Тема 20. Правовий статус особи, гарантії його забезпечення

1. Поняття та основні елементи правового статусу особи, їх загальна характеристика.

2. Види правового статусу особи.

3. Класифікація прав і свобод особи.

4. Гарантії забезпечення прав і свобод особи. Види гарантій.

1. Правовий статус особи — система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, законних інтересів і обов'язків, відповідно до яких особа як су­б'єкт права координує свою поведінку в суспільстві.

Правовий статус особи відображає юридичне закріплення досягнутого суспільством обсягу її свободи. Він базується на сучасному вченні про свободу, в основі якого лежать ідеї: 1) усі люди вільні від народження, і ніхто не вправі відчужувати їх природні права. Забезпечення й охорона цих прав є головним обов'язком держави; 2) свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі; 3) межі сво­боди можуть бути визначені законом, який відповідає праву, а право є міра свободи; 4) обмеження прав можливо винятково з метою сприян­ня досягненню загального добробуту в демократичному суспільстві.

Правовий статус особи
правовий статус громадянина	ґрунтується на правовому зв'язку з дер­жавою
правовий статус іноземного громадянина	ґрунтується на подвійному правовому зв'язку: 1)з державою, громадянином якої він є; 2) з державою, на території якої він перебуває. Статус іноземця обмежений у по­рівнянні зі статусом громадянина даної дер­жави
правовий статус особи без громадянства	ґрунтується на правовому зв'язку з дер­жавою, на території якої він перебуває

Розглянемо елементи правового статусу:

1. Передстатусні елементи:

1.1. Правосуб'єктність від­носиться до умов набуття правового статусу, оскільки правоздатність полягає в здатності особи мати права, виконувати обов'язки, нести відповідальність. Без правосуб'єктності неможливо визначити правовий статус конкретної особи. Правосуб'єктність сприяє встановленню відмінностей правового статусу від інших соці­альних статусів — економічного, політичного, етнічного та ін.

1.2. Громадянство. Будучи визначеним політико-юридичним станом, громадянство служить підставою для набуття особою правового статусу громадянина будь-якої держави у повному обсязі. Воно визначає формування особливостей конституційних основ його статусу.

2. Статусні елементи:

2.1.Суб'єктивні права.

2.2. Законні інтереси, як потреба особи, виражаються в діяльності по усвідомленню і реалізації цілей у суспільних відносинах, передують правам і обов'язкам незалежно від того, знаходять вони пряме закріплення в законодавстві чи просто підлягають правовому захисту з боку держави.

2.3. Юридичні обов'язки.

3. Післястатусні елементи:

3.1.Юридична відповідальність.

3.2. Г а р а н т і ї — це створення державою умов для здійснення прав і обов'язків, покладання відповідальності. Загальносоціальні (економічні, політичні, ідеоло­гічні та ін.) і спеціально-соціальні (юридичні) гарантії служать чинни­ками реалізації правового статусу і як такі можуть вважатися елементами структури його системи.

2. Види правових статусів особи:

Загальний

Спеціальний

— статус особи як громадяни­на держави, що закріплений у конституції і конституційних законах. Він є загальним і однаковим для всіх незалежно від національ­ності, релігійних переконань, соціального стану; характери­зується стабільністю і визна­ченістю; передбачає рівність прав і обов'язків громадян, рівність їх перед законом; є базовим для всіх інших; є ос­новою для придбання конкре­тних суб'єктивних прав, по­кладання обов'язків і несення відповідальності

— статус особи як представника тієї чи іншої соціальної групи, відособленої за певними юридико-значимими засадами (родом діяльності, віком та ін.), що наділений відповідно до законів та інших нормативних актів спеціальними, додатковими, правами й обов'язками. Він зу­мовлений особливостями стану особи і потребами її функціональної спеціальної активності (студент, пенсіонер, військовослужбовець, інвалід, посадова особа та ін.); є загальним для певного кола осіб. Спеціальний статус доповнює (статус депутата) або обмежує (статус рецидиві­ста) загальний правовий статус, тобто коригує його. На відміну від загального статусу, що є постійним, спеціальний статус піддається змінам, має минущий характер

