Тема 21. Правова система

1. Поняття і ознаки правової системи.

2. Структура правової системи.

3. Поняття „типу” (сім`ї) правових систем.

4. Типологія правових систем.

1. Кожна держава має свою національну правову систему. Історично склалося так, що в кожній країні діють свої правові звичаї, законодав­ство, юрисдикційні органи, сформувалися особливості правового мен­талітету, правової культури, тобто свої пра­вові засоби, що поєднуються загальним поняттям «правова система». Правова система має в межах країни єдність, суверен­ність, як і об'єктивне право, що використовується і захищається державою з метою функціонування цієї системи.

Правова система — це зумовлений об'єктивни­ми закономірностями розвитку суспільства цілісний комплекс взаємо­залежних і погоджених спеціальних і загальних засобів правового впливу на суспільні відносини, що постійно відтворюються і викори­стовуються людьми і їх організаціями (у тому числі державою) як су­б'єктами права для досягнення приватних і публічних цілей, забезпе­чення правопорядку.

Правова система — складне, збірне, багатопланове явище, що не збігається ні із системою права, ні із системою законодавства, а об'єд­нує ці й інші поняття. У структурному плані вона складається з безлічі правових явищ — насамперед норм і принципів права, за допомогою яких відбувається упорядкування правової системи, а також право­відносин, правосвідомості, правової культури, суб'єктивного права, юридичного обов'язку, юридичної відповідальності, юридичної діяльності та ін. Завдяки сукупності основних норм конституція має фундаментальне значення для всієї правової системи.

Правова система включає:

Правові засоби

Спеціальні правові засоби, що діють: на мікрорівні — прості первинні: дозволи, зобов'язання, забо­рони;

прості вторинні: заохочення, рекомендації, покарання, пільги та ін.;

на макрорівні — складні: норми права; принципи права; су­б'єктивне право; правовідносини; акти засто­сування права; акти тлумачення права та ін.

Комплекс спеціальних правових засобів складає механізм правового регулювання, що забезпечує результативний правовий вплив на суспільні відносини

Загальні правові засо­би — допоміжні (похід­ні) правові явища: правосвідомість, правомірна поведінка, правова куль­тура, законність, правопорядок та ін.

Загальні правові засо­би — частина механізму правового впливу на суспільні відносини

Спеціальні і загальні правові засоби (засоби-встановлення і засоби-дії) у сукупності — увесь механізм правового впливу на суспільні відносини

Спеціальні правові засоби є безпосередньою частиною механізму правового регулювання і мають активність.

Загальним правовим засобам належить менш активна роль: вони супроводжують спеціальні правові засоби, оскільки є складовою части­ною не механізму правового регулювання, а механізму правового впливу — більшого за обсягом правового явища, у яке входять і спе­ціальні правові засоби. Саме механізм правового впливу допомагає визначити особливості груп і типів (сімей) правових систем.

Ознаки правової системи:

1. формується і функціонує в суспільстві в межах держави;

1. детермінована історичними і географічними факторами розвитку суспільства, відображає національний менталітет, етнокультурний зміст права;

3) являє собою частину (підсистему) соціальної системи;

4) тісно взаємодіє з економічною, політичною, ідеологічною, моральною та іншими соціальними підсистемами; володіє як механізмом перенесення їх вимог на мову юридичних норм, так і зворотним механізмом — переводити нормативно-правові приписи в реальну поведінку особи, групи, суспільства;

5) має в межах країни єдність, суверенність;

6. володіє власною структурною упорядкованістю — являє собою цілісну систему взаємозалежних, погоджених і тісно взаємодіючих правових засобів;

6. є динамічною системою — постійно діє унаслідок відтворення і використання людьми і їх організаціями (у тому числі державою) як суб'єктами права;

6. призначена для досягнення суб'єктами права приватних і публіч­них цілей.

Співвідношення правової системи із соціальною системою:

1. вплив правової системи на економічну, політичну й інші підси­стеми соціальної системи;

1. зворотний вплив підсистем соціальної системи (економічної, політичної та інших) на правову підсистему;

2. загальні зв'язки всіх соціальних підсистем держави.

Механізм взаємодії правової системи із соціальною системою та­кий: соціальна система — правосвідомість - правотворчість — нор­мативно-правові акти (а також нормативно-правові договори, правові прецеденти, правові звичаї) — реалізація норм права (правовідносини, виконання, використання, додержання, правозастосування) — соціальні відносини. І знову той же порядок. У цьому постійному обертанні одні елементи виконують статичну функцію, інші — динамічну.

2. Структура правової системи — стійка єдність елементів правової системи та їх постійних зв'язків, що забезпечують її правову цілісність.

Як складне правове явище, правова система містить у собі головні конструктивні і похідні елементи, за допомогою яких досягаються кін­цеві цілі правового регулювання. Ці елементи структуруються в її підсистеми, що розкривають динаміку правової системи в цілому.

