, вітчизняними й іноземними, глобальними, народ­ними, трудового колективу та ін.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в акціонерне товари­ство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не ниж­чою від номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов’язаних із господарською діяльністю акціонерного товариства.

Акції акціонерних товариств, що створюються під час при­ватизації, можуть бути лише іменними простими.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму понад 10 відсотків статутного фонду. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні товариством, якщо інше не зафік­соване у статуті.

Обов’язкові реквізити акцій:

найменування акціонерного товариства та його місце­знаходження;

найменування цінного папера — “акція ”; порядковий номер акції;

>- дата випуску;

>=- вид акції;

>- номінальна вартість;

>> ім ’я власника (для іменної акції);

розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій;

кількість акцій, що випускаються; термін виплати дивідендів;

>> підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на те особи;

>- печатка акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний лист на виплату диві­дендів. Він повинен містити такі основні дані: порядковий но­мер купона на виплату дивідендів; порядковий номер акції, на яку сплачуються дивіденди; назву акціонерного товариства; рік виплати дивідендів.

Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номі­нальну вартість акцій. Згідно з українським законодавством сертифікат не є цінним папером і реквізити його не регла­ментуються.

Переважна більшість акцій випускається у бездокументарній формі, особливо якщо засновники зацікавлені у вторинному обігу цінних паперів; у випадку, коли мета емітента полягає у контролі за структурою акціонерного капіталу, вибір падає на документарну форму акції.

Акціонери, які володіють у сукупності понад 20-ма відсотка­ми голосів, мають право вимагати скликання загальних зборів у будь-який час із будь-якого приводу. Якщо правління не ви­конало їхньої вимоги протягом 20 днів, то вони можуть само­стійно скликати загальні збори.

Особливість акції полягає в тому, що вона найбільшою мірою серед усіх цінних паперів виконує регулюючі функції в системі суспільного відтворення. Саме акція сприяє переливу капіталу

в перспективні галузі економіки з менш перспективних галу­зей та виробництв. Регулюючі властивості акції пов’язані в першу чергу з такими її характеристиками, як: ліквідність, потенціал приросту курсової вартості та дохідність. Як пра­вило, динаміка цих характеристик визначає і динаміку пере­ливу капіталу з однієї галузі в іншу. Краще від інших цінних паперів акції реалізують й інші функції цінних паперів — інформаційну, мобілізуючу, контролюючу та ін. Акції лежать в основі більшості фондових індексів. Саме акція є своєрід­ним свідченням економічного стану держави. Враховуючи розмір капіталізації акцій, можна сказати, що в акції вкла­дається значна частина вільних капіталів. Акціям немає рівних серед інших фінансових інструментів і в їх можливості слугу­вати провідником впливу з метою встановлення економічно­го контролю над виробництвом (через купівлю контрольного пакету акцій).

Таким чином, можна визначити акцію як цінний папір, що:

• виражає відносини між учасниками акціонерного товари­ства, регулюючими органами і фінансовими посередниками;

• має самостійний обіг на фондовому ринку та свій курс;

• виконує регулюючі, інформаційні, інвестиційні, спеку­лятивні та інші функції;

• має масово-емітовану, основну, емісійну, ринкову, фон­дову цінність.

Інтернаціоналізація світового фондового ринку зумовила ви­никнення нових форм фінансових інструментів. Вони сприя­ють інтеграції економік, тісній і взаємовигідній співпраці емі­тентів, посередників та інвесторів різних країн.

На міжнародному ринку цінних паперів мають обіг акції транснаціональних компаній двох видів — євроакції та амери­канські депозитарні розписки. Євроакції котируються на міжна­родних фондових біржах Європи (Лондонській, Франкфуртській, Паризькій, Люксембурзькій). Кроком до інтернаціоналізації акцій є американські депозитарні розписки, що репрезентують євроакції, розміщені у депозитаріях СІЛА і обмінені на депо­зитні свідоцтва, які мають обіг на американському фондовому ринку. Таким чином, європейські компанії отримують доступ на ринок цінних паперів США.

