1. Роль банків у інфраструктурному забезпеченні фінансового ринку.

   Фінансові інститути в силу самої природи грошових потоків, що проходять через них, важко поділити на загальні (наприклад, транспорт в інфраструктурі товарних ринків) та спеціальні (товарні біржі та торговельна мережа інфраструктури товарних ринків). Так як грошова форма капіталу є найуніверсальнішою й обезличеною, що пронизує всі сторони життя сучасного суспільства й об’єднує всі сфери життя, при характеристиці інститутів грошового ринку їх можна більш-менш чітко розділити на приватні інститути та державні. Стосовно приватних інститутів, то, відповідно до основних функцій грошей (міра вартості, засіб обігу і засіб збереження вартості), історично сформувалась мережа фінансово-кредитних установ, ключове значення в якій відіграють банки. У силу поточності та мобільності грошового капіталу, банки перетворились у найбільш універсальний елемент інфраструктури фінансового ринку, що забезпечує як взаємодію суб’єктів господарювання, так і здійснення інвестицій, так як і зниження підприємницьких ризиків. Як показує світовий досвід, процес створення оптимальної банківської мережі є тривалим . Період екстенсивного росту, з яким був пов’язаний перший етап становлення системи комерційних банків в Україні, закінчився (на 1 січня 1998 року нараховувалось 227 КБ), але з точки зору готовності банківської сфери стати кровоносною системою ринкової економіки, виявляється, що вона в Україні ще далека від досконалості. Перш за все, це стосується генерального напряму її трансформації, в якості якого виступає створення дворівневої банківської системи класичного типу: “центральний банк – система комерційних банків ”. У цілому цей напрям витримується, але досить суперечливо і непослідовно. У порядку демонополізації держвласності великі галузеві банки – Промбудбанк, Агропромбанк, Ощадбанк, Житсоцбанк і Зовнішекономбанк – було перетворено в комерційні банки (відповідно, Промінвестбанк, АКБ «Україна», Ощадбанк, Укрсоцбанк і Ексімбанк). Мережа комерційних банків, що склалася, далеко не оптимальна як із точки зору співвідношення великих, середніх і дрібних банків, так і з точки зору їх регіонального розміщення. Прослідковується хибна лінія, яка направлена на стимулювання скорочення чисельності банків у регіонах з метою підвищення ступеня якості управління банківською системою. У зв’язку з цим в основі політики НБУ має лежати положення про те, що банків не повинно бути мало, їх повинно бути стільки, скільки потрібно, включаючи великі, середні і дрібні. Сьогодні в Україні більше половини фінансового ринку контролюють 6 найбільших рейтингових банків: Промінвестбанк, Ощадбанк, Приватбанк, «Україна», Укрсоцбанк і «Аваль». Щодо регіональної структури розміщення комерційних банків в Україні, то найбільше їх у Київській (53 банки, або 41 % із 130 найбільших комерційних банків по всій Україні), Харківській (13 банків, або 10 %), Дніпропетровській (11 банків, або 8,5 %), Донецькій (8 банків, або 6,2 %), Одеській (8 банків, або 6,2 %), АР Крим (8 банків, або 6,2 %), Запорізькій (6 банків, або 4,6 %), Львівській (5 банків, або 3,8 %) областях. Із 51 найбільших комерційних банків 30 припадає на Київську область, по три банки – в Дніпропетровській і Донецькій областях, чотири – в Запорізькій, п’ять – у Харківській, два – в Одеській, по одному – у Львові, Кременчуці та Луцьку. Таке розмежування територіальної банківської інфраструктури пов’язане з нерівномірністю територіального розміщення природно-ресурсного потенціалу та продуктивних сил. Тобто існують «багаті» і «бідні» території. Оздоровлення фінансів області потребує збільшення розмірів місцевих бюджетів та посилення їх ролі у формуванні дохідної частини своїх бюджетів. Розміри відрахувань у бюджети повинні відповідати рівню економічного та соціального розвитку регіону і визначатися на основі його загальноекономічних показників, зокрема питомої ваги у загальній сумі валового національного продукту і національного доходу держави. Держава і місцеві органи самоврядування повинні вести своє бюджетне господарство самостійно та незалежно одне від одного. Регіональна політика України є компетенцією місцевих органів самоврядування. Через систему регіональних програм