Спеціальні статуси
галузеві	міжгалузеві (комплексні)
— перебувають в межах однієї галузі пра­ва (напр., державно-правовий статус депу­тата, цивільно-правовий статус підприєм­ця, трудовий статус пенсіонера, процесуаль­но-правові статуси експерта-криміналіста).	— мають комплексний харак­тер, виходять за межі од­нієї галузі права (статус по­садової особи, неповноліт­нього, військовослужбовця та ін.).
У кожному зі статусів в узагальненому вигляді конкретизуються різноманітні права і обов'язки з урахуванням галузевої праводієздатності

Види правових статусів особи за субординацією галузей права в правовому регулюванні: матеріальний; процесуальний.

Види правових статусів особи за суб'єктами:

• статус громадян; іноземців; осіб без громадянства; осіб з подвій­ним громадянством; біженців; українських громадян, що знаходяться за кордоном;

• статус службових і посадових осіб (депутата, міністра, судді, прокурора, глави обласної державної адміністрації та ін.);

• статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на оборонних об'єктах, секретних виробництвах) та ін.

3. Особисті (громадянські) права — це природні, основоположні, невід'ємні права людини. Вони походять від природного права на жит­тя і свободу, яке від народження має кожна людина, і покликані гаран­тувати індивідуальну автономію і свободу, захищати особу від сваволі з боку держави та інших людей. Ці права дозволяють людині бути са­мою собою у відносинах з іншими людьми і державою. Ці права — загальні, надтериторіальні і наднаціональні.

До особистих прав зазвичай відносять можливості людини, необхідні для забезпечення її фізичної і морально-психологі­чної (духовної) індивідуальності. Відповідно до цього громадянські (осо­бисті) права поділяють на фізичні і духовні. Фізичні права: на життя, особисту недоторканність, свободу пересувань, вибір місця проживан­ня, безпечне навколишнє середовище, житло та ін. Духовні права: на ім'я, честь і гідність, на справедливий, незалежний і публічний суд.

Політичні права — можливості (свободи) громадянина активно брати участь в управлінні державою та у громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також громадських органі­зацій політичної спрямованості. Це — право обирати і бути обраним до представницьких органів державної влади і місцевого самовряду­вання, право створювати громадські об'єднання і брати участь у їх ді­яльності, свобода демонстрацій і зборів, право на інформацію, свобода слова, думок, у тому числі свобода преси, радіо, телебачення та ін.

Економічні права — можливості (свободи) людини і громадянина розпоряджатися предметами споживання і основними чинниками го­сподарської діяльності: власністю і працею, виявляти підприємливість та ініціативу в реалізації своїх здібностей і придбанні засобів для існу­вання, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ.

Аж до середини XX ст. найважливіші з цих прав — право на прива­тну власність, підприємницьку діяльність і вільне розпорядження робо­чою силою — зазвичай розглядали як фундаментальні, основоположні права особи і поєднували їх із правами особистими. У сучасних конституціях та інших нормативно-правових актах ці пра­ва частіше називають економічними і виділяють у відносно самостійну групу.

Соціальні права — можливості (свободи) особи і громадянина віль­но розпоряджатися своєю робочою силою, використовувати її само­стійно або за трудовим договором, тобто право на вільну працю (вибір виду діяльності, безпечні умови праці, гарантовані мінімальні розмі­ри її оплати тощо), право на соціальне забезпечення, соціальне стра­хування, відпочинок, гідний рівень життя та ін.

Культурні права — можливості (свободи) збереження і розвитку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому їх розвитку. До них належать права на освіту; навчання рідною мовою; на використання вітчизняних і світових досягнень культури і мистецтва; на вільну наукову, технічну і художню творчість.