2. Характеристика видів і типів облігацій та їх роль в економіці

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов’язання відшко­дувати йому номінальну вартість цього цінного папе­ра в передбачений у ньому термін із виплатою фіксо­ваного відсотка.

Облігація засвідчує:

/ факт надання власником папера коштів емітенту;

/ зобов’язання емітента повернути борг через визначений час;

У право інвестора отримувати у вигляді винагороди за на­дані кошти певний відсоток від номінальної вартості облігації.

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Для облігацій характерним є такий цикл існування:

>► \.Емісія 2.Розміщення 3.Обіг 4.Погашення.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх державних і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями під­приємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Умови випуску і розповсюдження облігацій підприємств визначаються Законом України “Про цінні папери та фондову біржу”, іншими акта­ми законодавства України і Статутом емітента.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явни­ка; процентними і безпроцентними (цільовими); такими, що мають вільний обіг, або з обмеженим колом обігу. Класи­фікація облігацій може здійснюватися за різними ознаками (рис. 7.2).

0. за

Облігації внутрішніх державних і місцевих позик випуска­ються на пред’явника. Емітентом таких облігацій є або держа­ва в цілому, або окремі її органи.

Обов’язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються. Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного папера — “облігація”, найменування і місцезнаходження емі­тента облігацій; найменування або ім’я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; терміни погашення, розмір і терміни виплати відсотків (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, пе­чатку емітента.

Крім основної частини, до облігації може додаватися купон­ний лист на виплату відсотків. Купон на виплату відсотків по­винен містити такі основні дані: порядковий номер купона; номер облігації, за якою виплачуються відсотки; найменування емітента і рік виплати відсотків. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з подальшим вільним обігом (крім безпро­центних облігацій), повинні мати купонний лист.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх державних і місце­вих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів Украї­ни і місцевими радами. У рішенні повинні визначатися емі­тент, умови випуску і порядок розміщення облігацій.

Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емі­тентом і оформлюється протоколом. Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов’язково містити:

У найменування емітента облігацій та його місцезнахо­дження;

У відомості про статутний фонд, господарську діяльність службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми);

У дані про розміщення раніше випущених цінних паперів;

У мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред’явника);

У загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облі­гацій;

У кількість учасників голосування;

У порядок випуску облігацій та виплати доходів за ними;

/

І

У більшості банків, фінансових та нефінансових інститутів зав­жди існують тимчасово вільні кошти, котрі вони готові вклас­ти і зазвичай вкладають у державні облігації, роблячи внесок у розвиток ринку цінних паперів.

Крім фінансування бюджетних потреб, другою важливою метою випуску державних облігацій є збільшення припливу іноземної валюти. Це сприяє зміцненню національної гро­шової одиниці, оскільки мобілізовану таким чином інвалю­ту можна використати в експортно-імпортних розрахунках. Для придбання облігацій іноземні інвестори купують націо­нальну валюту країни і розраховуються нею за ці облігації. Збільшення продажу національної валюти веде до підвищення її курсу.

Нарешті, третьою важливою метою випуску державних облі­гацій є стримування розвитку інфляції. У цьому разі кошти, одержані від випуску державних облігацій, тимчасово вилу­чаються з обігу, тобто “притримуються”.

Державні облігації задовольняють вимоги надійності, стабільності й ліквідності. Вони вважаються найнадійнішим видом цінних паперів, оскільки вважається, що держава га­рантує виконання своїх зобов’язань за випущеними нею облі­гаціями усім своїм майном.

Отже, облігації внутрішньої державної позики в економіці України виконують такі функції:

є найцивілізованішим ринковим способом формування дер­жавного боргу;

забезпечують касове виконання державного бюджету шля­хом покриття розривів між доходами та видатками, що виника­ють у результаті нерівномірності в часі податкових надходжень і видатків бюджету;

при проведенні грошово-кредитної політики виступають ре­гулятором не лише грошового обігу, а й розвитку економіки в ціло­му: сутність грошово-кредитної політики полягає в зміні грошо­вої маси з метою досягнення зростання обсягу виробництва, під­вищення зайнятості та попередження інфляції;

мобілізують кошти для фінансування цільових державних та місцевих програм, які мають важливе соціально-економічне значення.