Структура правової системи, що складається з підсистем, виражених через власні елементи:

1. інституціональна — суб'єктний склад: індивідуальні і колективні (суб'єкти права), включаючи державу, соціальні спільності та ін. су­б'єкти права;

1. нормативна (регулятивна) — правові норми і принципи, об'єк­тивовані в нормативно-правових актах, правових прецедентах, норма­тивно-правових договорах, правових звичаях та ін.;

2. ідеологічна (доктринальна) — сукупність уявлень про правові норми і принципи, що характеризують ступінь усвідомленості пра­вомірної поведінки суб'єктів права, вступу їх у правовідносини, юри­дичну діяльність — праворозуміння; правові ідеї, концепції; право­свідомість і правова культура;

3. функціональна (соціологічна) — сукупність причинно-наслідкових зв'язків між суб'єктами права, що виникають у процесі їх юриди­чної діяльності: правореалізація, правозастосування, правовідносини, правомірна поведінка, юридична практика — через них відбуваються дія норм права в соціальному середовищі, визначається режим функ­ціонування правової системи як частини соціальної системи;

4. комунікативна — закономірності взаємовідносин між взаємоді­ючими і взаємозумовленими підсистемами, що відсутні у них в ізольо­ваному стані: (1) інтегральні (підсумовуючі) зв'язки між інституціональною, регулятивною, ідеологічною, функціональною правовими підсистемами. Внаслідок того, що кожна із самостійних частин право­вої системи суспільства має власну структуру, свої принципи органі­зації і діяльності — їх комунікативність виражається у нерозривному зв'язку норм; органів, що їх приймають; концепцій, покладених у їх основу; процедур їх прийняття і застосування; (2) зв'язки право­вої системи в цілому з політичною, економічною й іншими системами суспільства — системами звичаїв, норовів, традицій; (3) зв'язки з міждержавними регіонально-континентальними правовими система­ми (у Європі — ЄС, РЄ). Саме внутрішньосистемні зв'язки і відноси­ни на національному і міжнародному рівнях перетворюють сукупність елементів у систему, що має властивості єдності і цілісності. Результа­том дії комунікативної підсистеми є законність і правопорядок.

Таким чином, поняття «правова система» має узагальнюючий хара­ктер, містить у собі основні, найбільш активні спеціальні і загальні правові засоби; характеризується зв'язками між ними, що виникають завдяки суб'єктам права. Право (його норми) у правовій системі є нормативною основою, а в соціальній системі — різновидом соціальної комунікації; праворозуміння висту­пає концептуальним фундаментом правової системи; багаторазово опосередкований обмін юридичними діяльностями і правомірною поведінкою — сполучними елементами; юридична практика з її резуль­тативними елементами (законністю і правопорядком) — обов'язковою умовою її ефективного функціонування. Ціннісним ядром правової системи, для якого вона існує і спадкоємно розвивається, виступає людина як джерело і носій права, творець усіх правових явищ. Консти­туція підтверджує значення суб'єктів права з їх конституційними пра­вами й обов'язками в якості системоутворюючих матеріальних факто­рів правової системи.

3. Тип (сім'я) правових систем — сукупність національних правових систем, що мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, які склалися на основі аналогічних спеціальних і загальних правових засобів, котрі постійно діють унаслідок відтворення і використання людьми і їх організаціями (у тому числі державою).

У термін «тип (сім'я)» правових систем закладена узагальнююча теоретична модель (конструкція) правового змісту, що має штучний характер. Вона є результатом наукової класифікації, тобто типологіч­ного опису і зіставлення (типології). Для позначення такої узагальню­ючої теоретичної моделі правових систем використовуються різні тер­міни: «сім'я правових систем» (Р. Давид), «правові кола» (К.-Х. Еберт і М. Рейстайн), «форма правових систем» (І. Сабо), «структурна спіль­ність» (С. С. Алексєєв), «правова сім'я» (А. X. Саїдов).

3 огляду на більш поширений в юриспруденції термін «правова сім'я», у тексті ставляться поруч «сім'я» і «тип» — для запобігання їх різночитання. Тобто «тип правових систем» і «сім'я правових систем» уживаються як тотожні поняття. Перевага віддана терміну «тип» ще й тому, що слово «сім'я» має більш соціальне, ніж юридичне значення. До того ж доцільність його введення зумовлена прагненням затвердити єдиний під­хід до типології як держави, так і його правової системи: відомо, що при проведенні класифікації держав використовується термін «тип». Окрім того, категорія «правова сім'я» не відображає об'єктивних юри­дичних ознак групи правових систем, які повинна об'єднати.

Класифікація правових систем за допомогою терміна тип (сім'я) дозволяє дати повне уявлення про сучасну юридичну географію світу; відобразити об'єктивні ознаки подібності в правових засобах і явищах, що формують один тип (зразок, модель); установити чіткі критерії особливого, що виявляється у розходженнях груп правових систем, які об'єднані у тип (сім'ю); визначити тенденції подолання або посилення подібностей і розходжень між ними шляхом виявлення особливостей взаємодії одна з одною.

