У практиці економічно розвинених країн не існує встановлених норм величини затрат на передінвестиційні дослідження. Вартість їх зале­жить від таких чинників: важливість і характер проекту; тип і глибина перед- проектного дослідження; зусилля, потрібні для збору й оцінки необхідної інформації.

У більшості затрати на передінвестиційні дослідження виражаються в людино-місяцях. Ці затрати в розрахунку на один людино-місяць включають: заробітну плату; витрати на відрядження, витрати на креслення, картування, написання, друкування; конторські накладні витрати. Затрати на перед­інвестиційні дослідження, виражені у відсотках до затрат інвестицій, орієнтовно становлять:

• для аналізу інвестиційних можливостей 0,2—1,0% (що становить не більше ніж 1 —2 людино-місяці);

• для попереднього обгрунтування 0,25-1,5% (від 6 до 12 людино- місяців);

Ч для ТЕО невеликих промислових об’єктів 1,0—3,0% (від 12 до 15 людино-місяців);

• для ТЕОу сфері великої промисловості або для проектів з дослідними технологіями чи складними ринками 2—10% (мінімально 15 людино-місяців).

Інвестиційний проект може бути реалізований з фінансового погляд/ лише за умови, коли його продукція знаходить попит на ринку. Тому ТЕО повинно проаналізувати наявну на ринку ситуацію й визначити головні еле­менти асортименту продукції. Умови політики стосовно майбутніх продуктів є частиною як базової стратегії, так і довгострокової стратегії маркетингу.

4. Стратегія підготовки та оцінка інвестиційного проекту

Стратегія є центральною ланкою для підготовки та оцінки інвес­тиційного проекту. Вона становить основу відповідної концепції маркетингу, впливає на вибір місцерозташування, технічні параметри підприємства, ре­сурсні вимоги. У першому розділі ТЕО формується попередня стратегія проекту, яка на етапі маркетингових досліджень підлягає перевірці з погляду маркетингу, після чого визначають рекомендовані стратегії проекту.

Визначальним для розробки стратегії проекту є визначення та сег­ментація ринку. Для визначення цілей та стратегій маркетингу потрібна інформація: сильні і слабкі сторони конкурентів, власні сильні і слабкі сто­рони, специфічні потреби кінцевих споживачів, репутація фірми, попередня оцінка затрат. При розробці ТЕО проекту обов’язковій оцінці підлягають чотири альтернативні варіанти стратегії маркетингу:

100

• стратегія проникнення на ринок (головними засобами є реклама й торгівля);

• стратегія розвитку ринку (проникнення з виробленою продукцією в нові регіони, нові споживчі сегменти ринку, зростання обсягів продажу через канали розподілу);

• стратегія розвитку продукту (розробка продукції для заздалегідь не відомих клієнтів);

• стратегія диверсифікації (успіх на ринку з новими продуктами, товарами).

Прогнозування продажу і заходів є продовженням маркетингових досліджень.

Остаточне визначення доходів уможливлюється лише після визначен­ня технології та виробничої потужності підприємства. У такий спосіб техноло­гічна концепція вводиться у програму збуту й маркетингу.

Період, охоплюваний прогнозами продажу, залежить від характеру й виду продукту. Скажімо, для машинобудівної продукції він становить від 15 до 20 років, для продукції з коротким періодом життя - від 5 до 10 років, в інформаційних технологіях цей період ще менший.

Після визначення програми збуту проектної продукції в ТЕО визна­чається і детальна виробнича програма, де треба врахувати, що в рамках загальної виробничої потужності підприємства можуть бути різні рівні окремих видів виробничої діяльності упродовж різних стадій.

Виробнича програма тісно пов’язується з розробкою розділу 3 «Сиро­вина і комплектуючі матеріали» в ТЕО. Джерела і постійна доступність сировини та основних виробничих матеріалів є критичним фактором, що визначає технологічну й економічну життєздатність проекту, а також його можливі розміри й потужність.

Тут виробляється стратегія й програма поставок. Визначення джерел постачання та постачальників (перш за все головного постачальника сиро­вини) повинно включати оцінку географічного положення родовища, форму власності, головні сфери діяльності, фінансове становище і прибутковість, рівень виробничих потужностей, обсяг випуску за останні роки, головних споживачів продукції тощо.

У програмі поставок визначають типи можливих поставок, угод (дого­вірні контракти, лізингові угоди, протоколи намірів та ін.), загальні умови контрактів (умови платежів, гарантії тощо) та іншу інформацію, що є основою для оцінки потреб в обіговому капіталі.

