3. Пантеон головних богів.

Спроба організувати всіх богів кельтських племен в єдиний пантеон є не дуже вдалою, адже кельтські божества рідко співставляються хронологічно й географічно. Відомі багато етнонімічних імен кельтських богів: Аллоброкс – бог племені аллоброгів, Арам – араміків, богиня Воконтія – воконтіїв. У процесі романізації багато місцевих богів отримали римські назви, але про ототожнення місцевих і римських богів говорити неможливо: існувала лише співвіднесеність певних зовнішніх аспектів кельтських та римських богів. У Британії засвідчено близько 40 імен місцевих божеств, але про половину з них нічого не відомо, крім імені. Ряд божеств кельтів Британії має відповідники в ірландській та валійскій міфологічних системах: Ноденс – Нуад, Бріганте – Бригіта; божество Мапонус порівнюється з ірландським Мак Оком, сином Дагда. Етот асоціювався з грецьким Аполлоном, так само як і галльський Беленос. Частина божеств представлена ​​тільки іконографічним матеріалом (зображення триликого або триголового божества), ім’я якого залишається невідомим.

Більше відомо про пантеон кельтів Ірландії, відомості про який збереглися в пам’ятках літератури, зокрема, у «Битві при Мойтуре» вміщено переказ про племена богині Дану та бенкет Гоібніу, центральним епізодом якого є приготування богом магічного напою для збільшення сили богів, що б’ються з фоморами – нижніми демонами).

В ірландському найбільш шановані божества належать до Племені богині Дану (Діти Великої Матері). Найобширніші відомості про цих богів можна знайти в книзі «Битва при Мойтуре», де говориться, що Плем’я Богині Дану прибуло на Британські острови з Іспанії. Головним божеством Племені богині Дану був бог Дагда – Добрий Бог. Вважався богом потойбічного світу. Зображувався у вигляді велетня з палицею, котра мала страшну руйнівну силу, але могла повертати до життя померлих. Різні епітети, вживані з його ім’ям, вказують на те, що він міг бути богом друїдів, володарем якихось таємних знань. Після приходу римлян Магду, який опікувався захистом і плодючістю племінної території, почав асоціюватися з Марсом. Римляни цілком обґрунтовано співвідносили свого військового бога з кельтським родовим божеством, адже відомо, що архаїчний італійський Марс був насамперед божеством-охоронцем племінної землі.

Егнус був божеством врожаю взагалі всього, що росте. Вважається, що колись він був місцевим племінним божеством, а коли плем’я, де йому поклонялись зайняло домінуючу позицію, Егнус піднявся у ранг головних божеств. У міфах про війни богів він перешкоджає знищенню зерна, молока і плодів, що належать богам нового покоління.

Мананнан – в ірландській міфології син Лера – бога моря. Він отримав своє ім’я від назви острова Мен, розташованого в Ірландському морі на шляху з Ірландії до Британії. Мананнан також був богом моря, чарівником і цілителем, владикою острова Блаженних, де жив в замку Емхайн («яблуневі дерева»). Був володарем раю і деякий час царем богів свого покоління. Володіння магією дозволяло йому робити своїх союзників невидимими і безсмертними. За уявленнями кельтів Мананнан був благородний, гарний собою і вмів змінювати свій вигляд, а його колісниця однаково легко мчала як по хвилях, так і по суші.

Луг – солярне божество в ірландській міфології. Ім’я цього бога перекладається як «блискучий» або «той, що світиться». Його зображували молодим гарним воїном. У жилах Луга текла кров фоморів, він онук одноокого ірландського бога Балора, вождя фоморів. Матір’ю Луга вважалася Етлінн, єдина дочка Балора. Батько заточив Етлінн в кришталеву вежу на острові Торі біля північно-західного узбережжя Ірландії, щоб вона не могла народити йому онука, який, згідно пророцтву, повинен був убити діда. Але Кіан, син бога лікування Діан Кехта, зумів проникнути до Етлінн, і вона народила Луга. Бог моря Мананнан брат Кіана, врятував Луга від переслідувань Балора і взяв на виховання. Військовою доблестю Луг відзначився у битви Племені богині Дану з фоморами, а під час другої битви при Мойтуре здійснилось пророцтво, Луг вразив Балора каменем із пращі. Ім’я Луга пов’язане з епітетами «Довга рука» та «Самільданах» (майстер усіх мистецтв). Луг був батьком непереможного героя Кухуліна. Анімалістичним атрибутом Луга був ворон. Ворон Луга – птах, що символізує мудрість і вміє передбачати майбутнє. Про поширення культу Луга в Галлії свідчать багато назв населених пунктів – Ліон, Лан, Лейден. У валлійської міфології йому відповідає Ллеу, в галльську – Лугос.

