3) 1648-1919 Рр.. - Класичне міжнародне право. Цей період відповідає становленню капіталістичного способу виробництва; від Вестфальського миру до Гаазьких конференцій миру 1899 р. Та 1907 р.;

4) міжнародне право XX-XXI ст. Цей період включає проміжок часу з 1919 р. по початок XXI ст. від Гаазьких конференцій миру до заснування ООН і формування сучасного міжнародного права.

1. Найбільш значні дати в історії суспільства відзначений і в періодизації історії міжнародного права. Так, період з 4 тис. до н. е.. по 476 р. н. е.. - Час розпаду родоплемінних відносин і освіти ранніх рабовласницьких держав, де й зароджуються перші норми міжнародного права.

І етап - стародавні часи.

Міжнародне право виникло і почало складатись, розвиватись водночас із зародженням міжнародних відносин у стародавньому світі, точніше в тих державах, де був високий рівень цивілізації (державах, що знаходились в долині Тигру і Євфрату, Нілу, райони Китаю та Індії, Егейського і Середземного морів). Найдавнішим договором - між містами Лагаш і Умма (" 3100 р. до н.е.) узгоджувались такі питання: державний кордон, непорушність знаків; розв'язання спорів міжнародним шляхом (на основі арбітражу); санкції гарантувались клятвами і звертанням до богів.

Іншим важливим договором цього періоду став Договір між царем Хаттушілем і фараоном Рамзесом II (≈ 1300 р. до н.е.) про укладення миру "наперед і до кінця вічності". Суб'єктами правовідносин визначались фараони, царі, князі тощо, проте умов цього договору не завжди дотримувалися.

У свою чергу, Договір між династіями Чу і Цзінь (577 р. до н.е.) був укладений про союз і спільне ведення війн (Китай).

Першому етапові становлення міжнародного права властиве започаткування розвитку норм посольського права (особиста недоторканність у Стародавній Індії, проксени в Стародавній Греції), права війни тощо.

Важливу роль у розвитку міжнародного права відіграла Римська держава.

Здійснення зовнішніх зносин і укладення договорів (договори миру і союзу, дружби і гостинності) здійснювали народні збори і сенат. Дотримувались принципу дипломатичної недоторканності.

Формується "римське право народів" (jus gentium), основним інститутом якого було становище людини в державі і міжнародних відносинах.

Важливу роль у середні віки в міжнародному праві відіграла Київська Русь. Тут активізувався процес укладання міжнародних договорів, насамперед двосторонніх. Тільки з Візантією було підписано три договори київських князів: договір "миру і любові" 907 p.; рівноправна, міждержавна угода з політичних, економічних, військових і юридичних питань 911 p., союзний договір щодо територіальних питань і посольського права 944 р.

Ще за часів Київської Русі мала місце "таємна дипломатія", прикладом якої був договір київського князя Святослава і візантійського патриція Калокіра.

II етап - міжнародне право від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648 р.

Падіння Західної Римської імперії у V ст. супроводжувалось "приватними війнами" між феодалами. Це зумовило розвиток права війни, права зовнішніх зносин та права міжнародних договорів. Зокрема, виникає право самостійного провадження зовнішніх зносин і укладання договорів (насамперед, союзницьких договорів) з метою захисту прав та інтересів.

Як правило, поширеними були договори у письмовій формі (латинню або мовою сторін). Обов'язковими визнавались гарантійні забезпечення договору - видача заручників (родичі особи), застава цінностей, території тощо.

Активно розвивається дипломатичне право, створюються постійні дипломатичні представництва, виникає інститут консулів, а також визнавалась недоторканність послів.

2. 476 рік н. е.. є роком падіння Західної Римської імперії, з якого зазначено бурхливий розвиток феодальних відносин. Цей новий етап (476-1648 рр.). В історії суспільства призводить до розвитку і норм феодального міжнародного права.

ІII етап розвитку міжнародного права - від Вестфальського миру 1648 р. до першої Гаазької конференції миру.

Вестфальський мирний конгрес завершив поділ Європи після Тридцятирічної війни підписанням Вестфальського трактату (Вестфальського миру) 1648 р. Умови цього договору обговорювались ще з 1634 p., серед яких ключовими стали: релігійні відносини; територіальні зміни; політичний устрій Європи. Міжнародні принципи, які історично створені цим договором, пізніше, в 1789 p., були відтворені у Декларації прав людини і громадянина.

Після війн між Францією і Росією 1812 р. заслугою зовнішньої політики Росії стало об'єднання європейських держав у своєрідний союз для реалізації спільних цілей і захисту від зовнішніх посягань, їх результатом є Паризький трактат 1814 р. з питань територіальних претензій.

У 1815 р. на Віденському конгресі було прийнято низку міжнародно-правових документів, а саме: Декларація про припинення торгівлі неграми, Віденський регламент, угода про делімітацію кордонів, вільне судноплавство тощо.

Отже, у цей період активізувався міжнародний договірний процес, який сприяв територіальним змінам у світі та певним зрушення у сфері прав людини.

Центральною подією XVII ст. стала Англійська буржуазна революція (1642-1649 рр..). Вона дала простір встановлення буржуазних відносин. В історію міжнародного права 1648 увійшов як рік підписання Вестфальського миру після Тридцятирічної війни і початку нового періоду (з 1648 по 1919 р.) міжнародного права. XVIII століття дало світу Декларацію незалежності США (1776 р.) і Декларацію прав людини і громадянина (Франція, 1789 р.), що заклали основи права націй і народів на самовизначення, аж до утворення нового самостійної держави, а також основи прав і свобод людини.