3. Суть, зміст, структура та головні напрямки реалізації гуманітарної політики в Україні

Саме поняття «гуманітарна політика» для нас є відносно новим. Але інтерес до людського розвитку в українському суспільстві має місце впродовж віків. Як правило, в нашій культурно-історичній традиції поняття «людського» трактувалось в контексті «добробуту», «справедливості», «працьовитості», «волі». Власне, в такому ж ключі воно трактувалось і в світовій філософській думці.

Відомо, що ще Аристотель підносив ідеал «квітучого життя», одночасно говорячи, що «достаток явно не є тим добром, якого ми насправді шукаємо, а є корисним для пошуків чогось іншого, ще кращого і вищого», маючи на увазі високорозвинуте людське суспільство. Ідея реалізації справедливості (як основи гуманістичності) «по той бік матеріального виробництва» пронизує всю європейську культурно-історичну традицію.

Подібні ж думки обстоювали й українські мислителі. Протягом усієї української історії питання людського розвитку, освіти, культури, збереження історичних традицій, формування державного світогляду та державницької ідеології були в центрі уваги передових науковців, державних, громадських, релігійних діячів. На наш погляд, ці ідеї й мають бути покладеними в основу гуманітарної політики держави.

У радянських і пострадянських країнах був розповсюджений ідеал справедливості на принципі рівного забезпечення усіх громадян матеріальними благами. Це вульгаризований підхід до ідеалу справедливості. Він може бути реалізований, та і то частково, у тоталітарній державі, де держава повністю контролює розподіл матеріальних благ, або у монастирі.

У вільних демократичних суспільствах ідеал справедливості трактується як рівність прав, свобод і можливостей для всіх людей. Тут теж є романтизація і вульгаризація ідеалу, оскільки кожна людина вже від народження має різні стартові можливості (стать, матеріальне положення сім'ї, різний інтелект тощо), тому і перспективні можливості у різних людей різні. Але ж рівність прав, свобод і можливостей є більш привабливою ідеєю, ніж ідея матеріальної рівності, благ для кожної особи через державний розподіл життєвих ресурсів.

Соціальна робота покликана знижувати рівень несправедливості, в першу чергу, по відношенню до соціальних аутсайдерів, дітей, пенсіонерів, інвалідів. Але в різних державах вона виконує різну гуманітарну функцію, реалізується, насамперед, через державну гуманітарну політику.

Що ж являє собою «державна гуманітарна політика? Перше і головне: вона є невід'ємною складовою загальної політики держави. Виконуючи об’єднуючу, інтегруючу і стабілізуючу функцію у соціально неоднорідному суспільстві, держава здійснює управління сферами суспільного життя: соціальною, економічною, політичною, культурною.

Виходячи з вищесказаного, державна політика може розглядатися як сукупність певних форм, методів, прийомів та інших проявів діяльності органів державної влади у всіх сферах суспільного буття. Мова йде про виробництво і споживання, суспільно-політичні процеси, духовне життя суспільства і культуру. Скрізь і у всьому держава намагається провести свою «політичну лінію». Ефективною вона буде тоді, коли утвердиться як «гуманітарна», тобто на людсько-людяних засадах.

Це означає, що держава повинна забезпечити кожній людині належні умови життя на засадах свободи, справедливості і солідарності, зокрема, в економічній сфері – сприяти формуванню соціально—орієнтованої ефективної ринкової економіки; в політичній – створити умови для формування і діяльності органів державної влади на засадах демократії, узгодити на цих же принципах діяльність різноманітних громадських об'єднань відповідно до вільного волевиявлення народу; в духовній сфері – забезпечити свободу волі у повному обсязі й без будь-яких (окрім, очевидно, моральних) обмежень; у сфері культури – реалізацію творчих потенцій особистості.

Як складова загальної політики держави (її частина), гуманітарна політика, таким чином, робить її (всю державну політику) у деякій мірі гуманітарною. І це зрозуміло. Гуманітарний (гуманістичний) підхід базується на розгляді людини як центральної проблеми суспільного розвитку, як своєрідного центру суспільної гармонії, її головного принципу, осердя зосередженості суспільно-силових ліній, які єднають їх в єдине й органічне ціле. Гуманітарний підхід – це проникнення (осмислення) в таїнство суспільного буття через призму пріоритету особистості як головного осердя суспільної цілісності.