Нуаду – в ірландської міфології впливовий бог і вождь Племен богині Дану. У першій битві при Мойтуре втратив руку, незважаючи на те, що у нього був чарівний меч, від якого ніхто не міг врятуватися. Оскільки людина з фізичною вадою не може бути королем богів Нуаду був змушений відректися від трону. Згодом бог цілительства Діан Кехт зробив Нуаду срібну руку.

Бог цілительства створив магічний колодязь, який міг оживити будь-кого, хто у нього потрапляв, тому фомори засипали його камінням.

Аенгус – в ірландської міфології бог кохання, син покровителя друїдів Дагду і богині води Боанд. Над головою Аенгуса зображували чотирьох пташок (символи поцілунків). Птахи часто фігурують в описах його залицянь за Каер, дівчиною-лебедем божественного походження.

Бран – у валлійській міфології бог потойбічного світу, син бога морів Лліра, правитель Британії. Бран був наділений чудесним ходити по морю і переносити своє військо на власній спині.

Гоібніу – в кельтській, валлійській та ірландській міфологіях бог-коваль, що належить до Племені богині Дану. Він трьома ударами молота міг викувати прекрасний меч. Саме Гоібніу виготовив для богів зброю, з допомогою якої вони здобули перемогу над демонами-фоморами, а також чарівний напій, який підтримував сили богів в битві.

Тараніс – галльський бог грому, повелитель блискавки, грому та усіх стихій. Зазвичай зображувався з молотом і колесом в руці.

Найдавнішим втіленням родового божества у кельтів була богиня-мати або богиня-земля. Образ кельтської Великої Богині був багато аспектним. З одного боку вона опікувалася і захищала землю племені, дарувала плодючість та достаток. Але, водночас, вона відігравала роль руйнівної богині війни, здатної насилати на людей всілякі страждання та біди. Таку амбівалентність її образу К. Юнг пояснює з точки зору психології. На його думку, в основі уявлень про богиню-матір лежить один з основних архетипів людства. Даний архетип має позитивний та негативний аспекти. Перший з них проявляється в материнській турботі й співчутті, магічній владі жінки, мудрості. З матір’ю пов’язано все, що асоціюється зі зростанням і плодючістю. У негативному сенсі образ матері може асоціюватись з чимось загадковим та темним: безоднею, світом мертвих, який є неминучим і страхітливим.

Уявлення про кельтську богиню-матір добре збереглися в архаїчний ірландських сагах, де найяскравішим втіленням її образу була королева Медб. З Медб пов’язані уявлення про жорстоку богиню війни, вона завжди виступає в оточенні чоловіків-воїнів, над якими має беззаперечну владу. Водночас, для неї характерна потужна сексуальна енергія, яка встановлює зв’язок її образу з культом плодючості та достатку. Медб виступала як уособлення землі, у вужчому сенсі – племінної території. Будучи при цьому абсолютним втіленням Влади над землею, вона сама була правителькою, але дарувала владу тому, хто вступав з нею у шлюб.

Окрім Медб, в ірландській міфології відомі ще три богині, а вірніше три втілення Великої Матері – Морріган, Маха і Бодб. У міфологічних текстах, які записувалися християнськими монахами в епоху середньовіччя, вони, як правило, фігурують виключно як жорстокі богині війни.

В міфології ірландських кельтів Бодб («несамовита») вважалася богинею війни, смерті і битв. Кельти вірили, що поява Бодб під час битви вселяла в воїнів відвагу і божевільну хоробрість, і, навпаки, відсутність богині викликала невпевненість і страх. Від дій Бодб часто залежав результат битви.

Морріган – в ірландській міфології богиня війни і смерті на полі бою, вона допомагала Племені богині Дану в обох битвах при Мойтуре. Її ім’я означає «Велика Королева» або «Королева Привидів», що повністю відповідає її природі. Богиня Морріган участі в битвах не приймала, але неодмінно була присутня на полі бою і використовувала всю свою могутність, щоб допомогти тій чи іншій стороні. Крім того, Морріган приписується дар пророкувати майбутнє і здатність до чаклунства. Роль Морріган в ірландській міфології дуже схожа на роль, яку виконували валькірії в скандинаво-германській міфологічній системі (і Морріган і валькірії використовують магію щоб накласти кайдани на воїнів і вибрати хто з них повинен загинути).