і гнучку податкову систему можна заохочувати капіталовкладення в інші регіони. Тому нині повинна підвищуватися роль місцевих податків і зборів, які повинні становити основну частину дохідної бази місцевих бюджетів. Однією з актуальних проблем нинішнього перехідного періоду є становлення в Україні мережі муніципальних банків, покликаних забезпечувати централізоване обслуговування виконавчих органів місцевої влади, об’єктів міського господарства й організацій, що фінансуються з міського бюджету, а також акумулювати значні засоби для реалізації міських програм, проводити операції з муніципальними цінними паперами. Розглядаючи регіональний аспект формування банківської системи України, необхідно враховувати економічні, політичні та соціальні особливості розвитку окремих регіонів. Об’єктивна оцінка такої специфіки дозволяє банкам краще, оперативніше визначати сфери і географію реалізації своїх інтересів. В основі створення регіональних мереж банків у зарубіжних країнах лежать дві групи факторів. Перша пов’язана з рухом за клієнтами. Друга пов’язана з конкурентною боротьбою. Великі, фінансово міцні банки прагнуть поглинути слабкі фінансово-кредитні установи, перетворити їх на свої відділення. Модель регіональної мережі зорієнтована на домінування інтересів банку у діяльності структурних підрозділів, відповідальності банку як юридичної особи перед акціонерами, кредиторами, вкладниками за ефективну та стабільну діяльність. Для побудови моделі регіональної мережі банків в умовах України використано ідею визначення рейтингу привабливості регіонів, яка дає змогу виявляти потенціал подальшого розвитку мережі філій, а також пропонувати набір основних для даної фінансово-кредитної установи банківських послуг. Будуючи модель регіональної мережі, слід враховувати, насамперед, можливості використання об’єктивної базової інформації, в тому числі статистичних даних. Для визначення рейтингу відносної привабливості регіонів необхідно враховувати такі фактори: банківський ринок, регіональна економіка, географія, кадровий потенціал, перспективи регіону, матеріально-технічна база, місцева влада. Доцільним щодо вдосконалення фінансової інфраструктури на місцевому ринку капіталів та міжбанківської конкуренції було б створення вільної банківської зони в Україні. Існує два варіанти створення вільної банківської зони: в межах однієї з існуючих економічних зон; окремо від існуючих спеціальних економічних зон. На території певного міста створюється «спеціальна банківська зона», в якій впроваджується спрощений порядок реєстрації банків з іноземним капіталом. Для цього необхідна відповідна правова база і політична воля керівників держави. Завдяки спеціальній банківській зоні на території України підвищиться привабливість країни для іноземних інвесторів; розвиток відносин між офшорними та зарубіжними банками у сфері банківських послуг сприятиме освоєнню банківських ноу-хау місцевими банками; з’являться нові робочі місця для жителів, які обслуговуватимуть банківський бізнес; збільшаться загальні видатки на обслуговування банківської системи (заробітна плата, орендна плата, плата за житло тощо); з’являться додаткові надходження до місцевого бюджету. З точки зору довгострокових інтересів самої банківської системи вона потребує стабільного і сприятливого для її розвитку законодавства, здорового конкурентного середовища, довіри з боку населення і суб’єктів підприємницької діяльності. Удосконалення інфраструктури фінансового ринку України у просторовому вимірі передбачає у перспективі розширення кількості та якості системи небанківських інститутів, кожен окремий елемент якої лежить в основі функціонального механізму того чи іншого сегмента фінансового ринку. Вся небанківська частина інституційної складової фінансового ринку характеризується ще меншою впорядкованістю та керованістю порівняно з банківською сферою. Характерною рисою цього сегмента є хвороба росту. Як правило, до складу небанківських фінансових інститутів відносять страхові компанії, державні пенсійні фонди, недержавні пенсійні фонди, пенсійні фонди (каси) підприємств, інвестиційні фонди та компанії, трастові компанії, фондові біржі, валютні біржі, депозитарії, реєстратори, ломбарди, кредитні спілки тощо.