Гуманітарна сфера – це не якась окрема (відмежована від економіки і політики) сфера суспільного буття, а суспільне буття як таке, схарактеризоване (оцінене, осмислене, організоване) через призму пріоритетів людини і людських цінностей. Це особливий «зріз» суспільної цілісності, а саме – зріз перетину і забезпечення людських інтересів. Гуманітарна політика, таким чином, є ні що інше, як реалізація державою людських пріоритетів і цінностей у всіх сферах життєдіяльності людини і суспільства.

Можна, звичайно, говорити про гуманітарну сферу і у вузькому розумінні слова, тобто як про сферу освіти і культури, науки і мистецтва, релігії і моралі. У цьому випадку, предметом гуманітарної політики є лише означені напрями. Однак тоді втрачається її цілісність, всезагальність як державної. Тому рішення прийняте, скажімо, Міністерством охорони здоровая чи екології, освіти і науки чи комітетом у справах релігії, як правило, не сприймається як всезагальне, а тому й не виконується у обсягах, передбачених відповідною політикою.

Ми повинні переломити ситуацію, переконати кожного: «вузькі підходи» обмежують успіх; мова повинна вестись на державному рівні, де гарантія реалізації людського чинника гарантована Конституцією й, власне, є саме тим пріоритетом, заради якого проголошувалась незалежність, вибудовується демократична і соціально-правова держава.

Ми наголошуємо на тому, що «державна гуманітарна політика « – це системна і послідовна діяльність держави у відносинах з людиною зокрема і суспільством в цілому, що здійснюється через органи державної виконавчої, законодавчої та судової влади при залученні громадськості та з урахуванням основних прав людини і ставить за мету досягнення високого життєвого, духовного та інтелектуального рівня особистості, як у її власних інтересах, так і в інтересах України в цілому.

Поняття гуманітарної політики тісно пов'язане з поняттям соціальної політики. Але якщо соціальна політика як державна політика, спрямована на досягнення добробуту в суспільстві, покликана переважно забезпечувати фінансування соціально-культурної сфери, і, за світовими стандартами, адресована лише певним категоріям населення (інвалідам, малозабезпеченим, пенсіонерам тощо), то гуманітарна політика є поняттям значно ширшим і включає в себе, поряд зі специфічними економіко-фінансовими заходами, заходи управлінські, політико-правові, міжнародне співробітництво. Отже, соціальна робота є одночасно складовою гуманітарної і соціальної політики.

До того ж, гуманітарна політика – це не лише однобічний механізм забезпечення людського розвитку, а механізм взаємодії особи, суспільства і держави, який виявляється, з одного боку, у спрямованості на людину, покращанні умов її життя, а з іншого боку – у залученні людини до державотворчих процесів, а в більш широкому розумінні – до соціокультурної творчості, світового співробітництва і розвитку, що сьогодні є важливим для становлення Української держави.

Гуманітарна політика є важливим чинником суспільного життя. її сутність, зміст, принципи і практична діяльність її інституцій потребують сьогодні підвищеної уваги. Недостатня методологічна і теоретична визначеність у цих питаннях породжує нескоординованість в гуманітарній практиці – у викладанні гуманітарних дисциплін, науковій роботі інститутів гуманітарного профілю, діяльності культурно-освітніх закладів, праці мистецьких колективів, творчих спілок, засобів масової інформації і т.д.

Декілька слів щодо сутності гуманітарної політики. Кажуть, Олександр Македонський так висловлювався щодо свого духовного наставника Аристотеля: «Я вклоняюсь перед ним нарівні зі своїм батьком, бо якщо батько дав мені життя, то Аристотель – це те, що надає йому ціну». Ці слова точно передають значення гуманітарного виховання.

Переносячи їх на всю гуманітарну політику, можна сказати, що її сутність полягає у визначенні сенсу суспільного життя, того, що надає цілеспрямованості і виправдання всій нашій життєдіяльності. Коли таких сенсів немає, зникає почуття визначеності, впевненості, надії, розквітає безвідповідальність, аморальність, відбувається автономізація і, в кінцевому підсумку, розпад суспільства як цілісності.

Сьогодні у нас, на жаль, – і це треба визнати, якщо ми хочемо змінити ситуацію на краще, – не визначені задовільним чином загальнозначущі цінності, які б поєднували суспільство. Для багатьох і досі незрозуміла відповідь на питання «куди йдемо?»

