2.5. Гарантії реалізації прав та обов'язків особи

Важливим засобом захисту прав та свобод людини є гарантії. Вони є системою норм, принципів та вимог, які забезпечують процес дотримання прав та законних інтересів людини. Призначенням гарантій є забезпечення найсприятливіших умов для реалізації конституційно закріпленого статусу людини. Таким чином, гарантії є засобом, що забезпечує перехід від передбачених конституцією можливостей до реальної дійсності. Ефективність гарантій залежить від рівня розвитку загальноправових принципів, стану економіки, рівня розвитку демократичних інститутів, реальності політичної системи суспільства, наявності системи досконалих законів у державі, ефективності механізмів реалізації законоположень, ступеня правової свідомості, правової культури населення, узгодженості інтересів населення та суспільства в цілому і наявності високоефективного органу конституційного контролю.

Гарантії являють собою систему узгоджених факторів, що забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод людини.

Деякі автори у якості елементів правового статусу включають також правове зобов’язання, законність, правопорядок, правосвідомість, гуманізм, справедливість. Що, не є виправданим на думку інших авторів, оскільки законність, правопорядок, демократизм є умовами або передумовами правового статусу, що забезпечують його нормальне функціонування та реалізацію¹⁶.

Гарантії можна поділити на:

а) загальні, що охоплюють всю сукупність об'єктивних та суб'єктивних факторів, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини, їх захист та поновлення у разі порушення.

У свою чергу, загальні гарантії класифікують за сферами суспільних відносин на:

— економічні, які складають спосіб виробництва, існуючі форми власності, наявність ринкових відносин, економічну свободу громадян, вільний

______________

¹⁶ Витрук Н. В. Общая теория правового положения личности. – Москва: Норма, 2008. – С. 25

вибір форм та видів трудової діяльності, наявність різноманітних форм підприємницької діяльності тощо;

— політичні, до яких належить діяльність держави, представництво політичних інтересів інститутами політичної системи;

— організаційні, що характеризуються як реально діючі повноваження органів держави, посадових осіб та громадських об'єднань із створення необхідних для реалізації прав та свобод умов;

б) спеціальні гарантії, які визначаються як система юридичних засобів, що сприяють процесу реалізації, захисту та поновлення прав і свобод суб'єктів права, їх змістом є надання державно-владної загальнообов'язковості як правам особи, так і їх захисту. Юридичні гарантії мають конституційну та законодавчу форми закріплення. Так, основними конституційними гарантіями є:

— оскарження у суді рішень органів держави та посадових осіб;

— право на відшкодування збитків, завданих незаконними рішеннями осіб чи органів, що діють від імені держави;

— право на правову допомогу;

— можливість отримувати інформацію про зміст прав та обов'язків;

— принцип презумпції невинуватості людини;

— можливість обмеження конституційних прав та свобод.

Реалізація прав, свобод та обов'язків покладається Конституцією України на органи правосуддя (Конституційний Суд та суди загальної юрисдикції) і прокуратуру. Отже, гарантії реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина є важливим елементом механізму їх реалізації, загалом. Крім нормативних гарантій реалізацій конституційних прав і обов'язків важливе місце у правовому статусі належить діяльності державних і недержавних правоохоронних організацій, які створюють умови, охороняють, захищають від правопорушень та беруть участь у відтворенні порушених прав, свобод людини і громадянина¹⁷.

_______________

¹⁷А.М. Колодій, А.Ю. Олійник "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні" Київ ПЄВАВ 2008.- С.261