Об'єднання правових систем в один тип (сім'ю) можна робити на ос­нові подібності в таких елементах:

1. генезис і еволюція права, ступінь рецепції римського права;

1. ієрархія джерел права:

• первинні (установчі) — загальні принципи права, положення конституцій і конституційних актів;

• вторинні (ті, що конкретизують і розвивають первинні) — закон, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай, релігійно-правовий текст; також методологічні підходи до їх тлума­чення;

3. структура системи права — зміст основних галузей та інститутів права як результату базування на подібній юридичній доктрині;

3. юридична техніка — юридичні терміни, категорії, поняття, конструкції і види систематизації нормативно-правового матеріалу — інкорпорація, кодифікація, консолідація;

3. правозастосовна діяльність, насамперед судова, включаючи прин­ципи судочинства як наслідок спільності ідеологій.

Кожний тип (сім'я) правових систем складається з підтипів — груп правових систем, об'єднаних більш тісною подібністю суттєвих рис правових засобів, що їм властиві. Наприклад, підтипами (групами) усередині змішаного, конвергентного, типу (сім'ї) правових систем є скандинавська і латиноамериканська групи. Наявність певних рис. що відрізняють одну групу правових систем від іншої в межах конкрет­ного типу (сім'ї), дозволяє розглядати їх як відносно самостійні. Встановлення типів (сімей) правових систем здійснюється шляхом їх типології.

4. Правові системи світу можна класифікувати: За ступенем їх релігійної підвладності —- світські і релігійні. За ступенем відособленості права від інших соціальних норм (релігій­них, моральних, політичних) —

Віддиференційовані	Невіддиференційовані
— право функціонує у певній ізо­ляції від релігії, моралі. політики, звичаїв (романо-германське право; загальне (прецедентне) право)	— право тісне переплетено з релігі­єю, мораллю, політикою, звичаями (мусульманське право, індуїстське право, африканське звичаєве право та ін.)

Не можна протиставляти віддиференційовані правові системи невіддиференційованим і вважати перші досконалішими за другі. Кож­на з них відносно самостійна і має унікальні властивості, які перехо­дять з покоління в покоління. Залежні від менталітету народу, ці властивості створюють розмаїтість правових систем у правовому про­сторі світу.

За станом об'єднання подібних правових систем у правові сім'ї (типи): 1. Романо-германський тип (сім'я) правових систем (країни конти­нентальної Європи — Італія, Франція, Іспанія, Португалія, ФРН, Ав­стрія, Швейцарія та ін.).

У межах цього типу (сім'ї) правових систем виділяють два підтипи або дві правові групи:

• романська (Франція, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Іта­лія, Португалія, Іспанія. Ведучою в цій групі є національна правова система Франції);

- германська, або центральноєвропейська (ФРН. Австрія, Швейцарія та ін. Ведучою в цій групі є національна правова система ФРН).

2. Англо-американський тип (сім'я) правових систем (Англія, Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, деякою мірою — колишні колонії Британської імперії (нині 36 країн є членами Британської Співдружності) та ін.).

Усередині англо-американського типу (сім'ї) правових систем розрізняють два підтипи, або дві групи:

• англійське загальне право (Англія); - американське право (США).

Окрім того, поділ англо-американського типу (сім'ї) правових си­стем можливий на дві групи:

• європейське загальне право (Англія, Ірландія); - позаєвропейське загальне право (США, Канада та ін.). Право кожної країни поза Європою одержало широку автономію в межах англо-американського типу (сім'ї) правових систем.

3. Змішаний (конвергентний, або дуалістичний) тип (сім'я) правових систем виник на стику двох класичних сімей правових систем: романо-германської і англо-американської та має специфічні риси.

У межах цього типу (сім'ї) можна виділити такі групи:

• скандинавська (північноєвропейська) група (Данія, Шве­ція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія); - латиноамериканська (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.).

4. Релігійний тип (сім'я) правових систем: - мусульманське право; - індуїстське право; - іудейське (єврейське) право.

5. Традиційний тип (сім'я) правових систем:

- далекосхідна, або традиційно-ідеологічна група (основні підгрупи — китайська, японська); - африканська, або звичаєво-правова група (країни Африки, Мадагаскар).

Соціалістичний тип (сім'я) правових систем в цілому пішов в іс­торію (правові системи цього типу можна вивчати в ретроспективному плані), проте і сьогодні є ряд правових систем (Куба, В'єтнам, КНДР), що зберегли соціалістичне забарвлення з внесенням новацій — біль­ших або менших — залежно від держави. Україна (як Росія і Білорусія) може бути віднесена до східноєвро­пейської групи романо-германської сім'ї правових систем.