2. Інфраструктурна база біржової та позабіржової діяльністі : фондові біржі України, пфтс, тіс

Сьогодні інституційну базу інфраструктури ринку цінних паперів, крім банків, складають: Українська фондова біржа (УФБ), що має філії в усіх обласних центрах; позабіржова фондова торговельна система (ПФТС); Східно-Український фондовий центр (Харків); Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ); Донецька фондова біржа; фондова секція Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ); Український і регіональні центри сертифікатних аукціонів; Київська універсальна біржа (КУБ), що веде торги з деяких видів цінних паперів; УЦСА; позабіржові торгово-інформаційні системи (ТІС); реєстратори та зберігачі цінних паперів; депозитарії; депозитарно-клірингові компанії; Центральний депозитарій державних цінних паперів; ФДМ України; Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД); Асоціація торговців цінними паперами, Українська асоціація інвестиційного бізнесу, Національна агенція з управління державними пакетами акцій приватизованих підприємств; інвестиційні компанії; інформаційно-консалтингові майданчики, створено 27 регіональних відділень Фонду державного майна в областях України і регіональне відділення в АР Крим. Значна роль в інфраструктурі ринку цінних паперів відводиться реєстраторам, зберігачам та депозитаріям.

Торговельна система Фондової біржі ПФТС є комплексом організаційних, нормативних, програмно-апаратних та технічних рішень. Технологічно вона складається з «Ринку котировок» та «Ринку заявок». Також в ПФТС проводяться аукціони з продажу цінних паперів Фондом державного майна України, компаніями, що проводять первинне розміщення (IPO) власних цінних паперів, або навпаки, розпродають власні активи в цінних паперах. До обігу в ПФТС допускаються акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання України, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати та інші види цінних паперів, випуск яких не заборонений чинним законодавством України.

В ПФТС укладаються угоди виключно з цінними паперами, які входять до Списку ПФТС, що містить перелік усіх цінних паперів та інших фінансових інструментів, які допущені до торгівлі в ПФТС згідно з порядком та на умовах, передбачених Правилами Фондової біржі ПФТС.

«Ринок котировок» — ринок ПФТС, побудований за принципом Quote-Driven Market — ринку конкуруючих твердих котирувань. Торги на цьому ринку відбуваються щоденно у режимі он-лайн. В рамках «Ринку котировок» в залежності від потреб учасників торгів передбачено різні варіанти виконання розрахунків. «Ринок котировок» переважно використовується для вторинних торгів акціями, державними, муніципальними та корпоративними облігаціями, цінними паперами ІСІ та деривативами.

«Ринок заявок» — технологія торгівлі, що побудована за принципом Order-Driven Market. Ця біржова технологія:

• дозволяє учасникам торгів виводити на ринок не одну, а велику кількість різнотипних заявок на купівлю/продаж;

• передбачає автоматичне укладання угод при перехрещенні умов зустрічних заявок, що дозволяє багаторазово протягом одного дня купувати і продавати ті самі цінні папери;

• гарантує проведення розрахунків за угодами день у день за рахунок 100% переддепонування цінних паперів та грошових коштів.

Торги на «Ринку заявок» ПФТС проводяться з усіма цінними паперами Списку ПФТС в режимі анонімної торгівлі з використанням принципу безперервного подвійного аукціону зустрічних заявок за технологією «Поставка проти платежу» (T+0) з попереднім 100% депонуванням цінних паперів на рахунках зберігачів в депозитарії ВДЦП та грошових коштів на рахунку депозитарію ВДЦП в Національному банку України. Такий принцип депонування дозволяє ВДЦП контролювати наявність активів (цінних паперів та грошових коштів) у учасників торгів, що дозволяє усунути ризик невиконання угод.

«Ринок заявок» ПФТС розрахований на всі категорії інвесторів: як на інституційних інвесторів, так і на приватних інвесторів. «Ринок заявок» має інтерфейс (шлюз) для підключення брокерських систем Internet-торгівлі. За допомогою останніх фізичні та юридичні особи можуть купувати та продавати цінні папери на «Ринку заявок» ПФТС, скориставшись послугами акредитованих торговців-членів Фондової біржі ПФТС.

«Ринок заявок» (ОВДП) — технологія торгівлі, що побудована за принципом Order-Driven Market. Дана система використовується для продажу державних цінних паперів, що випущені у бездокументарній формі та обліковуються в депозитарії НБУ.

Аукціони ПФТС — технологія проведення торгів за принципом одностороннього аукціону, що передбачає проведення торгів шляхом надання учасниками аукціону конкурентних пропозицій на замовлення ініціатора аукціону стосовно продажу або купівлі цінних паперів. Технологія аукціонів забезпечує проведення торгів із будь-якими фінансовими інструментами, використовується для первинних розміщень, реалізації великих пакетів цінних паперів (block trades) та викупу цінних паперів. За цією технологією також проводяться аукціони Фонду державного майна України з продажу державних пакетів акцій.