Необхідно виділити подібні й відмінні риси між двома най- популярнішими видами цінних паперів — акціями та облігаціями.

Спільність корпоративних облігацій та акцій проявляється насамперед у тому, що вони є масово емітованими, біржовими, корпоративними, основними, ринковими фондовими ціннос­тями і мають ряд спільних реквізитів, а також курс і балансову вартість, можуть мати обіг як на біржовому, так і позабіржово- му ринках. Щодо них існує державна система реєстрації, конт­ролю і регулювання їх обігу. За акціями та облігаціями існує екс-дивідендний строк, коли покупець уже не має права на отримання доходу за ними. Ці доходи, не отримані вчасно, перераховуються до державного бюджету.

Таким чином, акції та облігації називають фінансовим капі­талом першого порядку. В обох випадках можуть укладатися договори між емітентом, з одного боку, і гарантом (поручите­лем), а також андеррайтером випуску — з другого боку. Остан­німи найчастіше виступають банки та інвестиційні компанії.

Серед відмінностей можна виділити: по-перше, відмінності, пов’язані з їх випуском. Акції може випускати тільки акціонерне товариство, тоді як корпоративні облігації — підприємства будь- яких організаційних форм. Облігації може випускати і держава, тоді як державних акцій не буває (або це псевдоакції підприємств і трудових колективів вісімдесятих років). Облігація, з погляду її емітентів, — універсальніший фінансовий інструмент.

Облігації можна розміщувати з дисконтом (зі знижкою від номіналу), тоді як акції розміщувати за ціною, що менша від номіналу, не можна. Купуючи акції першого випуску, акціонери стоять біля витоків акціонерного товариства. Облігаціонери ж у всіх випадках мають справи з уже сформованою корпорацією.

Різні причини випуску акцій і облігацій. Акції випускаються при створенні акціонерного товариства або при збільшенні його статутного капіталу з метою залучення додаткових фінансових ресурсів. Що стосується облігацій, то до їхнього випуску вда­ються зазвичай тоді, коли акціонерного капіталу виявляється вже недостатньо для обслуговування процесу розширеного відтворення основних фондів (при нестачі оборотних коштів підприємство звичайно випускає не облігації, а комерційні бор­гові зобов’язання, наприклад векселі).

До випуску облігацій вдаються і тому, що з фінансової точки зору це краща і дешевша операція, ніж збільшення статутного капіталу і пов’язані з цим додаткова емісія і розширення кола акціонерів.

Заслуговують на увагу й відмінності у статусах акціонера й облігаціонера. Акціонер (співвласник корпорації) перебуває у часткових партнерських відносинах з іншими учасниками акц­іонерного товариства. Облігаціонер же — кредитор компанії. Якщо це — акціонерне товариство (корпорація), то він перебу­ває у договірних відносинах із товариством у цілому, із товарист­вом як юридичною особою, не беручи участі в управлінні остан­нім. У разі банкрутства компанії майнові претензії облігаціо- нерів задовольняються в першочерговому порядку стосовно ана­логічних претензій акціонерів.

Звідси — істотні відмінності в якісній природі акцій і обліга­цій як цінних паперів. Облігація — борговий терміновий цінний папір. Акція ж — пайовий, звичайно без вказівки терміну дії. Акція становить частину статутного капіталу, а облігація — частину облігаційної позики. Номінал для облігації відіграє на­багато більшу роль, ніж для акції. По-різному виражається і їхній курс (відсотки і грошові одиниці). Причому коливання курсів облігацій менш значні, ніж акцій. Облігація має більш високі інвестиційні якості з погляду її надійності. Тут гарантується як обумовлений дохід, так і погашення облігації. За акціями гаран­тована виплата дивідендів. Акціям притаманні однозначно більш високі спекулятивні якості. Не менш важлива відмінна властивість облігації полягає у тому, що її регулююча роль у процесі сус­пільного відтворення виражена набагато слабше, ніж акції.

