Тема 2.2. Середовище життєдіяльності людини

Вивчення теми слід розпочати із визначення соціально- політичного середовища, назвати і детально охарактеризувати різні види соціальних відносин і соціальних спільнот.

План

Соціально-політичне середовище.

Життєве середовище - другий елемент системи "люди­на - життєве середовище". Воно є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення.

Життєве середовище людини складається з трьох компо­нентів - природного, соціального, або соціально-політичного, та техногенного середовищ.

Навколо людини чи соціальної спільноти, яка розглядається як суб'єкт системи "людина - життєве середовище", знаходяться інші люди, інші спільноти, що утворюють соціальне, або соціально-політичне середовище відносно до суб'єкта системи. Соціально-політичне середовище включає форми спільної діяльності людей, єдність способу життя.

Важливу роль у суспільстві відіграють, соціальні від­носини, які виникають між людьми у процесі їхньої діяльності та спілкування. Вони характеризують життєдіяльність людини і поділяються на економічні, соціально-політичні, ідеологічні, культурні, побутові, сімейні та ін.

В основі суспільних відносин лежать індивідуально-суспільні інтереси і потреби людей. У суспільстві постійно вини­кають і вирішуються різноманітні суперечності, зіткнення інте­ресів. Завершальним етапом механізму суперечностей у системі суспільних ВІДНОСИН є конфлікт, який може виникнути з різних причин - економічних, політичних, соціальних екологічних, моральних, релігійних, ідеологічних тощо.

Своєчасне вирішення конфліктів може призвести до соціальної напруги у суспільстві, спричинити появу гострих суперечностей, надзвичайних ситуацій соціально-політичного ха­рактеру, що загрожують безпеці суспільства.

Людське суспільство постійно існує, створюючи різного роду колективи - спільноти. Це зумовлено біологічною взаємозалежністю людей, перевагами співробітництва і розподілу праці, а також винятковою здатністю встановлювати взаємини через символічні комунікації. Спільна діяльність людей породжує складну систему соціальних зв'язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле - соціальну спільноту і через неї у соціальну систему.

У суспільстві кожна людина належить до безлічі різних соціальних інститутів, вона є членом сім'ї, навчається у школі, працює на виробництві та ін. Кожного разу вона є членом ок­ремої соціальної спільноти.

Соціальна спільнота – це реально існуюча сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй неповторної своєрідності, цілісності.

Соціальні спільноти відзначаються великим різноманіттям видів і форм – групові, масові, соціально-родинні, етнічні, соціально-територіальні; за кількісним складом вони зміню­ються від союзу двох людей (діади) до таких, які можуть налічувати десятки й сотні мільйонів людей; можуть виникати спонтанно чи організовано, бути формальними чи неформальними.

У 60-ті роки XX ст. повсюдно почали говорити про забруднення довкілля, спричинене головним чином різким зрос­танням об'ємів виробництва. Проте забрудненню піддалося не тільки фізичне, а й соціальне середовище. Це явище позначили молодіжні бунти 60-х років, зростання наркоманії, агресивності, тероризму, депресії і самогубств. Одна з реакцій на ситуацію - споживання алкоголю, наркотиків, проституція.

Усе більшим масам людей потрібно пристосовуватися до цілком нових умов життя. Ця ситуація характерна для всіх регіонів світу. Серед мігрантів у середньому більше розповсюджено пияцтво, наркоманія та проституція.

Протягом тисячоліть населення планети було переважно сільським, а в останні 30 - 40 років стало наполовину міським. Відповідно, різко зросла щільність населення, водночас посиливши соціально-психічну напруженість міських жителів. Майже повсюдно сільські жителі споживають менше спиртних напоїв, ніж міські. Споживання алкоголю є індикатором соціального неблагополуччя, слабкості адаптаційних механізмів особистості чи суспільства. Цей "індикатор" не залишається нейтральним стосовно мікро- і макросоціуму. Він виступає як потужний деградаційний чинник, сприяючи розвитку різно­манітних конфліктів, є загрозою існування нації.

Війна – крайній прояв соціальної небезпеки.

Це гранична форма загострення відносин – суспільних, економічних, політичних, міжетнічних, релігійних, міждержав­них. Історія війн свідчить про неухильне зростання ролі економічного та людського фактора. З другої половини XIX, особливо в XX ст. війни потребують все більшого економічного напруження держав, що воюють, втягуючи у свій вир багато­мільйонні маси людей. У Першій світовій війні брали участь більше 70 млн осіб, У Другій - більше 120 млн. Втрати людей тільки в європейських країнах становили: у XVII ст. - 3,3 млн, у XVIH ст. - 5,4 млн, у XIX та початку XX ст. до Першої світової - майже 6 млн. Перша світова забрала більше 9 млн людських життів, результат Другої - більше 50 млн загиблих.