Ідея незалежності, незважаючи на економічну скруту, підтримується народом, але значною мірою залишається ідеєю «незалежності від» і недостатньо зрозуміла як ідея «незалежності для». Та й «незалежність від» сприймається чи то як незалежність від Росії і СНД, чи то як незалежність від Заходу, МВФ та інших міжнародних структур. Офіційно ми виступаємо за ринок, приватизацію і рефо-рми, але з трибуни Верховної Ради можна досить часто почути дещо зовсім інше. Можна навести багато інших прикладів. Але ж при всьому тому ми живемо і працюємо як одна нація, як один народ. І саме це повинно бути головним.

Не менш важливим є й питання про те, які ідеї слід закласти в гуманітарну політику, яким повинен бути її зміст? Зупинимось на цьому більш детально. Гуманітарна політика – це джерело і механізм гуманізації суспільства. Вона орієнтує всі без винятку сфери діяльності на людину як головну мету, її потреби і їх задоволення, спрямовує почуття і розум людини не на розбрат і протистояння, а на взаєморозуміння і взаємоповагу, підтримання і розвиток в людині людського, а не тваринного і хижацького.

Метою гуманітарної політики є впровадження в суспільство принципів свободи, справедливості, демократії, солідарності, збереження миру, екологічної безпеки, інших фундаментальних цінностей, випестуваних історією. З цієї мети потрібно виходити. Якими б різними не були за змістом, сферою дії, об'єктом і суб'єктом впливу виробництво і споживання, політична кон'юнктура і владні відносини, освітня політика і виховання, охорона здоров'я і культура, мистецька, інформаційна та інша діяльність, вони повинні базуватися на гуманістичних пріоритетах.

Останнє аж ніяк не означає «цензурування» гуманітарної сфери чи «державницький контроль» над розвитком економіко-політичних процесів. Навпаки, це означає приведення їх у відповідність зі своєю гуманістичною сутністю і така відповідність є умовою єднання суспільства. Соціальна робота є механізмом при4-ведення економічної і політичної сфер життя у відповідність з принципами гуманізму, підведення під духовне життя міцного матеріального фундаменту.

Визначивши поняття державної гуманітарної політики як системної діяльності держави, що ставить за мету досягнення високого рівня сталого людського розвитку суспільства, необхідно з'ясувати ті принципи, на яких має базуватися гуманітарна політика в Україні.

Першим і, очевидно, головним таким принципом є законність. Одним з основних завдань державотворення є побудова правової держави, що означає таку державу, в якій юридичними засобами реально забезпечені максимальне здійснення, охорона і захист основних прав людини. З цього ж випливає і другий принцип гуманітарної політики – проведення діяльності відповідно до основних прав людини або, іншими словами, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей.

У Декларації про державний суверенітет України, Акті про незалежність Української держави, у своїй Конституції Україна проголосила побудову демократичної, правової, соціальної, соборної держави. Також Україною підписані основні міжнародні документи, що стосуються прав людини. Отже, будь-яка державна діяльність повинна слугувати як інтересам Української держави, так і вимогам сучасного світового розвитку.

Тому наступним принципом гуманітарної політики є поєднання інтересів як Української держави, так і світової спільноти. Тут мається на увазі також і орієнтація на досвід передових держав світу, зокрема, європейських, у створенні повноцінного соціокультурного середовища при опорі на історичні традиції українського народу, його високий духовний та інтелектуальний потенціал. Важливим також є принцип відкритості державної діяльності, формування довіри до влади, до держави, створення зусиллям всіх державних органів максимально сприятливих умов для розвитку гуманітарної сфери суспільства, надання рівних можливостей для кожного громадянина України.

Базуючись на цих принципах, державна гуманітарна політика, відповідно до своїх завдань, може стати одним із гарантів побудови високорозвиненої Української держави та її повноправного входження до світового співтовариства. Врахування всіх цих концептуальних засад державної гуманітарної політики є необхідною умовою для розробки цілісної концепції державної гуманітарної політики в Україні.

І ще одне варто зазначити. Гуманітарна політика ні в якому разі не повинна стати засобом формування нової насильницької ідеології, вона повинна сприяти формуванню нової сучасної системи суспільних цінностей, забезпечувати високоякісний розвиток української освіти, культури, науки людського потенціалу загалом, сприяти виходу України на рівень світових стандартів.