Це пояснюється, по-перше, меншим ареалом її поширення. По-друге, тим, що вона, хоч і є фондовим папером, але не є такою ж мірою капіталорозпорядчим папером.

Динаміка продажу облігацій більше пов’язана з ціновими пара­метрами випуску, термінами обігу, іміджем окремого емітента, ніж з економічним станом тієї або іншої галузі. Недарма до біль­шості фондових індексів входить динаміка курсів акцій, але не облігацій. Менша регулююча роль облігацій у процесі суспільного відтворення пов’язана і з іншими причинами (більше обмежень в обігу, більш консервативний тип власників цих паперів та ін.).

Чимало відмінностей пов’язано з формами й умовами виплати доходів за розглянутими цінними паперами. Формально при ви­пуску облігацій емітент бере на себе більше зобов’язань, ніж при емісії акцій. Крім зобов’язань повернути основний борг і виплатити відсотки, тут можуть бути і додаткові зобов’язання, закріплені в договорі (контракті). Але за облігаціями дохід ви­плачується тільки на час їхньої дії, а за акціями — на час існу­вання корпорації. Рівень регулярності, фіксації і гарантій ви­плат за облігаціями у цілому вищий, ніж за акціями. Та й умо­ви випуску облігацій, у тому числі цінових, як правило, обліга- ціонерам більш доступні, ніж умови емісії акцій акціонерам.

Якщо дивіденди виплачуються тільки з чистого прибутку, то відсотки за облігаціями відносяться на витрати компанії, ви­плачуються не тільки при можливій відсутності прибутку, а й у разі збитковості підприємства. Вони виплачуються до і неза­лежно від оподаткування прибутку, тимчасом як дивіденди — після оподаткування прибутку. Розмір купонних виплат можна визначити за формулою:

Ном. х КП

КВ = , п (л

100% ^{К }}

де КВ — розмір купонних виплат; Ном. — номінал; КП — купон­ний відсоток.

Купонні виплати здійснюються за купонами, доданими до облігації. Купони нумеруються, кожний з них призначений для виплати відсотка за певний час. При цьому їх звичайно від­різають. Купони пред’являються для оплати самому емітенту, гаранту (поручителю) випуску або уповноваженому фінансово­му посереднику. Якщо сумарна вартість випущених акцій утво­рює статутний капітал корпорації, то сумарна вартість випуще­них корпоративних облігацій — це позиковий капітал компанії (або його частина).

Для виплат відсотків за облігаціями і погашення їх вартості на підприємстві створюється відкладений фонд (фонд погашен­ня). Підприємство перераховує у нього відповідно до укладе­них договорів (контрактів) певні грошові суми для того, щоб мати можливість виплачувати відсотки, а до моменту погашен­ня випуску мати необхідні фінансові ресурси. Розмір погашен­ня залежить від умов випуску облігацій.

Умовами випуску може бути передбачена можливість до­строкового погашення облігацій. Це робиться, наприклад, у випадках, коли емітенту або його агенту із якихось причин вигідніше робити виплату боргу частинами, а не повністю. При цьому звичайно обумовлюються умови дострокового погашен­ня, його час, ціни погашення й ін. Для дострокового викупу облігацій емітент може створити викупний фонд.

Облігації, у порівнянні з акціями, мають і масу інших — друго­рядних відмінностей, наприклад, в операціях із ними спостеріга­ється менше фінансових афер.

Облігація також, як і акція, продається і купується на ринку і має ринковий курс.

Ринковий курс облігації можна подати у такий спосіб:

^ж=їЕ:^хі00%- <⁷⁷>

де РК — ринковий курс облігації, %; РЦ — ринкова ціна облі­гації, грн.

