Міфологічна система Північної Європи (2 год.)
Проблема вивчення кельтської міфології.
Міфо-поетичні уявлення кельтів (валійців та ірландців).
Пантеон головних богів.
Міфологічні та епічні сюжети в «Беовульфі».
Скандинавська міфологія в «Старшій Едді».
Проблема вивчення кельтської міфології.
Кельтська міфологічна система дуже розвинена, але у цілісному вигляді не збереглася. Дані про міфологію континентальних та острівних (до римського періоду) кельтів вельми фрагментарні – черпаються переважно з археологічних джерел (статуї, рельєфи з зображеннями божеств, залишки культових споруд, написи з присвятами, надгробними епітафіями, монети); відомостей античних авторів, які обмежуються повідомленнями про віру кельтів в переселення душ і життя після смерті; літературні пам’ятки місцевої традиції пізнішого часу. Інформація про космологічні уявлення походить майже виключно з археологічних джерел, що зумовлює істотні розбіжності в інтерпретаціях. Єдині міфологічні системи кельтів, які більш-менш цілісно висвітлені в літературних пам’ятках місцевих традицій – ірландська і валлійська (кельти Уельсу, Великобританії).
Головними джерелами для досліджень кельтської міфології є ірландські саги, перші записи яких відносяться до VIII-IX ст.. Пізніші ірландські саги датуються XII ст., вони є вторинними (відсутні космогонічні та есхатологічні мотиви). Ці джерела, складені після затвердження християнства, тому лише побіжно відображають міфологічні уявлення стародавніх кельтів. На XII-XVI ст. припадає розквіт літератури в Ірландії, Шотландії та Уельсі.
Деякі відомості про міфологічні уявлення кельтів дають нам вірші грецького поета Лукана з яких відомо про види жертвоприношень: узус (жертви повішені на дереві), тараніс (спалені жертви), тептат (втоплені жертви).
Серед ірландських рукописів найбільш ранні – манускрипти, тому вони представляють для нас особливий інтерес з точки зору реконструкції кельтської міфології. Цей манускрипт отримав назву «Книга Бурої Корови», оскільки він, як свідчить переказ, написаний на пергаменті зі шкури улюбленої корови св. Кіарана, що жив у VII ст.. Більш об’ємний, але трохи пізніший манускрипт – Лейнстерська книга. Він являє собою компіляцію ХІІ ст., створену єпископом Кілдейським Мак-Горманом. У ній містяться розповіді про подвиги Кухуліна, які є доповненням до «Книги Бурої Корови».
Уельські рукописи відносяться до того ж періоду, що й ірландські та шотландські. Серед них особливо виділяються чотири пам’ятки – Чорна Гермартенская книга (третя чверть ХІІ ст.), Книга Аневрина (кін. ХІІІ ст.), Книга Талесина (XV ст.) і Червона Гергестська книга. Важливу, але не дуже об’ємну інформацію дають поетичні твори бардів VI ст. – Мір дина, Талесина та Аневрина.
Дата, вказана на манускрипті відображає лише останню його редакцію і не має ніякого відношення до початкової версії манускрипту. Оскільки ці манускрипти є списками стародавніх текстів та поем, зроблених з ще радніших рукописів, тому датування манускриптів ніяк не відображає часу створення самих текстів.
2. Міфо-поетичні уявлення кельтів (валійців та ірландців).
Кельтська релігійна традиція сформувалася під впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів. Будучи народом, що належить до індоєвропейської мовної групи, кельти були носіями релігійних уявлень, значною мірою спільних для усіх індоєвропейців.
Кельтська міфологія просякнута сюжетами боротьби за владу і війною. Війна між богами і демонами нижчого світу. За уявленнями кельтів боги правдять племенами та кланами.
Археологічні пам’ятки показують, що функції та атрибути богів часто нашаровуються і переплітаються. З нашими сьогоднішніми знаннями видається можливим лише поділ кельтських божеств на солярні (сонячні, небесні) та хтонічні (земні та підземні), пов’язані також з плодючістю та родом. Такий поділ також не ідеальний – трапляється, що якесь кельтське божество плодючості раптом з’являється з атрибутами солярного бога, або, навпаки. Тому деякі дослідники припускають, що кельти тяжіли до монотеїстичної релігійної системи, яка мала в своїй основі уявлення про єдиного бога з універсальними можливостями. Характерною рисою кельтських релігійних уявлень було об’єднання богів у тріади. Як зазначає Т. Пауелл, «у цьому випадку не йшлося про концепцію трійці, або про поєднання трьох божеств в одному. Скоріше тріада була вираженням виключної потужності кожного з них, що можна назвати «потужністю трійці».