http://www.lib.ru/MIFS/kelty.txt

www.mythology.ru

. При Немеде (от корня "сакральный", "священный"), возглавившем третье вторжение, появились новые долины и озера. Он впервые столкнулся с соперничеством фоморов - попытка нападения на их остров со стеклянной башней окончилась неудачей. С потомками людей Немеда - племенами Фир Болг - связывается упорядочение важнейших сторон социальной жизни Ирландии, в частности установление деления страны на пять провинций и оформление королевской власти. Племена богини Дану, пришедшие с северных островов, где они преисполнились друидической мудрости и магических знаний,принесли в страну четыре знаменитых магических талисмана: камень Фал, который испускал крик под ногами законного короля, победоносное копье Луга, неотразимый меч Нуаду и неистощимый котел Дагда. Они победили Фир Болг при Мойтуре, а их соперничество с фоморами (исход его известен по независимому от "Книги захватов" тексту "Вторая битва при Мойтуре", главному в т. н. мифологическом цикле ирландских саг) окончилась тем, что Нуаду, божественный правитель Племен богини Дану,потерявший руку в первой битве при Мойтуре, передал правление Бресу, сыну властелина фоморов, жившему среди Племен богини Дану (позднее божественный врачеватель Диан Кехт изготовил Нуаду руку из серебра,откуда его прозвище Аргатлам т.е. "серебряная рука"). Новое столкновение Племен богини Дану с фоморами возглавил Луг, поединок которого с предводителем фоморов одноглазым Балором является центром всего повествования. Луг по прозванию Семилданах,т.е. искусный во многих ремеслах (в широком смысле), сам был наполовину фомором (внуком самого Балора). Он звался также Ламфада - "с длинной рукой" (т.е. с копьем Ассала, которое с северных островов добыли ему "три бога ремесла"). Луг камнем из пращи поражает глаз Балора, смертоносный взгляд которого губил все живое. Обращенные в бегство фоморы покидают Ирландию, а Брес откупается от победителей, сообщая им премы и сроки возделывания земли. Тем самым Племена богини Дану, обладавшие военным искусством и друидической мудростью, становятся сведущими в хозяйстве. Рассказ о появлении последней волны завоевателей, т. н. сыновей Миля (предков исторических ирландцев - гойделов), обедивших Племена богини Дану, содержит наименьшее количество архаического материала. По пути завоеватели встречают трех богинь - эпонимов Ирландии - Банба, Фодла и Ериу. Поэту Амаргину, который уверил Ериу, что ее имя будет отныне главным, она предсказывает вечное владычество над Ирландией сыновей Миля, Донну - смерть (Донн, оказавшийся одним из властелинов загробного мира, утонул у юго-западного побережья Ирландии, и один из скалистых островов звался "Tech Duinn", "Дом Донна", и считался царством мертвых). После столкновения с супругами богинь - Мак Куилом, Мак Кехтом и Мак Греине (богами - покровителями королевской власти) сыновья Миля окончательно победили Племена богини Дану при Таилтиу (здесь Луг учредил ежегодные празднества). Однако Племена богини Дану сумели заставить сыновей Миля поделить с ними власть, сохранив за собой нижний мир. В ирландской мифологии и фольклоре обитатели нижнего мира (не имевшего ярко выраженного характера хтонической бездны) назывались сидами (так назывались холмы, где они будто бы обитали) и отличались от людей прежде всего владением магическим искусством, а не собственно "божественностью". Наследие Кельтской мифологии сохранилось и в литературных памятниках собственно эпического и волшебного характера, прежде всего в соответствующих ирландских сагах.Ряд саг соотносится с "героическим веком" Ирландии - эпохой на рубеже н.э., когда уладами (наиболее крупной этнической группой Северной Ирландии, давшей название провинции Ольстер) правили Конхобар, и отличались в подвигах Кухулин, Фергус, Коналл и другие герои.Немало эпизодов и персонажей саг имеют мифическую основу и дополняют сообщения собственно мифологических повествований. Отголоском представления о великой богине - матери богов (очень стойкого в Кельтской мифологии) являются черты облика Медб, правительницы Коннахта и супруги Айлиля; с этим представлением связаны и сохранившиеся в сагах предания о правительницах потустороннего мира (Аине, Клиодна, и др.). Божественный облик сохранили и наставницы героев, напр. Скатах, а также божества войны Морриган, Немаин и Бадб (это имя сохранилось в галльском cathubo- dua). Три мифических персонажа по имени Маха - супруги Немеда, Кимбаета и Крунху - рассматривались французским ученым Ж. Дюмезилем как воплощение магических знаний,военного искусства и плодородия. Иногда эти аспекты совмещаются в одном персонаже, например Ану, Каиллех Берри (последня сохранила популярность в фольклоре Ирландии и Шотландии до нашего времени). Ряд мужских персонажей саг, прежде всего Брикриу, Ку Рои и Мидир, также божественного происхождения. Брикриу (сага "Пир Брикриу") - типичный мифологический плут-трикстер, сеющий раздоры среди героев; Мидир (ср. галльск. посвящение Deo Medru) - владыка сида (волшебного холма, где обитали сиды) Бри Леит, божество потустороннего мира; Ку Рои - искушенный в магии воитель и путешественник, в облике божественного пастуха сходный с древнеиндийским Пушаном.Мифологическую основу имеет немало сюжетных ходов и эпизодов саг - повествования о магических испытаниях,соперничестве с потусторонними существами, путешествия в иной мир (Кухулин, Кримтан Ниа Наир, Бран) и др. Мифологична и фигура Кухулина - главного героя, "не имеющего равных среди смертных", сына Луга и Дехтире (по другой версии,он рожден от инцеста Конхобара с сестрой или дочерью Дехтире). Рассказы о его детских подвигах сходны с обрядами инициации, многие эпизоды жизни органически включаются в индоевропейскую традицию (битва с тремя противниками, убийство собственного неузнанного сына, магические преображения и др.) Несколько особняком стоят повествования о легендарном мудреце и провидце Финне, пользовавшиеся преимущественной популярностью в позднейшем фольклоре. Он возглавлял отряды воинов, живших в лесах и посвятивших себя охоте и войне, часто приводившим к контактам с потусторонним миром. Сын Финна Оисин (Оссиан) дожил, по легендам, до времен святого Патрика (полулегендарного основателя ирландской христианской церкви 5 в.) и поведал ему предания, связанные с чертами рельефа Ирландии, ее реками, озерами и др. Наследие Кельтской мифологии и эпических сказаний продолжало существовать позднее в фольклоре народов Ирландии, Уэльса, Корнуолла, острова Мэн и Бретани (районов устойчивого сохранения кельтского языка и культурной традиции) и обогатило средневековую европейскую литературу. Кельтскими в своей основе являются легенды о короле Артуре и рыцарях круглого стола, Тристане и Изольде, к валийским (а также корнуолским) прототипам восходят как они сами, так и многие герои связанными с ними преданий - Пеллес (Пуйл), Мерлин (Мерддин) и многие другие. С кельтским прошлым связаны легенды о Граале, стране блаженных Авалоне; рассказ о детстве Финна стал одним из основных источников повествования о детстве воспитанного в лесу рыцаря Парцифаля (Персеваля) - героя средневекового романа в стихах.