Екологічні права — можливості (свободи) користуватися природним середовищем як природним середовищем проживання. Це — права на сприятливе довкілля; охорону здоров'я від його несприятливого впли­ву; відшкодування шкоди, завданої здоров'ю і майну екологічними правопорушеннями; на природокористування та ін. Екологічні права є спорідненими з правом на життя. Громадянин має право на одер­жання у встановленому порядку повної і достовірної інформації про стан довкілля і його вплив на здоров'я населення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Інформаційні права — можливості користуватися розмаїтістю пра­вових послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних техноло­гіях і технологіях зв'язку. Інформаційні права — це право на доступ до інформації, право на розповсюдження інформації будь-яким закон­ним способом, право на захист від шкідливої інформації, право на інформаційні системи та ін.

Обмеження прав і свобод припустимі тільки в тому випадку і в тій мірі, у яких вони передбачені законодавством конкретної держави і відповідають нормам міжнародного права. Зазначене положення по­ширюється і на обмеження прав і свобод громадян в умовах надзви­чайного стану.

4. Гарантії прав, свобод і обов'язків людини і громадянина — си­стема економічних, соціальних, політичних, ідеологічних і юридичних умов, засобів і способів, що забезпечує їх фактичну реалізацію, охоро­ну і надійний захист.

Гарантії прав, свобод і обов'язків людини можна класифікувати за різними критеріями:

За сферою дії: національні (внутрішньодержавні); міжнародні (міжнародний захист прав людини); регіонально-континентальні (наприклад, європейський захист прав людини).

За способом дії:прямі (безпосередні); непрямі (опосередковані).

За ступенем державного забезпечення:державні; суспільні.

За способом захисту: судові; позасудові.

За ступенем конкретизації: основні; спеціальні (особливі).

Гарантії прав, свобод і обов'язків людини і громадянина можна умовно розділити на два види: загальносоціальні і юридичні.

Загальносоціальні гарантії прав, свобод та обов'язків людини:

Економічні — єдність економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг, фінансових коштів, свобода економічної діяльності. Визнання і рівний захист усіх форм власності. Соціальне партнерство між людиною і державою, робітником і роботодавцем, захист конку­ренції в підприємницькій діяльності.

Соціальні — соціальна захищеність людини. Реалізація її права на певний рівень добробуту, гарантований рівень заробітної плати, одер­жання пенсії по досягненню пенсійного віку, допомоги — при тимчасовій непрацездатності чи інвалідності. Організація заходів з трудо­вої зайнятості населення та ін.

Політичні — наявність розвинутої системи народовладдя, реальної можливості особи брати участь в управлінні державою безпосередньо або через представницькі органи. Політична багатоманітність. Можли­вість користуватися своїми правами і свободами, захищати свої інте­реси. Поділ влади. Наявність незалежної конструктивної опозиції, політичного плюралізму та ін.

Ідеологічні — ідеологічна багатоманітність. Заборона монополізації ідеології. Заборона релігійної, расової ворожнечі. Демократична сус­пільна думка. Необхідний освітній рівень (загальнодоступність і без­платність середньої освіти). Доступ до інформації та ін.

Юридичні гарантії прав, свобод і обов'язків людини і громадянина — система нормативно-визначених, організаційно-оформлених способів і засобів, що забезпечують реальне втілення прав, свобод, обов'язків людини і громадянина.

Юридичні гарантії за формою закріплення:

Конституційні (загальні) — є базою гарантування прав, свобод і обов'язків громадян; по них можна робити висновки про характер забезпеченості прав, свобод та обов'язків громадян існуючим ладом у цілому.

Галузеві (адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально-правові та ін.) — у поточних законах і підзаконних нормативних актах передбачені процедури, механізми реалізації, охорони і захисту основних прав людини, закріплених у конституції. Нині діє ряд зако­нів, що гарантують реальність прав у сфері економіки (приватизація, власність, підприємництво), в галузі політики (громадянство, свобода преси, об'єднань громадян та ін.), у соціальній сфері (захист прав спо­живачів, охорона праці та ін.).

Юридичні гарантії за субординацією норми правовому регулюванні:

матеріальні; процесуальні.

Юридичні гарантії за способом викладу в статтях нормативно-право­вих актів: прості; складні; змішані (інституційні).

Юридичні гарантії за видами правового статусу особи:

загальні; спеціальні.