Асоціація «Позабіржова фондова торговельна система» створена торговцями цінними паперами у 1996 році з метою об’єднання операторів фондового ринку в єдиний позабіржовий інформаційно-торговельний простір. ПФТС об’єднує найбільшу кількість торговців порівняно з іншими системами та біржами, але її торговельна система не інтегрована у депозитарну систему та не має клірингового банку (що гарантувало б укладання угод за твердими котуваннями та забезпечувало б розрахунки за трансакціями). У ПФТС об’єднуються понад 150 торговці цінними паперами.

Торговельно-інформаційна система – юридична особа, яка здійснює організацію торгівлі на позабіржовому ринку та володіє або управляє ЕТІМ або іншою системою засобів, що дає змогу обміну пропозиціями купівлі та продажу цінних паперів.

Ознаками ТІС є:

1. це, насамперед, юридична особа;

2. вона повинна здійснювати діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку. Позабіржову торгівлю ДКЦПФР визначає як операції з купівлі-продажу цінних паперів, проведені не на фондовій біржі. Організація торгівлі на позабіржовому ринку цінних паперів є видом діяльності, що здійснюється за торговельними правилами, затвердженими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

3. вона повинна володіти або управляти ЕТІМ-електронною торговельно-інформаційною мережею – позабіржовою електронною системою, що пов’язує торгівців цінними паперами в різних місцях і дає їм змогу обмінюватися котуваннями і укладати угоди без будь-яких затримань у часі. ТІС може використовувати ЕТІМ, не зареєстровану як суб’єкт підприємницької діяльності. Програмно-технічне забезпечення ЕТIМ, яка обслуговує фондову біржу або входить до складу ТIС, може бути реалізоване на базі будь-якої існуючої або відповідно розробленої апаратної підтримки та з використанням будь-яких каналів зв’язку і засобів телекомунікацій та повинно відповідати вимогам, встановленим Законом України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р. та Положенням про технічний захист інформації в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 1994 р. № 632.

Будь-яке періодичне видання, публікація або інформаційна служба, що лише надають інформацію про ціни та обсяги торгівлі в ТІС або на фондовій біржі і не публікують котувань попиту та пропозиції, не може отримати статусу ТІС.

Створення та припинення ТІС

ТІС можуть бути створені:

1. в організаційно-правовій формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до ЦК України, ГК України та Закону України «Про господарські товариства» не менше ніж 20 торгівцями цінними паперами;

2. в організаційно-правовій формі дочірнього підприємства (за ст. 126 ГК України) об’єднання торговців цінними паперами, що отримало статус саморегулівної організації відповідно до Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів, затвердженого наказом ДКЦПФР від 23 грудня 1996 р. № 329.

Частка статутного фонду (капіталу) ТІС, створеної у формі господарського товариства, що належить одному акціонеру (учаснику) – торгівцю цінними паперами, не може перевищувати 5 % статутного фонду (капіталу).

Сплачена частка статутного фонду ТIС, створеного у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, на момент подання заяви на отримання Свідоцтва повинна становити гривневий еквівалент суми, не меншої 75 000 ЕКЮ (сьогодні – ЄВРО). Активи ТIС на момент подання заяви повинні становити гривневий еквівалент суми, не меншої 75 000 ЕКЮ (ЄВРО).

Статутний фонд і активи ТIС відповідно збільшуються на вартість майна, переданого ТIС у користування за програмами технічної допомоги.

Формування статутного фонду недержавними цінними паперами для ТIС не дозволяється.

ТІС самостійно має право розробляти та впроваджувати вимоги до учасників ТІС та осіб, уповноважених учасниками здійснювати операції з цінними паперами; розробляти та впроваджувати звітність для учасників ТІС, вести облік та звітність щодо операцій з цінними паперами, проте, без втручання в фінансову звітність учасників.

Позабіржова́ фо́ндова торгове́льна систе́ма (ПФТС) – перша в Україні офіційно зареєстрована Позабіржова торговельно-інформаційна система, створена для операцій з цінними паперами. ПФТС може також надавати інформацію про подробиці виконаних угод не лише їх учасникам, а й розрахунково-кліринговим палатам, депозитаріям, реєстраторам та иншим установам, які беруть участь у обслуговуванні торговельних угод. Зареєсторвана у лютому 1996.