Модель Портера-Лоулера
Модель Портера-Лоулера являє собою комплексну теорію мотивації, у якій зроблено спробу об’єднати в одне ціле елементи різних теорій мотивації. На думку її авторів мотивація є одночасно функцією потреб, умінь та здібностей людини, витрачених нею зусиль, отриманих результатів, винагород і сприйняття нею справедливості винагороди.
Схематично взаємозв’язок між зазначеними елементами в моделі Портера-Лоулера можна представити так:
Цінність винагородження (1)
Здібності і характер (4)
Зусилля (3)
Результати (виконана робота) (6)
Оцінка ймовірності зв’язку зусилля – винагородження (2)
Оцінка ролі працівника (5)
Винагородження, що сприймається як справедливе (8)
Зовнішнє винагородження (7б)
Внутрішнє винагородження (7а)
Задоволення (9)
Згідно моделі Портера-Лоулера:
результативна праця приводить до задоволення, а не навпаки (чим краще працює людина, тим сильніше у неї відчуття задоволення);
мотивування є складним процесом, для усвідомлення сутності якого слід поєднати в єдину систему потреби, зусилля, здібності, результати, винагороду і задоволення.
Розглянуті теорії можуть застосовуватися при побудові мотиваційних систем. Але слід враховувати те, що використання тих чи інших теорій або їх елементів визначається станом внутрішнього і зовнішнього середовища організації, особливостями груп працівників, рівнем їх підготовки.
Навчальні цілі:
1. усвідомити сутність категорії «мотивація»;.
2. з'ясувати логіку процесу мотивації і взаємозв’язки між ключовими етапами в моделі процесу мотивації;
3. засвоїти основні положення теорії й змісту мотивації, визначити їх спільні та специфічні риси;
4. розкрити зміст основних теорій процесу мотивації, усвідомити механізми впливу різних факторів, які в них розглядаються на поведінку людини в організації;
5. з'ясувати, які можливості впливу на індивідуумів і на регулювання їх поведінки мають менеджери в контексті використання результатів теоретичних досліджень мотивації.
Заходи щодо забезпечення власної мотивації до життя і роботи
Щоб забезпечити власну мотивацію до життя й роботи, слід взяти у свої руки використання власного часу, знайти в цьому питанні правильний підхід і проявити наполегливість. Це можна зробити тільки самому. Для цього потрібно:
Намагатися резервувати собі досить часу для досягнення ключових кінцевих цілей. Не слід намагатися робити усе самому, не потрібно роботи спішну роботу, а тільки найважливішу з погляду кінцевих цілей.
Підтримувати найбільш важливі з погляду кінцевих результатів організаційні і людські контакти.
Сім’я – це головна одиниця суспільства. Не можна квапитися під час спілкування з членами сім’ї. Необхідно зрозуміти це вже спочатку трудового життя, а не в середньому віці, коли найчастіше це вже занадто пізно. Ми одержуємо значну частину мотивації до життя від сім’ї, відповідно, зможемо віддатися більше роботі.
Потрібно мати друзів як на роботі, так і поза нею. Турботи вимагає не тільки машина, а й дружні стосунки, і вони набагато важливіші. Людські взаємовідносини потрібно оберігати, оскільки автоматично вони не зберігаються. Гарні людські взаємовідносини внесуть багато чого в зміст і вмотивованість життя. Завжди знайдеться час для друзів, якщо правильно оцінити значення дружніх стосунків.
Потрібно вчасно зайняти чітку, обдуману позицію щодо головних життєвих проблем і цінностей. Багато хто з нас тільки в середньому віці зупиняється, щоб з’ясувати, що ми дійсно цінуємо і чого хочемо від життя. Яке наше відношення до релігії, політики? Яке значення має наше ставлення до головних питань нашої життєвої позиції?
Для забезпечення власної мотивації до роботи потрібно дотримуватись таких рекомендацій:
Потрібно подбати про те, щоб бути добре відпочивши, бадьорим і діяльним.
Відноситися позитивно до роботи і життя. Організувати на робочому місці гурток «люби понеділок», оскільки понеділок – це дуже важкий день тижня.
За допомогою цікавих захоплень можна зробити власну мотивацію більш багатобічною і підтримувати щиросердну бадьорість. Активно розвивати себе, зміцнюючи і використовуючи свої сильні сторони і виправляючи свої вади, з котрими дійсно потрібно щось роботи. Подбати про те, щоб був особистий план розвитку на один рік і на 2-3 роки.
Зробити більш приємним своє оточення на роботі.
Подбати про те, щоб не робити одну й ту саму роботу, що повторюється занадто довго. Постаратися, щоб робота істотно змінювалася з інтервалом у 5-7 років. Це можливо, якщо зайняти в цьому питанні правильну позицію.
Визначити для себе на найближчі роки на основі власних потреб різні альтернативні варіанти просування по службі як у своєму трудовому колективі, так і поза ним. Визначити заходи, за допомогою яких здійснення альтернативного варіанту кар’єри буде найбільше ймовірним, і скласти тимчасовий план здійснення заходів. Якщо це можливо, обговорити питання з начальником і колегами. Однак головну відповідальність за розвиток кар’єри з метою зберігання мотивації до роботи потрібно нести самому.
Винагороджувати себе за гарні досягнення в роботі і вимагати винагороди з боку трудового колективу. Винагорода не завжди повинна виражатися в грошах. Значною мотивуючою винагородою може бути можливість самостійно розподілити час, свідомо уникати стресових ситуацій.
Отже, ми самі відповідаємо за своє життя і мотивацію до роботи. Чим швидше ми сприймемо таку точку зору, тим швидше почнемо здійснювати правильні заходи.