БРАН

(ирл. Bran, "ворон"), в кельтской (ирландской и валийской) мифологии и эпосе герой. В ирландской традиции Бран - сын Фебала,персонаж саги "Плавание Брана" (8 - 9 вв.), достигающий потустороннего мира на островах блаженных в океане. С ирландским Браном идентичен валийский Бендигейдвран (или Бран Бендигейд - "Бран благословенный"; однако первая часть эпитета, возможно, искажение валийского penn, "голова",ибо чудесные свойства головы героя - центральный элемент повествований о Бране). Валийский Бран считался сыном Лира (см. Лер) и правителем Британии. Рассказ о Бране в валийском повествовании "Четыре ветви Мабиногион" (записано в кон. 11 в.) выдает в нем эвгмеризированное божество - он переходит моря вброд, переносит свое войско на спине через реку Лиффи и т. д. Считалось, что после смерти Брана его голова служила чудесным талисманом: зарытая в Лондоне, она предохраняла остров от нашествий и бедствий (ср. в скандинавской мифологии голову Мимира, которую хранил Один). Вероятно,однако, что слово "голова" было одним из обозначений владыки потустороннего мира. В валийском варианте сказаний о Бране сообщается о пиршестве на острове Гвалес (одно из обозначений потустороннего мира), известном как "гостеприимство Благородной Головы", хозяином которого выступает голова Брана. Возможно, в том же смысле и валийский Пуйл называется "головой Аннона" (потустороннего мира). Сходные представления, связанные с головами Ломна, Фергала, сына Майл Дуна и Финна, имеются и в ирландской традиции. С этими же представлениями сопоставимы галльские скульптуры голов (иногда трехликих). Толкуя эпитет "благословенный", позднейшая традиция приписывала Брану утверждение христианства в Британии. Бран стал святым Бренданом средневековых легенд; считается одним из предков короля Артура.