Звідси, у свою чергу, ринкова ціна облігації дорівнює: _птт Ном.хРК

100% ‘ ' ⁽⁷’⁸⁾

Як і у випадку з акцією, курс і ціна облігації у першу чергу пов’язані з рівнем прибутковості будь-якого іншого альтерна­тивного (прийнятного) способу вкладення капіталу (банків­ського відсотка, державних боргових зобов’язань та ін.):

(1+77 Г

РЦ = Ном. х -—х 100 % /7 9)

(і + д_а)^й ’ ⁽ '

де Д_о — прибутковість облігації — купонний відсоток за обліга­цією (у сотих частках відсотка); Д_а — прибутковість альтерна­тивних вкладень капіталу (у сотих частках відсотка); н — кількість років, що залишилася до погашення облігації.

Спрощено ринкову ціну облігації можна подати у такий спосіб:

РЦ = Ном. + Схн, (7.10)

де С — сума річних купонних виплат за облігацією.

Таким чином, ціни облігацій залежать не тільки від рівня прибутковості альтернативних інвестиційних проектів, а й від прибутковості самої облігації, терміну, на який вона випуще­на, у тому числі терміну, що залишився до погашення облігації. У цьому разі чим більший цей термін, тим за інших рівних умов дорожчою є облігація. “Довгі” гроші — найдорожчі. Якщо облігація випущена з дисконтом, то при наближенні дати по­гашення величина дисконту буде зменшуватися.

Курс процентної облігації в процесі обігу автоматично підви­щується завдяки зростанню накопиченого купонного відсотка. При реалізації облігації неодержані продавцем купонні відсот­ки будуть розділені між ним і покупцем. їхня накопичена час­тина (відсотки за час, що минув після останньої виплати відсотків до дати купівлі-продажу облігації), увійшовши у вартість облігації, буде сплачена покупцем продавцю. В екс- дивідендний термін курси іменних корпоративних облігацій автоматично зменшуються на величину відсотка, тому що цей відсоток покупцю вже не припаде — його може одержати тільки продавець. На курси облігацій, як і на курси акцій, впливають також інші фактори. У першу чергу це — стан попиту-пропо- зиції, кредитний рейтинг емітента, наявність відкладеного (або викупного) фонду і т. д.

Важливим фінансовим інструментом на міжнародному фінан­совому ринку є єврооблігацп. Міжнародна асоціація фондових ринків займається стандартизацією умов випуску та обігу євро- облігацій, а також приймає правила торгівлі єврооблігаціями.

Основна форма випуску єврооблігацій — у вигляді цінного папера на пред’явника. Вони обслуговуються в одній із світо­вих депозитарно-клірингових систем і розміщуються одночас­но на ринках кількох країн. Найбільша кількість угод із євро­облігаціями здійснюється у фондових центрах — Лондоні, Сінга­пурі, Гонконзі, Нью-Йорку та Токіо.

2. Вексель. Проблеми вексельного обігу в Україні

Вексель - цінний папір, що підтверджує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) спла­тити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві).

В Україні вексельний обіг регламентується такими законо­давчими актами:

>- Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”.

>- Закон України “Про приєднання України до Женевської кон­венції 1930 року”, якою запроваджено “Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі” від 6 липня 1999року.

>- Указ Президента України від 14 вересня 1994 року № 530/94 “Про випуск в обіг векселів для покриття взаємної заборгова­ності суб’єктів підприємницької діяльності України”.

>*■ Указ Президента України від 26 липня 1995 року “Про роз­ширення сфери обігу векселів ”.

В Україні використовуються два види векселів:

У 1. простий;

/ 2. переказний (тратта).

Простий вексель являє собою борговий цінний папір, який містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця виплатити певну суму грошей при настанні певного терміну.

Переказний вексель — це борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження креди­тора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив за пред’явленням або в день, указаний у векселі, певну суму гро­шей певній особі, або за наказом останньої, або пред’явнику векселя.