Розділ 3. Види правового статусу особи

Розрізняють: а) загальний (конституційний) статус громадянина; б) спеціальний (родовий) статус певних категорій громадян; в) індивідуальний статус; г) статус фізичних і юридичних осіб; д) статус іноземців, осіб без громадянства або з подвійним громадянством, біженців; е) статус українських громадян, що знаходяться за рубежем; ж) галузеві статуси: цивільно-правовий, адміністративно-правовий і т.д.; з) професійні і посадові статуси (статус депутата, міністра, судді, прокурора). В теоретичному плані найбільш істотне значення мають перші три види. Загальний правовий статус – це статус особи як громадянина держави, члена суспільства. Він визначається перш за все Конституцією і не залежить від різних поточних обставин (переміщень по службі, сімейного стану, посади, виконуваних функцій), є єдиним і однаковим для всіх, характеризується відносною статичністю, узагальненістю. Зміст такого статусу складають головним чином ті права і обов'язки, які надані і гарантовані всім і кожному Основним Законом країни. Зміна цього змісту залежить від волі законодавця, а не від кожної окремої особи¹⁸.

Загальний правовий статус не в змозі врахувати всього різноманіття суб'єктів права, їх особливостей, відмінностей, специфіки. Тому в нього не входять численні суб'єктивні права і обов'язки, які постійно виникають і припиняються в суб'єктів залежно від їх трудової діяльності, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших ситуацій. Якби вказані права і обов'язки були включені в поняття загального статусу громадянина, то вийшов би різний, украй нестабільний і невизначений статус. Він же не був би єдиним. Загальний правовий статус є базовим, вихідним для всіх інших. По ньому можна судити про характер, соціальну природу, ступінь демократичності даного суспільства.

Спеціальний, або родовий статус відображає особливості положення певних категорій громадян (наприклад, пенсіонерів, студентів,

________________

¹⁸Оніщенко Н. М., Зайчук О. В.. Теорія держави і права: Академічний курс: Підручник.– Київ: Юрінком Інтер, 2008. – С. 588

військовослужбовців, вузівських працівників, вчителів, робочих, селян, інвалідів, учасників війни і т.д.). Вказані, групи, базуючись на загальному конституційному статусі громадянина, можуть мати свою специфіку, додаткові права, обов'язки, пільги, передбачені поточним законодавством. Вдосконалення цих статусів – одна із задач юридичної науки¹⁹. Індивідуальний статус фіксує конкретику окремої особи (стать, вік, сімейний стан, виконувана робота, інші характеристики). Він є сукупністю персоніфікованих прав і обов'язків громадянина. Знання кожним свого особистого статусу, своїх прав, обов'язків, відповідальності, можливостей – ознака правової культури, юридичної письменності. Індивідуальний правовий статус рухливий, динамічний, він змінюється разом з тими подіями, які відбуваються в житті людини²⁰. Розглянуті три види статусу співвідносяться між собою як загальне, особливе і одноосібне. Вони тісно взаємозв'язані і взаємозалежні, нашаровуються один на одного, на практиці нероздільні. Кожний індивід виступає одночасно у всіх вказаних якостях – громадянина своєї держави (загальний статус), він належить до певної групи і, отже, володіє родовим статусом, і він же є окремою, неповторною особою, тобто має індивідуальний статус. Загальний правовий статус у всіх один, спеціальних статусів – багато, а індивідуальних рівно стільки, скільки громадян. Само собою зрозуміло, що спеціальні, індивідуальні і всі інші статуси не можуть суперечити загальному (конституційному) статусу. Навпаки, вони повинні відповідати йому як базовому, первинному, початковому. Види правових статусів особи за субординацією галузей права у правовому регулюванні: матеріальний та процесуальний.

Види правових статусів за суб'єктами: статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців, українських громадян, що перебувають за кордоном; статус службових і посадових осіб (депутата, міністра, слідчого, судді, прокурора, глави обласної державної

адміністрації та ін.); статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на

­­­­­____________

¹⁹Тарнавська А. Н. До питання про юридичний статус особи. // Адвокат. – 2009. - №3(102) – С.26-29.

²⁰Матузов Н. И., Малько А. В. Теория государства и права – М. : Юрист, 1997. – С. 542

оборонних об'єктах, секретних виробництвах) та ін. Види правових статусів

особи за реальністю: формальний (закріплений нормами права); реальний (гарантований, забезпечений).

Вступаючи у правовідносини, особа набуває конкретного статусу учасника конкретних правовідносин.