Екологічна шкода, завдана війнами, набула вже світового масштабу. Не випадково з'явився термін "відгомін війни".

Людство досягло такого технічного рівня, коли стало можливим регулювання деяких глобальних процесів у природі. Крім впливів на погоду і використання її як екологічної зброї, цілком можливо з такою метою штучно створювати руйнівні урагани та бурі, а в прибережних районах - цунамі, спричинити землетруси, сніжні лавини та зсуви, змінювати плин рік, активізовувати вулканічну діяльність, впливати на верхні шари атмосфери й іоносфери (порушення озонового екрана), що може призвести до екологічної катастрофи не тільки регіонального, а й глобального масштабу.

Для позначення пагубного впливу війни на навколишнє середовище в науковій літературі використовуються різноманітні терміни: "екоцид" - екологічне вбивство, "террацид " - вбивство Землі, "біоцид" (знищення всього живого). Терміни "екологічна війна ", "геофізична війна ", "погодна війна " вказують на негативні погодно-кліматичні зміни.

До непередбачених екологічних наслідків може призвести також використання ядерної, бактеріологічної (біологічної) і хімічної зброї.

Тероризм.

Терор (від латинського "terror" - страх, жах) - означає "лякати", "залякувати". Терор був розповсюдженим інструмен­том революційної і контрреволюційної боротьби в період глибоких соціальних потрясінь: терор як метод політичної боротьби в мирний та воєнний час; індивідуальний, організо- вании терор і терор як політика держави; терор як метод внутрішньополітичної боротьби і терористичні акти між­народного характеру.

Часто терористами стають ті, хто не згоден з державним устроєм, ставлячи тоді під загрозу життя багатьох людей - заручників. Розрізняють акт тероризму - злочин проти сус­пільної безпеки та суспільного порядку і терористичний акт як посягання на життя, що має індивідуальний, персоніфікований характер.

Із тероризмом у світі борються майже всі держави. Для цього існує міжнародне законодавство, за яким терорист переслідується на території будь-якої країни. Види тероризму розрізняються за цілями, формами, методами, суб'єктами та об'єктами. Але виділяють два основних види - політичний та карний.

Тероризм як засіб насильницького досягнення мети відо­мий здавна. Ними послуговуються різні релігійні секти, таємні та кримінальні організації, масові народні рухи (у Росії XIX ст. організація "Народна воля", в Італії кінця XX ст. "Червоні бригади"). Крім цих терористичних організацій відомо багато іншйх, зокрема:

• Організація Абу Нідала відома як "'Чорний вересень", Революційна рада Фатах, Арабська революційна рада, Арабські революційні бригади, Революційна організація соціалістичних мусульман;

• Хамас - ісламський рух опору, або "Студенти Айяш", "Студенти інженерного профілю", сили "Азз аль-дин аль хас- сам", батальйони "Ізз ад-Дин аль-Кассам";

• Хезболла (партія Всевишнього) - інші назви: Ісламський джихад, Організація революційного правосуддя, Організація правовірних проти невірних, Послідовники пророка Мухаммеда;

• Японська Червона армія, або Антиімперіалістична інтернаціональна бригада, Ніхон секігун, Антивоєнний демокра­тичний фронт;

• Тигри визволення Таміл Елама, або Тамільські тигри, які діють під прикриттям таких організацій як "Всесвітня тамільська асоціація", "Федерація асоціацій канадських тамі­лів";

• Організація Моджахедин-е Хальк - національна виз­вольна організація Ірану;

• група "Фронт визволення Палестини - Абу Аббас" та Народний фронт за визволення Палестини, відомий як Червоні орли;

• Аль-Кайда, відома як Ісламська армія, або Всесвітній ісламський фронт джихада проти євреїв та хрестоносців, засно­вана у 1990 р. Організація надає фінансову, військову допомогу всім, хто виступає за відновлення всесвітньої мусульманської держави і закликає видалити євреїв, американців та їх союзників з її території. На її рахунку вибухи у багатьох посольствах, терористичний акт 11 вересня 2001 р. проти Всесвітнього торговельного центру у Нью-Йорку. Нині організація продовжує надавати фінансову та матеріально-технічну підтримку теро­ристичним групам, які підтримують її цілі.

Центром терористичних організацій, як правило, є декла­совані елементи. Саме вони найчастіше становлять основне ядро натовпу з усіма його особливостями, зокрема психічними.

В останній час окремо розглядають інформаційний теро­ризм як форму фізичного та психічного насилля в інформа­ційному просторі. Фізичне насилля, у даному разі, - руйнування джерел інформації, самої інформації, інформаційних мереж та приймачів. Це характерно для сучасних війн, наприклад знищення теле-, радіостанцій.

Актуальні проблеми сьогодення - несанкціоновані мітинги, голодовки, психологічний тиск, недостовірна інформа­ція та реклама тощо.