Законодавчі аспекти знаходять відображення у програмі поставок тоді, коли залучаються імпортні джерела постачання. У таких випадках у програмі поставок сировини і матеріалів враховують: процедуру отримання ліцензій на імпорт, дозвіл на придбання та використання іноземної валюти, можливі

101

податкові пільги, чинні обмеження на імпорт та інші фактори і їх вплив на проект. Окрім перелічених факторів, у програмі поставок здійснюють оцінку витрат на засоби транспортування та потужності для збереження матеріалів.

Оцінка можливого ризику (зовнішнього і внутрішнього) та певні невизначеності в програмі поставок можуть викликати деякі зміни в проекті (збільшення потужностей для збереження, використання альтернативних джерел сировини та засобів транспортування). Серед факторів ризику треба зазначити недотримання постачальниками зобов’язань щодо термінів, якості та обсягів постачання сировини, затримку платежів, страйки, порушення роботи транспорту, несприятливі погодні умови, брак валютних засобів, зміни в регулюванні імпортних операцій та інше.

Після визначення головних стратегічних цілей майбутнього проекту, виробничих потужностей та потреби у сировині і матеріалах визначається місцерозташування об’єкта.

Стратегія вибору належного місця для розташування включає в себе оцінку ринку й ринкових аспектів, а також таких чинників, як доступність сировини і матеріалів, тип галузі, характер технологічного проекту, структура виробництва, розмір підприємства, організаційно-управлінські фактори тощо. При цьому здійснюється, головним чином, кількісний аналіз, завдан­ням якого є відсіювання нереальних і менш привабливих варіантів. Одним із ключових факторів розміщення є ступінь його екологічного впливу на довкілля. Екологічний ефект визначається як у якісних (соціально- економічних) оцінках, так і в кількісних показниках (фінансових оцінках). Цей спеціальний звіт, що є одночасно складовою частиною ТЕО, разом з тим як самостійний документ передається місцевим органам влади для вивчення. У разі схвалення даного звіту місцевою владою його передають для затвердження відповідним державним організаціям.

Розглядаючи альтернативні варіанти розміщення, окрім зазначених факторів, потрібно брати до уваги:

• наявність у планованому регіоні кваліфікованої робочої сили;

• наявність інфраструктури й низьких транспортних витрат;

• можливість ліквідації відходів майбутнього виробництва;

• близькість до джерел сировини і енергії;

• наявність ринків збуту, розміщення потенційних конкурентів.

Кращий варіант розташування той, коли досягається мінімального

рівня витрат на виробництво та реалізацію продукції. Коли ж рівень витрат за різних варіантів розміщення приблизно однаковий, вирішального значення набувають соціально-економічні елементи.

Одним із найважливіших розділів ТЕО є «Планування процесу здійс­нення проекту». Цей етап охоплює період від прийняття інвестиційного рішення до введення об’єкта в експлуатацію. На цьому етапі відбувається де­

102

тальне опрацювання різних варіантів процесу реалізації проекту. При цьому в ТЕО мають бути враховані затрати часу на пошук, оцінку потенційних постачальників обладнання та матеріалів, підготовку тендерних документів, проведення переговорів і укладення відповідних контрактів, проведення передексплуатаційних випробувань усього виробництва, пусконалагоджу­вальні роботи.

У цьому розділі ТЕО увагу звертають на придбання земельної ділянки, отримання дозволу на будівництво, розроблення робочих креслень (робочого проекту), проектно-кошторисної документації, здійснення будівельно-мон- тажних робіт (БМР). Весь етап реалізації проекту вимагає значного часу і постійного відстежування (моніторингу) витрат.

У розділі «Фінансовий аналіз і оцінка інвестицій» розробляють різні варіанти фінансування проекту, виходячи із цілей і завдань аналізу з викори­станням різних методів і принципів. У цьому розділі ТЕО здійснюється вибір належного методу і оцінка економічної ефективності інвестиційного проекту.

Остаточне визначення величини потрібних фінансових ресурсів мож­ливе тільки після остаточного вибору місцерозташування об’єкта, визначен­ня його потужності і розрахунків витрат на інженерну підготовку території під забудову, будівництво, придбання устаткування відповідно до прийнятої технології. Дуже важливо знати джерело оптимального покриття фінансових потреб для створення потужності з власного, акціонерного і позикового капіталу.

Детальну оцінку ефективності інвестиційного проекту розглядається у дев’ятому розділі ТЕО, де виконуються розрахунки фінансових і економічних показників діяльності проектованого виробництва.

Стадія «Оцінки проекту й рішення про інвестиції»‘є завершальною стадією передінвестиційної фази. Вона складається з двох етапів — оцінного звіту та підтримки інвестиційного проекту.

Після завершення розробки усіх етапів інвестиційного проекту готу­ється інвестиційний документ (меморандум), що надається фінансовим установам для обґрунтування фінансування проекту (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Схема інвестиційного меморандуму

Зміст

1. Вступ

1. Хто і що пропонує?

2. Чому ця пропозиція має зацікавити інвестора?