Передача переказного векселя здійснюється за допомогою індосаменту. Індосамент виконується на звороті векселя або на додатковому аркуші (алонжі). У разі використання алонжа ос­танній має бути прикріплений до векселя. За своїм змістом індосамент повинен бути простим і нічим не обумовленим.

За формою передачі індосамент може бути двох видів: імен­ний та бланковий. Іменний індосамент повинен мати дві не­обхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і вказівку нового векселетримача, якому передається право за векселем. Для передачі векселя за бланковим індосаментом достатньо лише підпису індосанта. Отримавши вексель за бланком, векселе­тримач має три можливості: заповнити бланк від імені третьої особи (або й від власного імені), індосувати в свою чергу вексель через бланк або ж на чиєсь ім’я або ж передати вексель третій особі, не заповнюючи бланка та не надписуючи індосаменту.

Між простим (соло) векселем та переказним (тратта) існує багато спільних рис. Велика частина їхніх обов’язкових реквізитів збігається. Вексельні відносини в обох випадках, як правило, випливають і пов’язані з угодою, що стала підставою для видачі векселя. Ці векселі надають векселетримачеві право вимагати зазначену у векселі суму у визначений термін. Предметом обох документів можуть бути тільки гроші. Обидва види цих фінансо­вих інструментів є абстрактними і безумовними, тобто не пов’я­заними з настанням яких-небудь подій або обставин. Усяка така умова робить векселі недійсними. Можливі посилання на інші обставини повинні проставлятися окремо від основного тексту.

Терміни платежу за векселями можуть бути виражені тільки одним зі способів, передбачених вексельним законодавством. Виставлення векселів на пред’явника не допускається. Заборо­няється також дроблення вексельних сум. Однаковими є й терміни давності за вексельними вимогами. Термін дії претензій до акцеп­танта становить 3 роки, до індосантів і векселедавців — 1 рік. Термін давності вимог одного з індосантів, що оплатив вексель, до трасанта й інших осіб, що здійснили переказні написи, стано­вить 6 місяців.

Що відрізняє простий і переказний векселі, то це, у першу чергу, зрозуміліший характер боргового зобов’язання, вираже­ний у простому векселі. Тут спочатку беруть участь дві особи. Перша особа — це векселедавець, що виписує вексель і одно­часно є платником за ним. Друга особа — ремітент — перший одержувач за векселем. Він же — перший векселетримач, пе­ред яким платник бере відповідне зобов’язання. Тут головний вексельний боржник — векселедавець, до якого з боку векселе­тримача може бути пред’явлений прямий позов.

Переказний вексель набагато складніший у використанні, що є однією з причин його меншого застосування. В одному документі тут фактично виражені два боргові зобов’язання: платника перед трасантом (надписантом) і трасанта перед ре­мітентом (одержувачем). Головним боржником тут є акцеп­тант. Відмінність між векселями і в природі особи, що випи­сує вексель. У простому векселі — це боржник, а в переказно- му — кредитор. Звідси і розбіжності за характером самих век­селів. У простому векселі — це особисте зобов’язання сплати,

а в переказному — вказівка (наказ) сплатити третій особі (ре­мітентові). Відмінність між векселями — і в характері їхнього використання. Переказний вексель частіше використовується для кредитування торгівлі, у тому числі зовнішньої, тоді як простий вексель — при оформленні позичок.

Якщо розглядати векселі за термінами оплати, то їх можна розподілити на чотири типи. Поточні — до терміну оплати за­лишилося більш як місяць, термінові — менш як місяць, про­строчені — термін оплати закінчився, але минуло не більш як рік, і безнадійні — термін несплати перевищив один рік.

З вексельним обігом пов’язуються небезпідставні сподіван­ня щодо оздоровлення вітчизняної економіки. Однак форму­вання вексельних відносин серед суб’єктів господарської діяль­ності, яке викликало позитивні економічні зрушення, виявило водночас і чимало негативних явищ. Останні значною мірою пояснюються пошуковим характером відродження векселя, за­стосування якого у господарському обороті припинилося внас­лідок проведення фінансово-кредитної реформи 1930—1932 років, що призвело до втрати практичного досвіду здійснення век­сельних операцій суб’єктами підприємництва.