Помітну релігійну роль відігравали також анімалістичні образи. В кельтській іконографії божества часто зображуються або разом з тваринами, або з тваринними атрибутами (наприклад, з оленячими рогами). В літературі досить поширеною є думка про вшанування кельтами богів у тваринному вигляді. Проте, за словами Т. Пауелла, кельтський зооморфізм не був проявом первинного вшанування тварин, а свідчив про здатність богів до тимчасового перетворення чи перевтілення. Серед тварин священними вважались бик, свиня (провідник до потойбічного світу), кінь (символ богині Епони). В реальному житті кінь пов’язувався з владою.
Племена богині Дану були першими богами. Поширені уявлення про чарівні предмети Племені богині Дану. Фая – камінь, який визначає чи король є королем. До чарівних предметів також відносились чарівний спис (який може перемогти будь-якого супротивника) бога Луга, непереможний меч Нуаду, котел бога Магду, в якому вариться свинина для бенкетів в потойбічному світі). Хтонічні божества жили у пагорбах.
Для кельтської релігії були характерні також певні пантеїстичні риси. Кельти, зокрема були впевнені у божественній сутності водоймищ, при чому як природних (море, річки, озера, болота), так і штучних (колодязів). Джерела вважалися символами мудрості, а океан, навпаки, був негативним началом, символом хаосу. Водоймища вважалися воротами до потойбічного світу, місцем проживання надприродних істот. Серед океану традиційно знаходився потойбічний світ. На заході розміщувалися Острови блаженних (острови померлих душ), їх тричі по п’ятдесят, на цих островах час зупинився, там панує достаток і молодість. Північ асоціювалась із забуттям і смертю, острів зі скляною вежею служив притулком для фоморів. Мотив скляного палацу або вежі часто зустрічається і в валійской міфологічній системі, у якій потойбічний світ також переноситься на овтрови.
Також шанобливим ставленням були оточені височини – гори, пагорби, кургани. Але особливо шанобливим було ставлення кельтів до дерев. На території Галлії та Британії відомі імена людей та богів, назви поселень пов’язані з деревами. В Ірландії був культ «п’яти дерев», кожне з яких символізувало одну з п’яти частин острова. Найважливішу культову роль відігравали такі дерева, як дуб, тис, бук, береза, яблуня, ліщина, горобина, горіх. Вчені вважають, що кельти найбільш сакралізували дуб. З дубом був пов’язаний культ омели. Друїди вірили, що омела росте лише на дубі, тому для проведення священних ритуалів обирали саме дубові ліси та використовували при магічних діях дубове листя. Можливо, шанобливе ставлення до омели було зумовлене природними властивостями цієї рослини, яка має здатність до самостійного вироблення хлорофілу і залишається зеленою навіть взимку, коли дерево, на якому вона росте, втрачає листя. Таким чином омела демонструвала свою непідвладність річному циклу. Крім того, омела найчастіше зустрічається в густих лісах і біля водоймищ, тобто у місцях, які кельти вважали священними.
Кельтську релігію неможливо уявити без складного комплексу уявлень про душу та її безсмертя. Найвірогідніше саме з цими уявленнями був пов’язаний поширеним серед усіх кельтських племен культ голови, яка вважалася вмістилищем людської душі. Здобуту на війні голову супротивника кельти вважали найціннішим трофеєм. Вважалося, що голова вбитого супротивника захищала дім від зла і ворожіння, дарувала удачу та щастя.
З головою як вмістилищем людської душі пов’язані вірування про переселення душ після смерті.
Міфи про культурних героїв складають окрему категорію міфів. засвідчені в численних ірландських переказах про заселення острова (збереглися у викладі обширної псевдоісторичній компіляції 12 в. "Книга захоплень Ірландії"). Традиційно виділялося шість "захоплень" Ірландіі.Первий (віднесений укладачами до часу "до потопу"), був очолений Банба, однією з богинь-епоніма Ірландії. Потоп поглинув всіх її супутників, окрім якогось Фінтана, який, перевтілюючись то в лосося, то в орла, то в яструба (подібний мотив зустрічається у випадку міфічного Таліесіна в Уельсі), пережив століття й повідав нащадкам про подію. Партолону, який очолив наступне навала, приписується ряд важливих культурних діянь, спрямованих на додання Ірландії остаточного природного вигляду: він розчистив Чотири долини, при ньому з'явилося сім великих озер, до того ж Партолон вперше ввів деякі ремесла і звичаї