Універсальність сфери застосування, різноманітність видів та форм, у яких векселі можуть виступати на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також функції, що їх виконують векселі у господарському обороті, перетворили вексель на один із про­відних фінансових інструментів ринкової економіки.

Застосування в обігу двох видів векселів — простих і пере- казних — забезпечує гнучку систему їх використання залежно від характеру господарської операції і кількості суб’єктів, що беруть у ній участь, а також відповідно до стану дебіторської заборгованості векселедавця, який визначає потенційну мож­ливість переведення боргу.

Кожен із названих видів векселів може набувати різноманіт­них форм. Основними формами векселя є комерційні (товарні) та фінансові векселі.

Комерційні векселі застосовуються як інструмент у розра­хунках за поставлену продукцію, виконані роботи або надані послуги. В даній ситуації відстрочення платежу є, власне, ко­мерційним кредитом.

Фінансові векселі обслуговують позики, які суб’єкти госпо­дарської діяльності надають один одному за рахунок наявних тимчасово вільних коштів. Нині в Україні фінансові векселі пред­ставлено банківськими векселями, які, по суті, виконують роль депозитних сертифікатів і за своїм змістом та спрямованістю можуть бути лише умовно віднесені до фінансових векселів.

Застосування інших форм векселів в Україні заборонене, ос­кільки вони є занадто зручними інструментами для зловживан­ня і у сфері господарських відносин, і у сфері розрахунків із бюджетом.

Векселі комерційних банків вважаються найнадійнішими, вони використовуються і як засіб платежу, і як об’єкт купівлі- продажу з метою отримання прибутку.

Казначейські векселі випускаються для фінансування бю­джетних організацій у зв’язку з відсутністю грошей в бюджеті. Одержувачі векселя можуть скористатись ним як засобом платежу або просто поступитися ним іншому підприємству. Останній векселетримач може пред’явити такі векселі для заліку обов’язкових платежів до бюджету.

Форма, в якій вексель виступає у господарському обороті, до певної міри зумовлена його функціями.

Важливою функцією векселя є його спроможність бути знаряддям комерційного кредиту в умовах, коли особливого значення в Україні набувають такі чинники економічного розвитку, як фінансове забезпечення та фінансове регулюван­ня діяльності суб’єктів підприємництва. Фінансове забезпечення передбачає формування фінансових ресурсів за рахунок при­бутку, залучення акціонерного капіталу, кредитів і в окремих випадках бюджетних асигнувань. Наймобільнішою та найефек­тивнішою формою фінансового забезпечення в умовах обмеже­ності джерел власних коштів є кредитування підприємств, яке здійснюється як банківський або комерційний кредит.

З векселями здійснюються різні операції. Доміцилювання — це оплата векселя за дорученням клієнта (векселедавця), що за попередньою домовленістю з банком вказує місце платежу. Інка­сування векселя — виконання доручення векселетримача на одержання у встановлений термін належних платежів за вексе­лем. Звичайно ця операція доручається банку. Якщо платіж не

надійшов — вексель повертається кредитору з протестом. Якщо протест не був зроблений ~ банк несе відповідальність за мож­ливі наслідки. Дисконт векселів — це їхній облік (прийом, при­дбання) у банках, під час якого банк одержує дисконтну ставку. Форфейтування — купівля вексельних боргів, коли векселе­тримач робить переказний напис покупцю із застереженням типу “без звертання на мене”. Депонування векселів — здача їх на збереження в спеціалізовані фінансово-кредитні й інвести­ційні інститути. 5

Основні проблеми вексельного обігу в Україні:

>- 1) векселедавці намагаються погасити вексель не грошима, а товарами;

>*- 2) часто векселі і зовсім відмовляються приймати, тому потрібно дуже добре знати і дотримуватися процедури пред’яв­лення векселя до оплати й протесту;